м. Вінниця
21 грудня 2020 р. Справа № 120/6179/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Шаповалової Т.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Драло В.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Кравчук М.О.,
представника відповідача: Порхун Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
В жовтні 2020 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області № 0503430004066 від 18.08.2020 про відмову громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 у наданні дозволу на імміграцію в Україну;
зобов'язати Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути заяву громадянки Республіки Молдова ОСОБА_2 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 10.06.2020 року вона звернулася до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію.
Однак, рішенням від 18.08.2020 року № 05034300004066 їй відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію».
Разом з тим, позивач вважає, що відсутні визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на іміграцію.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.11.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суду зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з дня отримання цієї ухвали подати до суду у 15-денний строк належним чином засвідчені копії документів, а саме: матеріали справи про імміграцію в Україну громадянки республіка Молдова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або надання оригіналу справи для огляду.
23.11.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що у прийнятті заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу не було відмовлено за наявності документально підтверджених нею підстав, передбачених п.1 ч. 3 ст. 4 Законом України «Про імміграцію», та у зв'язку з поданням документів згідно з переліком, встановлених статтею 9 вказаного Закону та пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983.
Документом про місце проживання в Україні позивача слугувала надана нею довідка про реєстрацію місця проживання особи за адресою АДРЕСА_1 , видана Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради 05.07.2019 року за №38149.
За результатами перевірки встановлено, що позивач фактично не проживала за адресою вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, у зв'язку з чим позивача було запрошено до відповідача.
У наданому письмовому поясненні від 10.08.2020 року позивач власноруч зазначила, що разом з дітьми фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , а в заяві вказана адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Таким чином позивач у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні зазначила свідомо неправдиві відомості про місце свого проживання, видавши за нього формально зареєстроване, що підтверджується наданими поясненнями позивачки.
Враховуючи вказані обставини, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Ухвалою суду від 03.12.2020 року клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - задоволено. Розгляд цієї справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 21.12.2020 року.
04.12.2020 року позивач подав відповідь на відзив, у якій просить задовольнити її позовні вимоги.
У судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Молдова.
15.07.2016 року позивачка уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Позивач має четверо дітей, які є громадянами України.
Позивачка знаходиться на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданої органом 0503 за записом 19871227-08029, строком дії 18.06.2020 року.
10.06.2020 року позивачка звернулася до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (перебування у шлюбі з громадянином України).
За результатами розгляду вказаної заяви, Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області 18.08.2020 року був складений висновок та 18.08.2020 року прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну № НОМЕР_2 , яким громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 , з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію», відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо підстав та порядку надання дозволу на імміграцію в Україну, регулюються правовими нормами Закону України «Про імміграцію».
Цей Закон визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, тобто прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Пунктом 1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Статтею 10 Закону України «Про імміграцію» визначено підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Так, дозвіл на імміграцію не надається, зокрема, особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи (п.4 ч.1 ст.10).
Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі-Порядок).
Відповідно до п. 10 Порядку заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
Пунктом 11 Порядку передбачено документи, які подаються разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка, що кореспондується із ст.9 Закону.
Відповідно до п.12 Порядку територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Згідно положень ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
В судовому засіданні досліджено копію міграційної справи № 0501.5-05 «Про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Молдова ОСОБА_2 ».
Зокрема, у поданій заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну дійсно в графі «місце проживання в Україні» зазначено адресу: АДРЕСА_1 .
До заяви додано довідку про реєстрацію місця проживання особи, видану Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради № 38149 від 05.07.2019 року, у якій вказано зареєстроване місце проживання особи на ім'я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Інше місце проживання в Україні позивачкою не зазначалося, інші документи щодо відповідного (іншого) місця проживання в Україні не подавалися.
Відповідачем у справі, відповідно до п.14 надіслано відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
У відповідь на які, Вінницьким відділом поліції НП ГУНП у Вінницькій області надано відповідь від 20.07.2020 року №4477/1/0501-20 про те, що ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 не проживає. Аналогічну відповідь від 29.07.2020 року отримано на повторний запит відповідача.
У зв'язку із отриманням такої інформації відповідачем запропоновано ОСОБА_2 звернутися до Управління ДМС України у Вінницькій області для надання відповідних пояснень.
10.08.2020 року ОСОБА_2 надала Управлінню Державної міграційної служби України у Вінницькій області письмові власноручні пояснення, в яких зазначила, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 не проживає, але домовилася із власником про підтвердження проживання за цією адресою, оскільки не має можливості зареєструватись у місті Жмеринка за фактичним місцем свого проживання.
Аналогічні пояснення позивачка надала і в судовому засіданні.
Враховуючи наведені обставини та пояснення позивачки в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачкою при заповненні заяви внесено свідомо неправдиві відомості та надано довідку про реєстрацію місця проживання особи із зазначенням адреси, де особа не проживає.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про незаконність прийнятого відповідачем рішення та недотримання ним вимог чинного законодавства при прийнятті цього рішення.
На думку суду, вимога щодо заповнення у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну графи про місце проживання особи шляхом відображення у ній правдивих відомостей не може бути за жодних обставин визнана факультативною, повідомлення позивачем адреси її проживання, яка не відповідала дійсності, свідчить про правомірність рішення відповідача щодо відмови у наданні такого дозволу.
Таким чином, оскаржуване рішення відповідача від 18.08.2020 року про відмову позивачці в наданні дозволу на імміграцію в Україну винесено із урахуванням всіх обставин справи, в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Також суд звертає увагу, що винесення оскаржуваного рішення жодним чином не перешкоджає повторному зверненню позивачки із відповідною заявою для отримання дозволу на імміграцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 24.12.2020 року
позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 )
відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21000)
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна