вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5575/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Захарова Сергія Валентиновича (м. Мелітополь, Запорізької області)
до Фізичної особи-підприємця Цимбровського Віктора Микитовича (с. Лозуватка, П'ятихатського району, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно з договором № ВП00000005 від 11.05.2018 у загальному розмірі 93 425 грн. 21 коп.
Фізична особа-підприємець Захаров Сергій Валентинович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Цимбровського Віктора Микитовича (далі - відповідач) заборгованість за поставлений згідно з договором № ВП00000005 від 11.05.2018 товар у загальному розмірі 93 425 грн. 21 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 80 000 грн. 00 коп. - основний борг;
- 8 861 грн. 93 коп. - інфляційні втрати;
- 4 563 грн. 28 коп. - 3% річних.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 грн. 00 коп. та витрати за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1 051 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором №ВП00000005 від 11.05.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем 13.05.2018 продукції, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 80 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня 2018 року по серпень 2020 року у сумі 8 861 грн. 93 коп., а також 3% річних за період прострочення з 16.10.2018 по 08.09.2020 (694 дня) в сумі 4 563 грн. 28 коп.
Разом з позовною заявою позивачем була подана заява про забезпечення позову (вх. суду №48166/20 від 13.10.2020), в якій він просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти, що знаходяться на рахунках в межах ціни позову, яка складає 93 425 грн. 21 коп.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 відмовлено Фізичній особі-підприємцю Захарову Сергію Валентиновичу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172, 174 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2020 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачем подано заяву про усунення недоліків (вх. суду № 50433/20 від 26.10.2020).
Ухвалою суду від 28.10.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.10.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_2, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.32).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 28.10.2020 отримав 07.11.2020, що вбачається з поштового повідомлення № 4930012951630 (№5215000092171), отже завчасно (а.с.80).
Так, ухвалою суду від 28.10.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи дату отримання ухвали суду - 07.11.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 22.11.2020 включно.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 24.12.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 11.05.2018 між Фізичною особою-підприємцем Захаровим Сергієм Валентиновичем (далі - продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Цимбровським Віктором Микитовичем (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № ВП00000005 (далі - договір, а.с.16), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві продукцію: насіння соняшника Атілла (екстра), надалі - "товар", зазначену у додатках: Сертифікатах на товар, видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти кожну партію товару.
Доказів зміни, припинення, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з умовами пункту 1.2. договору кількість та вартість товару в окремій партії зазначається у видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару згідно з пунктом 1.1. договору.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до умов пункту 3.3. договору товар вважається прийнятим по кількості відповідно до товарно-транспортних документів. Претензії з кількості пред'являються відповідно до законодавчих актів України.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 13.05.2018 було поставлено відповідачу товар - Атілла Екстра на суму 126 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 260 від 13.05.2018 (а.с.18).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаною накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна № 260 від 13.05.2018 підписана відповідачем без будь-яких зауважень та скріплена відтиском печатки.
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого за вказаною накладною товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною накладною відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо розрахунків за договором, зокрема, відповідно до умов пункту 3.2. договору оплата вартості товару здійснюється шляхом перерахунку передплати у розмірі 20% від суми рахунку, що становить 25 200 грн. 00 коп., залишок 80% від суми рахунку, що становить 100 800 грн. 00 коп. до 15 жовтня 2018 року на розрахунковий рахунок продавця.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, поставлений 13.05.2018 товар був оплачений відповідачем лише частково - в сумі 46 000 грн. 00 коп. наступним чином:
- 11.05.2018 в сумі 25 200 грн. 00 коп. у якості попередньої оплати, що підтверджується платіжним дорученням № 1006 від 11.05.2018 (а.с. 19);
- 17.07.2019 в сумі 20 800 грн. 00 коп., що підтверджується меморіальним ордером № @2PL419439 від 17.07.2019 (а.с. 23).
Отже, станом на момент звернення із позовом до суду, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 80 000 грн. 00 коп. (126 000,00 - 46 000,00). Вказане і є причиною спору.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять залишкову вартість поставленого позивачем 13.05.2020 товару за договором № ВП00000005 від 11.05.2018, який відповідач відмовився у повному обсязі оплатити в добровільному порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи визначені контрагентами у пункті 5.4. порядок та строки оплати поставленого 24.06.2020 товару, суд встановив, що строк оплати товару на залишкову суму 36 832 грн. 20 коп., є таким, що настав.
При цьому, як встановлено судом, поставлений 13.05.2018 товар був оплачений відповідачем лише частково - в сумі 46 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 80 000 грн. 00 коп. (126 000,00 - 46 000,00). В той же час, суд не досліджує питання фактичного отримання рахунку на оплату № 10 від 11.05.2018 поставленого 13.05.2020 товару, оскільки:
- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі №ВП00000005 від 11.05.2018 та видатковій накладній № 260 від 13.05.2018;
- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов'язку з оплати поставленого товару.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі № 922/1831/15 від 09.07.2020, у справі № 908/771/19 від 18.02.2020, у справі № 910/1558/19 від 13.02.2020, у справі ; 910/14282/18 від 17.07.2019, у справі № 918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі №910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 13.05.2018 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 80 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.
Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.
Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 80 000 грн. 00 коп.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня 2018 року по серпень 2020 року у сумі 8 861 грн. 93 коп.
Слід відзначити, що у статті 625 Цивільного кодексу визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вказані положення, а саме: було здійснено нарахування інфляційних втрат за неповний місяць - жовтень 2018 року; крім того, не включено в розрахунок місяці, в яких мала місце дефляція (червень, липень, серпень та грудень 2019 року, лютий, липень та серпень 2020 року).
Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений в тексті позовної заяви (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що на заборгованість в сумі 80 000 грн. 80 коп., яка існувала в період з 16.10.2018 по 08.09.2020 інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з листопада 2018 року по серпень 2020 року (повні місяці), які в цей період складають 6 102 грн. 47 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 6 102 грн. 47 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 16.10.2018 по 08.09.2020 (694 дня) в сумі 4 563 грн. 28 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період день оплати), але арифметично розрахунок проведено невірно, оскільки позивачем не було враховано, що 2020 рік є високосним, отже застосуванню підлягає кількість днів 366, а не 365, як застосував у розрахунку позивач..
Отже, розрахунок 3% річних здійснений позивачем (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що в період з 16.10.2018 по 08.09.2020 (694 дня), сума 3% річних складають 4 558 грн. 76 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4 558 грн. 76 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 039 грн. 81 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Захарова Сергія Валентиновича до Фізичної особи-підприємця Цимбровського Віктора Микитовича про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно з договором № ВП00000005 від 11.05.2018 у загальному розмірі 93 425 грн. 21 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Цимбровського Віктора Микитовича (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Захарова Сергія Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) - 80 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 6 102 грн. 47 коп. - інфляційних втрат, 4 558 грн. 76 коп. - 3% річних, 2 039 грн. 81 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 24.12.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко