22.12.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2344/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 (суддя Панна С.П.) у справі №904/2344/20
за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ
до відповідача-1 ОСОБА_1 , м. Дніпро
відповідача - 2: ОСОБА_2 , м. Дніпро
про стягнення заборгованості в розмірі 181 013,41 доларів США, що еквівалентно 4 882 185 грн.
1. Зміст і мотиви оскаржуваного рішення у справі.
11.08.2020р. до господарського суду від представника позивача надійшла заява №б/н від 11.08.2020р. про забезпечення позову, в якій останній просив суд:
- вжити заходи щодо забезпечення позову АТ "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості;
- накласти арешт на все майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) в межах ціни позову 181 013,41 доларів США;
- накласти арешт на все майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) в межах ціни позову 181 013,41 доларів США.
Заява про забезпечення позову АТ «Банк Кредит Дніпро» обґрунтована наступним:
- між позивачем та позичальником Дочірньою компанією «НЕКСУС Виробничо-комерційна компанія» (боржник) укладено кредитний договір №120514-КЛВТ від 12.05.2014 р. Відповідачі 1 та 2 є поручителями за вказаним кредитним договором відповідно до договору поруки № 120514-П (Поручитель-1, відповідач-1 ОСОБА_1 ) і договору поруки № 120514-П/1 (поручитель-2, відповідач-2 ОСОБА_2 ). Відповідно до п.1.1. вказаних договорів поруки, поручителі 1 і 2 зобов'язались відповідати за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором по сплаті тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені, комісії, штрафних санкцій, нарахованих у випадку порушення Позичальником умов виконання зобов'язань за кредитним договором.
- Відповідно до п. 1.3 договорів поруки, строк поруки становить 10 років. Відповідно до п. 6.2 договорів поруки, порука припиняється після закінчення строку, передбаченого п. 1.3. договору поруки. Таким чином, в силу закону порука є неприпиненою.
Підстава звернення позивача до суду про забезпечення позову обґрунтована наявністю непогашеної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 181 013,41 доларів США за кредитним договором №120514-КЛВТ від 12.05.2014 р.
Під час провадження у справі № 904/2344/20 за позовом АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» стало відомо, що відповідачем-1 здійснено відчуження належного йому на праві приватної власності нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , - шляхом дарування дочці ОСОБА_3 .
Внаслідок вчинення таких дій поручителем-1 виникли об'єктивні ризики відчуження майна, що, в разі відсутності забезпечення позову, унеможливить подальше виконання рішення суду в разі задоволення позову, чим буде позбавлено позивача ефективного способу поновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 року у справі №904/2344/20 заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на все майно і грошові кошти, які належать ОСОБА_1 , в межах ціни позову 181 013,41 доларів США.
Ухвала мотивована тим, що позивачем надано до суду докази вчинення відповідачем-1 дій, спрямованих на відчуження належного йому майна шляхом укладення договору дарування на ім'я ОСОБА_3 , що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Короткий і узагальнений зміст апеляційної скарги.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 у справі №904/2344/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що обраний заявником захід до забезпечення позову не відповідає критерію адекватності заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, тим вимогам, на забезпечення яких він вживається. Скаржник вважає, що арешт майна в межах забезпечення позову призводить до порушення його прав та законних інтересів, оскільки державний виконавець при виконанні оскаржуваної ухвали суду уповноважений відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» діяти за власним переконанням відповідно до частини 2 статті 56 цього Закону.
З огляду на вищенаведені аргументи апеляційної скарги, враховуючи, що арешт майна в межах забезпечення позову призводить до порушення прав та інтересів відповідача-1, скаржник вважає ухвалу господарського суду від 18.08.2020 р. такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач та інші учасники провадження не скористалися своїм правом надати відзиви на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 року у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 (суддя Панна С.П.) у справі №904/2344/20 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.12.2020 року.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2020 р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 22.12.2020 р.
У судовому засіданні представники сторін надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.
22.12.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 року у справі №904/2344/20 слід залишити без змін з наступних підстав.
5. Встановлені та неоспорені обставини та відповідні їм правовідносини.
Акціонерне товариства "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача - 1 ОСОБА_1 , відповідача - 2 ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Дочірнього підприємства "Нексус - Виробничо-комерційна компанія" про стягнення заборгованості в розмірі 181 013,41 доларів США, що еквівалентно станом на 28.02.20 р. 4882185 грн.
11.08.2020 р. до господарського суду від представника позивача надійшла заява №б/н від 11.08.2020 р. про забезпечення позову, в якій просить суд:
- Вжити заходи щодо забезпечення позову АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
- Накласти арешт на все майно та грошові кошти, які належить ОСОБА_1 в межах ціни позову 181 013,41 доларів США.
- Накласти арешт на все майно та грошові кошти, які належить ОСОБА_2 в межах ціни позову 181 013,41 доларів США.
. В обґрунтування зави АТ "Банк Кредит Дніпро" посилався на наступні обставини.
12 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "КРЕДИТ БАНК ДНІПРО" правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" {надалі - Позивач, Банк, АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО") та Дочірнім підприємством "НЕКСУС- Виробничо-комерційна компанія" (надалі - Позичальник, Боржник) укладено Кредитний договір № 120514-КЛВТ (далі - Кредитний договір).
Відповідно до п.1.1 Кредитного договору Банк, відкрив Позичальнику відновлювальну траншову грошову кредитну лінію в іноземній валюті з лімітом кредитування у сумі 900 000 доларів США.
В подальшому на виконання вимог договору Банком було надано позичальнику 883 306,92 доларів США.
Заборгованість за кредитами має бути погашена в строки, вказані у відповідних Договорах про надання кредиту (траншу), але з остаточним погашенням по 01 травня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_1 (відповідач-1, поручитель-1) було укладено Договір поруки №120514 - П від 12 травня 2014 року, відповідно до п. 1.1 якого Поручитель зобов'язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором по сплаті суми кредиту, процентів за користування кредитами, пені, комісії, штрафних санкцій.
З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 (відповідач-2, поручитель-2) було укладено Договір поруки №120514 - П/1 від 12 травня 2014 року, відповідно до п. 1.1 якого Поручитель зобов'язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором по сплаті суми кредиту, процентів за користування кредитами пені, комісії, штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 6.2 договорів поруки №120514 - П та №120514 - П/1 від 12 травня 2014 року, порука припиняється після закінчення строку, встановлено в п. 1.3 Договору. Відповідно до п. 1.3 договорів поруки, строк поруки становить - 10 років.
Тобто, в силу закону поруку не припинено.
Підставою звернення із заявою про забезпечення позову позивач вважає наявність значної суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 181013,41 доларів США, що еквівалентно станом на 28.02.20 р. 4 882 185 грн. за договором №120514-КЛВТ від 12.05.2014, яка є непогашеною.
10.08.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою Олександром Володимировичем винесено постанову про зняття арешту з майна боржника - ОСОБА_1 - об'єкту нерухомого майна - квартири, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , на підставі заяви боржника та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2020 р.
10.08.2020 року відповідачем-1 було відчужено об'єкт нерухомості, належний йому на праві приватної власності, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , - шляхом дарування дочці ОСОБА_3 (договір дарування зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., індексний номер 53542148 від 10.08.2020 р.)
Крім того, з 05.02.2013 відповідачу-1 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому, станом на 01.07.2020 власником вищезазначеної квартири є ВЖЕ інша особа. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 10.11.2017 було набуто право власності на квартиру ОСОБА_4 шляхом укладення договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири.
Заявник стверджував, що відповідач-1 як поручитель, будучи обізнаним про наявність невиконаних кредитних зобов'язань позичальника ДП «НЕКСУС-ВКК», в період наявності судового спору не здійснив дії щодо погашення заборгованості, а навпаки здійснив відчуження майна (квартири) з метою ухилення від виконання вищезазначених зобов'язань.
Також заявник зауважив, що відповідач-2 на момент укладення кредитного договору та договору поруки працював на посаді директора ДП "НЕКСУС виробничо-комерційна компанія" та був підписантом Кредитного договору. Відповідач-1 станом на час укладення Кредитного договору був засновником ДП "НЕКСУС виробничо-комерційної компанії" Міжнародної Комерційної Компанії "НЕКСУС ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДІНГС КОРП." та займав посаду Першого директора.
01 серпня 2016 року між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ДП "НЕКСУС-Виробничо-комерційна компанія" в особі директора відповідача-2 та відповідачем-1 було укладено Меморандум (Угоду про врегулювання заборгованості за кредитом ДП "НЕКСУС-ВКК"). Меморандумом було встановлено, що Сторони визнають та погоджуються, що на дату підписання даного Меморандуму заборгованість за Кредитом та процентами по Кредитному договору (з усіма доповненнями та змінами) становить 532 789,93 дол. США, без врахування нарахованих пені та штрафів за порушення умов Кредитного договору та складається з:
- Простроченої заборгованості за кредитом в сумі 342 677,29 дол. США;
- Строкової заборгованості за відсотками в сумі 6731,13 дол. США;
- Простроченої заборгованості за відсотками в сумі 183 381,51 дол. США.
Таким чином, відповідачі визнавали суму боргу, однак заборгованість за тілом кредиту є значною та складає 181 013,41 дол. США.
Тобто, хоча ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є поручителями за Кредитним договором, однак, враховуючи те, що вони займали вищезазначені посади, недобросовісність в їх діях полягає також в невиконанні умов Кредитного Договору.
Заявник просив прийняти до уваги, що предметом позовних вимог є стягнення з поручителів заборгованості позичальника за кредитним договором (за тілом кредиту) у загальній сумі 181 013,41 доларів США, яка є значною, і у разі задоволення позовних вимог рішення суду повинно бути виконаним з огляду на положення пункту 1 статті 6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, якою гарантується кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Позивач вважає, що ризики відчуження відповідачами майна в разі відсутності забезпечення позову з метою належного виконання рішення суду в подальшому, є об'єктивними, заборгованість відповідачів перед позивачем у добровільному порядку не погашається, вчинюються дії для уникнення відповідальності за договорами поруки.
На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може значно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, чим буде позбавлено позивача ефективного способу поновлення порушених прав, за захистом якого він звернувся, оскільки існує ймовірність невиконання судового рішення.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
На думку АТ «Банк Кредит Дніпро», у разі добропорядності відповідачів, обраний захід про накладення арешту на майно відповідачів не створить для них незручностей, а лише забезпечить фактичне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог та сприятимуть його виконанню. Невжиття заявлених Банком заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що, у свою чергу, призведе до нівелювання функції судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів Банку.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вищезгаданим вимогам Європейського суду.
Накладення арешту на нерухоме та рухоме майно відповідачів, яке буде виявлено в межах виконавчого провадження в межах заявленої суми стягнення, ніяким чином не порушить права власників, оскільки заборона відбувається на папері та в подальшому вноситься у реєстр, і такі дії спрямовані лише на реальний захист прав кредитора, передбачених Конституцією України.
6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За приписами статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Правовідносини сторін врегульовано договором поруки.
Відповідно до статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Статтею 554 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно частини 4 статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що договір поруки не припинено, зобов'язання за кредитним договором не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашено.
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та наявність порушених кримінальних проваджень щодо відповідача не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Заявником надано до суду докази вчинення відповідачем-1 ОСОБА_1 дій, спрямованих на відчуження належного йому майна, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією (а.с. 24,25,30), тому на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку і задовольнив заяву АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині накладення арешту на все майно та грошову кошти відповідача в межах ціни позову.
Матеріалами справи встановлено, що позивач у даній справі вже звертався до суду з заявою про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою господарського суду від 19.06.2020 було відмовлено, а постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.20 прийнятою за наслідками апеляційного перегляду, вказану ухвалу суду від 19.06.20 залишено без змін.
Вдруге звернувшись до суду 11.08.2020 із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив про те, що підстави для застосування заходів забезпечення позову змінились, відносно підстав, викладених у заяві про забезпечення позову від 18.06.2020 р.
Однак, місцевий господарський суд зазначив, що за наслідками розгляду заяви банку встановлено, що підстави для застосування заходів забезпечення змінились лише по відношенню до Відповідача-1, а по відношенню до Відповідача-2 залишились без змін відносно заяви про забезпечення позову від 18.06.2020 р., якій раніше було надано належну правову оцінку судами першої та апеляційної інстанції.
Оскільки заявником наведено лише припущення щодо можливого вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих, зокрема на реалізацію майна чи підготовку дій щодо його реалізації та не надано на підтвердження цього будь-яких доказів, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви в цій частині.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Оскільки позивачем до поданої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову додано належні докази на підтвердження наявності обставин, достатніх для вжиття судом заходів для забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти, які належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) в межах ціни позову 181 013,41 доларів США.
7. Мотиви відхилення кожного аргументу.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника з огляду на наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення предмету позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат.
Матеріалами справи встановлено, що 10.08.2020 р. відповідачем-2 вчинено дії, внаслідок, яких належне йому нерухоме майно було відчужене (подароване) на корить іншої особи, тому такі дії відповідача можуть свідчити про достатність обґрунтованих підстав, наведених позивачем у заяві про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все майно відповідача до моменту вирішення справи № 904/2344/20 по суті.
Таким чином, потенційна можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення набула об'єктивної форми, як вбачається з дій відповідача-1, що є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Предметом позову у справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 181 013,41 доларів США, заборгованість за договором не погашена, договір поруки, укладений з відповідачем-1, є не припиненим, відповідачем-1 вчиняються дії щодо ухилення виконання зобов'язань за договором поруки, тому заява позивача про забезпечення позову про накладення арешту на все майно відповідачів, яке належить їм на праві власності, в межах ціни позову, є обґрунтованим та належним засобом захисту права позивача на виконання судового рішення, та водночас не порушує права відповідача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано належні та достатні докази на підтвердження наміру відповідача-2 ухилитися від виконання рішення в разі задоволення позову в даній справі.
8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
Права скаржника не порушені.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 року у справі №904/2344/20 постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, ухвали - без змін.
10.Судові витрати.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 у справі №904/2344/20 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.08.2020 у справі №904/2344/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст складено 24.12.2020 року.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя Т.А. Верхогляд