ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
02.12.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/154/20
За позовом ОСОБА_1 , м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Квасок”, с. Поляна Свалявського району
про стягнення 112 500 грн. заборгованості з виплати дивідендів,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача -
СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 , м. Київ звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Квасок”, с. Поляна Свалявського району про стягнення 112 500 грн. заборгованості з виплати дивідендів.
Позовні вимоги у даній справі позивач обґрунтовує покликанням на неналежне виконання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Квасок" зобов'язань по виплаті дивідендів на користь позивача, зокрема, за 2017 - 2019 роки (з врахуванням додаткового обґрунтування заявлених позовних вимог у судовому засіданні від 04.08.2020 року).
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (повідомлення про вручення ухвали суду міститься у матеріалах справи), в судове засідання 02.12.2020 року не з'явився, участь уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив.
Відповідач проти позову заперечив, про що подав суду письмовий відзив на позов. Крім того, подав суду заяву про застосування до заявлених у даній справі позовних вимог строку позовної давності.
Представник відповідача заявою від 02.12.2020 року просив розглядати справу за відсутності відповідача та його представника.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд Встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) з моменту заснування у 2003 році є одним зі співвласників Товариства з обмеженою відповідальністю “Квасок” (відповідача, Товариства), у статутному капіталі якого позивачу належить 25%, що у грошовому еквіваленті становить 112 500 грн.
До 2016 року в учасників Товариства не виникало суттєвих розбіжностей у поглядах на діяльність та звітність в процесі ведення підприємством господарської діяльності, в т.ч. спільної діяльності.
В подальшому, за твердженням позивача, у 2016 році почали виявлятися певні інформаційні непорозуміння, а коли постало чергове питання розподілення прибутків від вищевказаної діяльності Товариства за попередні роки, представники відповідача почали створювати перешкоди у отриманні інформації щодо нарахування та виплати дивідендів за результатами діяльності Товариства.
Як наслідок, позивач у позові стверджує, що відповідачем порушено право позивача як учасника (засновника) на отримання дивідендів або ж прийняття рішення щодо розподілу прибутків Товариства.
23 лютого 2017 року відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Квасок”, за результатами яких було ухвалено рішення, в т. ч. про розподіл прибутку за 2016 рік.
Позивач вказує, що у вересні 2017 року він звертався до відповідача з претензією щодо виплати дивідендів.
Обґрунтовуючи розмір заявлених позовних вимог у сумі 112 500 грн. заборгованості з виплати дивідендів, позивач вказує на те, що оскільки його відповідачем фактично усунуто від можливості визначити реальний розмір належних йому до виплати дивідендів та визначитися із періодом часу, за який вони мають бути виплачені, то ціна позову визначена початково із номінальної вартості частки позивача у статутному капіталі Товариства.
В подальшому, в процесі розгляду справи представник позивача надав суду заяву (клопотання) про уточнення позовних вимог, якою просив стягнути з відповідача заборгованість з виплати дивідендів за 2017-2019 роки у сумі 112 500 грн.
Суд, розглянувши вказану заяву (клопотання) про уточнення позовних вимог, розцінив її як додаткове обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема, в частині періоду, за який позивач просить стягнути дивіденди.
Відповідач в ході розгляду спору надав письмовий відзив на позов та заперечення, в яких виклав свої заперечення проти позову у даній справі.
Зокрема зазначив, що підставою для виникнення зобов'язання Товариства перед його учасником щодо виплати дивідендів є рішення вищого органу управління товариством - загальних зборів про нарахування та виплату нерозподіленого прибутку пропорційно часткам учасників.
Питання про спрямування прибутку вирішується загальними зборами Товариства, тобто, спільно всіма учасниками Товариства виходячи з фактичних обставин діяльності Товариства. За відсутності рішення про виплату дивідендів, не виникає правових підстав для відповідного фінансового зобов'язання Товариства перед його учасником.
За переконанням відповідача, позивач мав би право захистити свій інтерес в судовому порядку в тому випадку, якщо би загальні збори Товариства прийняли рішення про виплату дивідендів учасникам, але фактично дане рішення не виконувалося б шляхом перерахування грошових коштів.
Статтею 167 Господарського кодексу України визначено зміст корпоративних прав та корпоративних відносин, зокрема, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
За положеннями ст. 140 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 Цивільного кодексу України).
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі (ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як визначено ст. 10 Закону України “Про господарські товариства” (в редакції, яка діяла в період спірних правовідносин - 2017-2019 роки), учасники товариства мають право, зокрема, а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.
Також, права учасників господарського товариства визначені в ст. 116 Цивільного кодексу України, згідно з якою учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Відповідно до ч. 1-4 ст. 26 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, який набрав чинності 17.06.2018 року і діяв в період спірних правовідносин - 2018-2019 роки, виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток. Товариство виплачує дивіденди грошовими коштами, якщо інше не встановлено одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Дивіденди можуть виплачуватися за будь - який період, що є кратним кварталу, якщо інше не передбачено статутом. Виплата дивідендів здійснюється у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлений статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників.
За таких обставин суд зазначає, що наведене у відповідних нормах законодавства право брати участь у розподілі прибутку Товариства та одержувати його частку (дивіденди) передбачає вирішення відповідного питання щодо розподілу прибутку спільно учасниками Товариства на загальних зборах і після прийняття позитивного рішення та спрямування прибутку на виплату дивідендів, у Товариства виникає відповідне зобов'язання перед учасниками в обсязі та порядку, визначеному відповідним рішенням загальних зборів.
З огляду на норму ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” (в редакції, яка діяла стосовно Товариств з обмеженою відповідальністю в період спірних правовідносин, до 17.06.2018 року), Товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.
Установчі документи повинні містити відомості про вид Товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Порядок розподілу прибутку визначено в розділі 5 Статуту відповідача, пунктами 5.2., 5.3 якого встановлено, що чистий прибуток Товариства, утворений у відповідності з встановленим порядком, після сплати податків та інших обов'язкових платежів, сплати відсотків по кредитах банків, залишається в повному розпорядженні Товариства, яке визначає напрямки його використання. Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається Загальними зборами Учасників.
Відповідно до п. 3.2. статуту відповідача учасники Товариства мають право на одержання відрахувань (дивідендів) у вітчизняній валюті, що визначається загальними зборами учасників пропорційно до частки учасника у статутному фонді Товариства.
Згідно п. 7.5. статуту відповідача до компетенції Загальних зборів учасників Товариства належить, зокрема, затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків.
Таким чином, статутом відповідача визначено порядок виплати дивідендів шляхом вирішення спільно учасниками Товариства відповідного питання про спрямування використання прибутку та прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників.
Відповідно до п. 35 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” від 24.10.2008 року № 13, господарські суди вправі приймати рішення щодо виплати акціонеру (учаснику) частки прибутку (дивідендів) лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням (статті 10, 41, 59 Закону України “Про господарські товариства”, стаття 158 Цивільного кодексу України).
У разі, якщо загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, господарський суд не може підміняти вищий орган управління товариства і втручатися у господарську діяльність товариства.
З огляду на п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин”, під час розгляду справ у спорах про стягнення сум дивідендів господарські суди повинні виходити з того, що відповідно до пункту “д” частини п'ятої та частини шостої статті 41, статті 59 Закону України “Про господарські товариства”, пунктів 11, 12 частини другої статті 33 Закону України “Про акціонерні товариства”, статті 15 Закону України “Про кооперацію” затвердження річних результатів діяльності юридичної особи, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів. Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати.
Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду.
Відповідно, враховуючи, що корпоративні відносини ґрунтуються на засадах добровільної участі та колегіального вирішення питань щодо діяльності товариства всіма учасниками товариства на загальних зборах, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.
Аналогічну позицію, зокрема, щодо виникнення права на отримання дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, підтримує Верховний суд у постанові від 04.09.2019 року у справі № 910/10585/18.
При цьому, позивач доказів прийняття загальними зборами відповідача рішення про виплату дивідендів за 2017-2019 роки не надав.
В той же час, судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників відповідача від 17.10.2017 року, оформленим протоколом № 8 від 17.10.2017 року, було скасовано рішення загальних зборів учасників Товариства про розподіл прибутку за 2006 - 2014 роки у розмірі 4 204 080 грн. 75 коп., оформлене протоколом № 6 від 10.08.2015 року, та рішення загальних зборів учасників товариства про розподіл прибутку за 2016 рік у розмірі 1 324 258 грн., оформлене протоколом № 7 від 23.02.2017 року. Факт прийняття інших рішень про виплату дивідендів після 17.10.2017 року відповідач заперечує, матеріали справи не підтверджують.
Таким чином, за відсутності рішення загальних зборів Товариства про спрямування прибутку за підсумками 2017-2019 років на виплату дивідендів, відсутні підстави для стягнення дивідендів на користь одного з учасників Товариства.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та безпідставні, тому задоволенню не підлягають.
На підставі ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В даному випадку, судом не встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та відмовлено в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, а тому, у суду відсутні підстави для дослідження та задоволення заяви відповідача про застосування до заявлених позивачем у даній справі позовних вимог строку позовної давності.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 2 102 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Разом з тим, відповідно до ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як встановлюють положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні на користь якої ухвалено рішення. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
В межах даної справи відповідачем здійснено витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 5 500 грн., що підтверджується договором про надання правової допомогу від 02.12.2019 року, рахунком № 221 від 05.08.2020 року, актом виконаних робіт № 221 від 05.08.2020 року (містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом) та платіжним доручення № 2 від 13.08.2020 року про оплату вартості отриманої відповідачем правничої допомоги.
Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, суд констатує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаною роботою; а також предметом позовних вимог та строком розгляду справи, а тому, заявлена сума в розмірі 5 500 грн. підлягає стягненню з позивача.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код ЄДРЮОФОПтаГФ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Квасок”, 89313, Закарпатська область, Свалявський район, село Поляна, вул. Борканюка, буд. 13 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32520357) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 (Пять тисяч п'ятсот гривень) грн.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 24.12.2020 року.
Суддя Пригара Л.І.