проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"24" грудня 2020 р. Справа № 922/2086/20
Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого (доповідача): судді:Стойка О.В. Пелипенко Н.М., Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Солвінг Сістемс” м.Київ
на рішення господарського суду Харківської області
від31.08.2020 року
у справі№922/2086/20 (суддя Хотенець П.В.)
за позовом до проГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області м.Харків Товариства з обмеженою відповідальністю “Солвінг Сістемс” м.Київ стягнення 6 813, 16 грн.
У червні 2020 року до господарського суду Харківської області звернулось Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, м.Харків (далі-Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛВІНГ СІСТЕМС", м. Київ (далі-Відповідач) про стягнення з Відповідача 5 451,08 грн. пені та 1362,08 грн. 3% річних на який посилається Позивач в обґрунтування позовних вимог за договором про закупівлю № 199 від 02 червня 2020 року.
У серпні 2020 року Відповідач звернувся до господарського суду з клопотаннями про збільшення позовних вимог, відповідно до яких просив збільшити позовні вимоги: до 26 365,48 грн. - суми пені, до 6591,37 грн. - суми 3% річних та 1 955,98 грн. інфляційних нарахувань. Зазначені клопотання господарським судом задоволені, збільшені позовні вимоги прийняті до розгляду.
Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року у справі №922/2086/20 позовні вимоги задоволені, стягнуто з Відповідача на користь Позивача пеню в сумі 26 365,48 грн., 3% річних у сумі 6 591,37 грн., інфляційних нарахувань за договором про закупівлю № 199 від 02 червня 2020 року у сумі 1955,98 грн., здійснено розподіл судових витрат, стягнуто з Відповідача 2102,00 грн. судового збору.
Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, скаржник вважав безпідставним висновок суду першої інстанції про відмову Відповідача від виконання зобов'язання з поставки товару, передбаченого Договором №199 від 02.06.2020року, оскільки лист Відповідача від 16.06.2020 року за № ХН-15-06 на який посилається Позивач в обґрунтування позовних вимог, не містить будь-якої інформації про відмову Відповідача від Договору, а лише містить доводи щодо необхідності підвищення ціни за одиницю товару та пропозиції з цього приводу. Також Відповідач зазначав, що він не отримав заявки Позивача від 09 червня 2020 року № 010/061/1399вн. про поставку партії товару, а судом не враховано приписи ст. 11 Закону України “Про електронні документи і електронний документообіг”, відповідно до якого електронні документи вважаються одержаними з часу надходження авторові повідомлення від адресата про одержання цих електронних документів. Відповідач зазначав про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, а саме приписів ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 166, ст. 167 ГПК України та також правил територіальної підсудності, встановлених ст. 27 ГПК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020р. у справі № 922/2086/20 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Солвінг Сістемс” м.Київ на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи, а також заявлених будь-яких клопотань. Вказаною ухвалою також повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі ч. 10 ст. 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Будь-яких клопотань від учасників справи до Східного апеляційного господарського суду не надходило.
За таких обставин, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
Позивач на адресу суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначав, що умовами п. 6.1 Договору не передбачено підписання заявки про поставку ПММ або ЕЦП, а лише зазначено, що дана заява може бути направлена усно, телефоном або електронною поштою, а отже твердження Відповідача про неотримання ним відповідної заявки є недостовірними та такими, що не підтверджуються відповідними доказами. Також Позивач наголошував, що надані ним до суду відповідні документи по справі, а саме відповідь на відзив та клопотання про збільшення позовних вимог, були належним чином надіслані на адресу Відповідача, що підтверджується відповідними доказами. В частині доводів про порушення судом вимог ст. 29 ГПК України, Позивач зазначав, що відповідно до п. 5 вищезазначеної статті, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Відповідно до п. 6.1 Договору, місце виконання Договору, Україна, м. Харків, вул. Ньютона, 132-А., а відтак, Позивач вважав, що зазначений позов було подано з дотриманням правил територіальної підсудності.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст.8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлено, що між сторонами 02.06.2020 року укладено договір про закупівлю №199 від 02.06.2020 року (далі-Договір), відповідно до п. 2.1 якого постачальник зобов'язується протягом строку дії договору, передати у власність покупця товар: "Нафта і дистиляти" Код ДК 021:2015-09130000-9, лот 2 - дизельне паливо - 87208 літрів, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.
Наведена обставина сторонами не оспорюється.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачем за допомогою електронних засобів зв'язку на електронну адресу Відповідача було направлено письмову заяву від 09.06.2020року за №010/061/1399 вн про поставку 74090 літрів пального, проте зазначений обов'язок не був виконаний Відповідачем, Позивачем застосовано до Відповідача штрафні санкції, що передбачені Розділом 8 Договору та нормами чинного законодавства, а саме нарахування пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат, розмір яких збільшувався Позивачем неодноразово.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог, вважав відсутніми підстави для застосування до нього цивільно-правової відповідальності у вигляді заявлених Позивачем до стягнення сум, стверджував, що він не відмовлявся від виконання Договору, оскільки не отримував заявок на поставку товару, а також інших листів, на які посилається Позивач в обґрунтування позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, законності та доведеності належним чином. Так суд зазначив, що Відповідач дійсно допустив порушення умов зобов'язання, передбаченого п. 6.1 Договору, оскільки не здійснив поставку дизельного палива у розмірі 74 090 літрів на підставі відповідної заяви Позивача від 09.09.2020 року, надісланої Позивачем на електронну адресу Відповідача.
Колегія суддів вважає зазначені висновки суду такими, що не відповідають матеріалам справи, а також вимогам діючого законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом позову є стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання за Договором, отже предметом доказування з боку Позивача у даній справі є, насамперед, факт порушення з боку Відповідача умов Договору, що тягне за собою обов'язок останнього сплатити відповідні суми.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку часник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Так, 02.06.2020 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про закупівлю №199 від 02.06.2020 року, відповідно до п. 2.1 якого Відповідач зобов'язався протягом строку дії договору, з дати його укладення до 31 грудня 2020 року, передати у власність покупця товар: Нафта і дистиляти Код ДК 021:2015-09130000-9, лот 2 - дизельне паливо - 87208 літрів, а Позивач зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його.
Згідно пункту 6.1. Договору Відповідач за власний рахунок здійснює поставку партії товару, шляхом зливу в ємкості замовника, які розташовані за адресою: 61096, Україна, м. Харків, вул. Ньютона, 132-А протягом 1 (одного) робочого дня з дня отримання заяви (усної, за телефоном/електронною поштою) від відповідальної особи Позивача.
Відповідно до пункту 8.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Згідно пункту 8.2. Договору у разі затримки (прострочення) поставки товару (його партії), постачальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, зазначає, що ним 10.06.2020 року відповідно до пункту 6.1. Договору було надіслану Відповідачу письмову заявку (далі-Заявка) від 09.06.2020 року № 010/061/1399 вн, за допомогою електронних засобів зв'язку, про поставку дизельного пального у розмірі 74 090 літрів. Відповідно до умов договору Відповідач повинен був поставити вищезазначений об'єм палива протягом одного робочого дня, тобто 11.06.2020 року, але ним цього зроблено не було.
Відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі факт отримання Заявки заперечував.
У якості доказів направлення відповідної Заявки Позивач до відзиву на відзив додав ксерокопію сторінок журналу обліку документів, відправлених електронною поштою (а.с. 81-83), копію рапорту начальника Головного управління ДСНС України у Харківській області (а.с. 87), а також посилався на лист Відповідача від 16.06.2020року за №ХН-152-06, зміст якого вважав відмовою від виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару за умовами Договору.
Суд першої інстанції зазначені докази прийняв у якості належних в розумінні вимог процесуального законодавства, залишивши поза увагою доводи Відповідача щодо недопустимості зазначених доказів.
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про електронні документи і електронний документообіг” (далі-Закон) електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
Так, Відповідач в апеляційній скарзі, зазначає, що судом не було враховано приписи ст. 11 Закону України “Про електронні документи і електронний документообіг”, а Позивачем не було наданих належних доказів на підтвердження факту отримання Відповідачем зазначеної Заяви.
За змістом ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки вищенаведеними вимогами Закону України передбачений певний порядок підтвердження отримання електронного листа адресатом, докази дотримання якого в матеріалах справи відсутні, а надані Позивачем ксерокопії аркушів журналу обліку документів до таких доказів не відносяться - вони є недопустимими доказами в силу закону.
Щодо наданого Позивачем копії рапорту його службової особи щодо спілкування за телефоном з працівником Відповідача з приводу необхідності виконання останнім умов Договору, то зазначений доказ також не є допустимим в силу вищенаведених вимог закону. Крім того, він не може бути взятий до уваги у якості достовірного доказу, оскільки складений та підписаний особою, що в силу свого службового становища є заінтересованою в результатах вирішення спору.
Досліджуючи зміст листа від 16.06.2020 року № ХН-15-06 (далі-Лист), яким Відповідач пропонує Позивачу внести зміни до істотних умов Договору, зокрема збільшити ціну за одиницю товару в межах 10 відсотків, судова колегія не вбачає в ньому посилання на відмову Відповідача від виконання своїх обов'язків за Договором, оскільки фактично цей лист є пропозицією до Позивача внести зміни до Договору, право на яке для кожного з контрагентів передбачено вимогами ст.188 ГК України. Зміст листа не містить навіть натяку на відмову від поставки товару за умовами діючого Договору.
Виходячи з обумовленого сторонами порядку виконання Відповідачем зобов'язань з поставки товару, а саме - шляхом зливу дизельного пального в ємність Позивача за його адресою та в обсязі партії, визначеної в заявці останнього - протягом робочого дня з моменту отримання такої Заявки (п. п. 6.1, 6.2 Договору) - Відповідач був позбавлений можливості поставляти цей товар в інший спосіб, без попереднього його узгодження з Позивачем.
За зазначених підстав судова колегія вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо доведення факту порушення Відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки товару за Договором, оскільки виконання такого обов'язку зумовлено отриманням останнім від Позивача відповідної Заявки із зазначеним необхідним Позивачу обсягом партії товару в порядку п.п.6.1,6.2 Договору, а допустимих та достовірних доказів отримання Відповідачем такої Заявки в матеріалах не міститься, останнім факт її отримання заперечується.
Відповідно до ч. 3 ст. 220 та ч. 1 ст. 221 ГК України, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині, що Відповідачем не було допущено порушення умов п. 6.1 Договору в частині поставки товару, тому відсутні підстави до задоволення позовних вимог про притягнення Відповідача до господарської відповідальності, шляхом стягнення з нього на користь Позивача відповідних грошових сум.
Отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Також колегія судів погоджується з доводами апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції припустився порушень процесуального законодавства в частині прийняття до розгляду збільшених позовних вимог за другим клопотанням Позивача аналогійного змісту (а. с.51-63), що здано до канцелярії 23.08.2020 року та долучено судом до справи 31.08.2020 року, оскільки за змістом п. 2 ч. 2 ст. 46, ч. ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України, Позивач має право збільшити розмір позовних вимог протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі, оскільки судове засідання у даній справі спрощеного провадження не проводилося.
Виходячи з дати винесення відповідної ухвали суду від 01.07.2020 року, граничним строком можливості подання заяви про збільшення розміру позовних вимог є 31.07.2020 року, якого дотримався Позивач лише при зданні на пошту першого клопотання про збільшення позовних вимог (а. с. 88-101), тоді як вищенаведене клопотання від 23.08.2020 року здано з порушенням встановленого процесуального строку без клопотання про його поновлення, а отже і безпідставно прийнято судом до розгляду.
За змістом ст.118 ГПК України відповідне клопотання Позивача від 23.08.2020 року про збільшення позовних вимог підлягає залишенню без розгляду.
З урахуванням наведеного судова колегія вважає належно заявленими та такими, що мають бути розглянуті судом по суті позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в збільшеному розмірі 16 719,58 грн. та три відсотка річних в збільшеному розмірі 4 179,89 грн.
Щодо вимог про стягнення інфляційних, що були заявлені лише в клопотанні про збільшення позовних вимог в розмірі 1 955,98 грн., то можливість їх розгляду в межах даної справи не може бути зумовленою використанням права Позивача на збільшення розміру позовних вимог, оскільки вимоги про стягнення інфляційних втрат взагалі не заявлялися ним при поданні позову, а за змістом п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України Позивач має право збільшити розмір позовних вимог, а не їх кількість, отже вимоги в цій частині також не можуть бути прийняти до розгляду судом. Крім того, а ні зміст позовної заяви, а ні надане клопотання не містить жодного обгрунтування та підстави стягнення зазначеної складової, отже її заявлення в межах клопотання не можна розцінити у якості збільшення розміру грошового боргу, оскільки спір виник з приводу негрошового зобов'язання.
Оскільки судовою колегією не встановлено факту порушення Відповідачем умов Договору щодо своєчасної поставки товару в межах заявлених вимог, вищенаведені вимоги не підлягають задоволенню.
В той же час, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині порушення господарським судом правил територіальної підсудності встановлених в ст. 27 ГПК України, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Приписами п. 6.1 Договору зазначено місце виконання договору, а саме 61096, Україна, Харківська область, м Харків, вул. Ньютона 132-А. Отже, враховуючи викладене, Позивачем було вірно пред'явлено позов саме до Господарського суду Харківської області, саме зі місцем виконання Договору.
За таких підстав рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року у справі № 922/2086/20 підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, а саме - незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно до вимог ст. 129 ГПК України, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід покласти на Позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Солвінг Сістемс” м.Київ - задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року у справі №922/2086/20 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю “Солвінг Сістемс” м.Київ про стягнення пені та 3% річних - відмовити.
Судові витрати, понесені у зв'язку з поданням позовної заяви до суду першої інстанції - покласти на Позивача.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції - покласти на Позивача.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, 8, м. Харків, 61013, ЄДРПОУ 38631015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Солвінг Сістемс” (пр. С. Бандери, 16-А, м. Київ, 04073, ЄДРПОУ 42524688) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 153,00 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.12.2020
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Н.М. Пелипенко
Суддя Д.О. Попков