23 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 803/1413/16
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2016 №0044931304, зобов'язання подати до ГУ ДКС України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь позивача 271258,00 грн бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ФОП ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за травень 2016 року, про що складено акт від 12.08.2016 №3729/13-04/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 «б» статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за травень 2016 року на суму 271258,00 грн.
22.08.2016 Луцька ОДПІ на підставі акту перевірки від 12.08.2016 №3729/13-04/ НОМЕР_1 прийняла податкове повідомлення-рішення №0044931304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 271258,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 135629,00 грн.
Позивач не погоджується із висновками акту перевірки та податковим повідомленням-рішенням від 22.08.2016 №0044931304 з тих підстав, що відповідач неправильно трактує норми податкового законодавства, пов'язані з придбанням товару для облаштування території автостоянки, яка використовується для відстою та зберігання належного позивачу автопарку, що в свою чергу безпосередньо використовується у господарській діяльності фізичної особи-підприємця. Крім того, вважає, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за травень 2016 року на суму 271258,00 грн, оскільки Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів здійснюється лише за фізичною або юридичною особою, відтак державна реєстрація придбаних транспортних засобів проводилася за позивачем як за фізичною особою, а не як за суб'єктом господарювання. Вважає, що реєстрація транспортного засобу за фізичною особою не може позбавити таку особу, як суб'єкта господарювання, права на включення суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
У зв'язку з наведеним позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 22.08.2016 № 00449311304 та зобов'язати Луцьку ОДПІ подати до ГУ ДКСУ у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України на її користь 271 258,00 грн бюджетного відшкодування з ПДВ.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 у даній справі, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 22.08.2016 №0044931304; зобов'язано Луцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість в розмірі 271258 гривень 00 копійок (а.с.81-89, 120-127).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.06.2020 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.201-211).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 прийнято дану справу до провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами (а.с.216).
Відповідач у поданих поясненнях (а.с.219-221) позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.
Підприємцем ОСОБА_1 під час проведення перевірки не було доведено, що товари, які придбавалися згідно податкових накладних на загальну суму ПДВ 63208,70 грн призначаються для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю платника податку, а саме підприємцем в ході проведення перевірки не надано актів виконаних робіт (послуг), довідок про виконання будівельних робіт або інших документів, що підтверджують використання вищевказаного товару, а також у підприємця відсутні кваліфіковані працівники по встановленню вищевказаних ТМЦ. Отже, у зв'язку із використанням товарів у операціях, що не є господарською діяльністю платника податків, занижено податкові зобов'язання з ПДВ за травень 2016 року на суму 63208,70 грн.
Разом з тим зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23.06.2020 у справі №803/1413/16, направляючи справу на новий розгляд вказав, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо використання/невикористання позивачем придбаного транспорту у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях та/або у операціях, звільнених від оподаткування.
Так, з акту перевірки вбачається, що позивачем не надано балансової вартості основних фондів та встановлено не відображення сум амортизаційних відрахувань. А тому є підстави вважати, що придбані транспортні засоби не використовуються позивачем у власній господарській діяльності. Більше того, не ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно до Порядку обліку інформації про основні засоби, визначеного наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, позбавляє позивача, як фізичну особу-підприємця формувати податковий кредит з сум ПДВ по придбанню транспортних засобів.
Ухвалою суду від 09.09.2020 здійснено заміну відповідача Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на її правонаступника Головне управління ДПС у Волинській області (а.с.228-230).
У відповіді на пояснення відповідача (а.с.233) позивач вказала, що ні під час перевірки, ні в ході судового розгляду відповідач не ставив під сумнів, що спірні транспортні засоби використовувалися чи використовуються (чи придбавалися для використання) саме у її господарській діяльності, а ні в який інший спосіб. Більше того, ч.2 статті 198 ПК України приписує, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду. Позивач зазначає, що не використовувала і не використовує придбані сідельний тягач та напівпричіп для якихось інших, не пов'язаних з її безпосередньою господарською діяльністю КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт», ні для особистих, ні для якихось інших потреб, їх власне не можна використати для якихось інших потреб. Тобто вказані т/з використовуються нею виключно в оподатковуваних операціях, що підтверджується відповідними доказами - товарно-транспортними накладними (CMR), актами виконаних робіт (наданих послуг).
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що Луцькою ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за травень 2016 року, що виникло за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалося в травні 2016 року, про що складено акт від 12.08.2016 №3729/13-04/ НОМЕР_1 (а.с.6-19).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.5 «а» статті 198, пункту 199.1 статті 199, пунктів 200.1, 200.4 «б» статті 200 ПК України, в результаті чого суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за травень 2016 року на суму 271258,00 грн.
23.06.2016 Луцька ОДПІ на підставі акту перевірки від 12.08.2016 №3729/13-04/ НОМЕР_1 прийняла податкове повідомлення-рішення №00449311304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 271258,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 135629,00 грн (а.с.5).
Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд виходить з наступного.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 цього ж Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом «а» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) регламентовано статтею 200 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).
У відповідності до вимог пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що платник податків не має права на нарахування податкового кредиту по операціях, що не є господарською діяльністю платника податку або не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Як слідує з акта перевірки від 12.08.2016 №3729/13-04/ НОМЕР_1 , контролюючий орган зазначив, що ФОП ОСОБА_1 до податкового кредиту травня 2016 року було включено ПДВ в сумі 63208,70 грн по операціях з придбання будівельних матеріалів. Однак в ході проведення перевірки підприємцем не було доведено, що товари, які придбавались згідно податкових накладних на загальну суму 63208,70 грн, призначаються для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю платника податку, а саме: не надано актів виконаних робіт (послуг), довідок про виконання будівельних робіт типової форми або інших документів, що підтверджують використання придбаного товару, а також у підприємця відсутні кваліфіковані працівники по встановленню ТМЦ. З огляду на викладене відповідачем зроблено висновок про те, що позивач у зв'язку з використанням товарів у операціях, що не є господарською діяльністю платника податків, занизила податкові зобов'язання з ПДВ за травень 2016 року на суму 63208,70 грн.
Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач у травні 2016 року придбала у ПП «Торгбудсервіс», ТзОВ «Волиньсталь», ТО «АУ БРУК», ТзОВ «Фасад Експо», ТзОВ «Епіцентр» будівельні матеріали в асортименті (цемент, металопрофіль, бруківку, піддони, плитку пінополістирольну, фарбу ґрунтувальну та інші). Для підтвердження операцій з придбання вищевказаного товару перевіряючим було надано копію договору постачання №13/03 від 13.03.2016, рахунки фактури та податкові накладні, якими підтверджено віднесення до податкового кредиту у травні 2016 року ПДВ в сумі 63208,70 грн (а.с.15-16).
Факт придбання вказаних товарів та реальність цих господарських операцій підтверджується первинними документами та не заперечується відповідачем.
Фактичний вид діяльності позивача - надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у підприємницькій діяльності позивач використовує 26 транспортних засобів (а.с.10), має офісне приміщення площею 45 кв.м. та стоянку для паркування транспортних засобів площею 4975,4 кв.м. (а.с.11). З метою здійснення реконструкції приміщення магазину, будівництва гаражів з побутовими приміщеннями та заміни зіпсованого асфальтного покриття на бруківку позивач у травні 2016 року придбала вищевказані товари (бруківка, цемент та піддони тощо).
14.04.2016 позивач подала до Управління ДАБІ у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 (а.с.46-47) та розпочала будівельні роботи, які були в подальшому виконані ФОП ОСОБА_2 згідно із договором №2 від 02.06.2016 (а.с.48-50), оплачені платіжним дорученням №4943 від 10.06.2016 (а.с.52), та підтверджуються локальним кошторисом на будівельні роботи (а.с.51-55), долученими до справи фотознімками (а.с.53-59).
Крім того, 08.08.2016 року позивачем подано до Управління ДАБІ у Волинській області декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності по АДРЕСА_1 (а.с.60-61).
Таким чином, встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що позивач має право на нарахування податкового кредиту на суму ПДВ 63208,70 грн по операціях з придбання товару (бруківка, цемент та піддони), який в подальшому був використаний при здійсненні будівельних робіт з ремонту автостоянки для паркування транспортних засобів, тобто, по операціях, що є господарською діяльністю платника податку.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 в даній справі.
Водночас суд не бере до уваги доводи контролюючого органу про те, що належна позивачу згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ЯД №288838 (а.с.46) земельна ділянка площею 0,4953 га має цільове призначення «для обслуговування магазину», однак ФОП ОСОБА_1 не здійснює торгівельної діяльності, оскільки цільове призначення земельної ділянки не має правового значення при вирішенні питання правомірності нарахування податкового кредиту по операціях здійснення реконструкції приміщення, благоустрою територій за умови їх доведеності та проведення в межах господарської діяльності платника податків.
Разом з тим, з акту перевірки від 12.08.2016 №3729/13-04/ НОМЕР_1 слідує, що відповідач встановив заниження ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання з ПДВ за травень 2016 року на суму 208049,00 грн по операціях з придбання сідельного тягача та напівпричіпа рефрижератора внаслідок не ведення балансової вартості груп основних фондів та реєстрацією вищевказаних транспортних засобів на фізичну особу.
Надаючи правову оцінку вказаному висновку контролюючого органу, суд враховує наступне.
Судом встановлено, що у декларації з податку на додану вартість за травень 2016 року до податкового кредиту позивачем включено суми ПДВ, сплачені при ввезенні транспортних засобів на митну територію України за наступними ВМД:
- №205070000/2016/019271 від 26.05.2016 року, за якою відправником імпортованого тягача сідельного б/в марки RENAULT (модель Magnum DXI 480), 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_2 є «Jakob Dietrich e.K. Internationale Spedition und Osteuropa Logistik», та сплачено позивачем ПДВ митним органам у сумі 160977,57 грн;
- №205070000/2016/019308 від 26.05.2016 року, за якою відправником імпортованого напівпричепу рефрижератора трьохосного б/в марки «SCHMITZ» (модель SKO24) 2004 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , є «Jakob Dietrich e.K. Internationale Spedition und Osteuropa Logistik», та сплачено позивачем ПДВ митним органам у сумі 47071,63 грн (а.с.41-42).
Факт сплати позивачем сум ПДВ при імпорті транспортних засобів підтверджується належними документами, а саме: ВМД №205070000/2016/019271 від 26.05.2016 року та №205070000/2016/019308 від 26.05.2016 року, тому відображення цих сум у складі податкового кредиту відповідного звітного періоду (травень 2016 року) є правомірним.
Судом встановлено, що 22.06.2016 року позивачем проведено державну реєстрацію придбаних транспортних засобів, про що видані відповідні свідоцтва, зокрема, на вантажний сідловий тягач марки RENAULT модель Magnum DXI 480, реєстраційний номер НОМЕР_4 свідоцтво № НОМЕР_5 ; на спеціалізований напівпричіп рефрижератор марки «SCHMITZ» модель SKO24, реєстраційний номер НОМЕР_6 свідоцтво № НОМЕР_7 , згідно з якими власником вказаних вище транспортних засобів є ОСОБА_1 (а.с.43-44).
Суд вважає безпідставними доводи контролюючого органу про те, що автомобіль зареєстровано на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця як суб'єкта господарювання, оскільки пунктом 6 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету міністрів України №1388 від 07.09.1998, передбачено реєстрацію транспортних засобів лише за юридичними або фізичними особами, тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець. Отже, як вбачається зі змісту даної норми, транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена.
Крім того, твердження відповідача про те, що ФОП ОСОБА_1 не веде балансову вартість груп основних фондів, є необґрунтованими, оскільки в силу пункту 2 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» Загальні положення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, норми Національного положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності). Тобто у фізичної особи-підприємця відсутній обов'язок ведення балансової вартості груп основних фондів.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується той факт, що одним із основних видів діяльності ФОП ОСОБА_1 є вантажний автомобільний транспорт.
В підприємницькій діяльності позивач використовує вантажні транспортні засоби, про що констатував в акті перевірки контролюючий орган (а.с.10), в тому числі і вантажний сідловий тягач марки RENAULT модель Magnum DXI 480, реєстраційний номер НОМЕР_4 та спеціалізований напівпричіп рефрижератор марки «SCHMITZ» модель SKO24, реєстраційний номер НОМЕР_6 , що в свою чергу підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №423917 від 07.10.2016 (а.с.65), №487414 від 12.07.2016 (а.с.69), №023030 від 17.06.2020 (а.с.237), №000198618 від 28.05.2020 (а.с.233), перевізником у яких значиться ФОП ОСОБА_1 . Крім того, факт надання позивачем послуг з перевезень вказаними транспортними засобами також підтверджується актами здачі прийняття-робіт (надання послуг) від 20.07.2016, 22.06.2020, 28.05.2020 (а.с.68, 236, 238).
Отже, як з моменту придбання, так і по даний час позивач використовує вищевказані вантажні транспортні засоби в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях, відтак сума ПДВ 208049,00 грн, сплачена при митному оформленні даних автомобілів, правомірно віднесена підприємцем до податкового кредиту травня 2016 року.
Таким чином, виходячи зі змісту вищенаведених норм податкового законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу про заниження ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2016 року на суму 271258 грн є необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про безпідставність висновків Луцької ОДПІ щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у податковій декларації за травень 2016 року на суму ПДВ 271258,00 грн, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.08.2016 №0044931304 слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача подати до ГУ ДКС України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України 271258,00 грн бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слід зазначити наступне.
Пунктом 200.15 статті 200 ПК України передбачено, що у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган Державного казначейства України. Орган Державного казначейства України тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.
Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Аналізуючи вищенаведені норми ПК України, слід дійти висновку про те, що до моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, складених за результатами проведення перевірки щодо визначення достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування, у платника податків не виникає права на отримання відповідної суми бюджетного відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у даній справі.
Відтак в цій частині суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 4068,87 грн, сплачений згідно з платіжними дорученнями №5384 від 16.09.2016 року та №5470 від 04.10.2016 року (а.с.2, 29).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 22 серпня 2016 року № 0044931304.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4068,87 грн (чотири тисячі шістдесят вісім грн 87 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 43143484).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій