ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1624/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АТ "Укрпошта"
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2020
по справі №916/1624/20
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
до Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Одеської дирекції АТ "Укрпошта"
про повернення безпідставно виплаченої пенсії в розмірі 6 949,62 грн.,
(суддя місцевого господарського суду: Шаратов Ю.А., Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп.Шевченка, 29)
У травні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до в особі Одеської дирекції АТ «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») про повернення безпідставно виплаченої пенсії в розмірі 6 949,62 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.09.2003, ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 216, 218 Господарського кодексу України, обґрунтовані переплатою пенсії в розмірі 6 949,62 грн. з вини відповідача.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по даній справі позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Одеської дирекції АТ Укрпошта на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 6 949,62 грн. та витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Одеської дирекції АТ "Укрпошта" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі №916/1624/20 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що Одеська дирекція Акціонерного товариства «Укрпошта» не є юридичною особою. Не зважаючи на це, у преамбулі рішення, що оскаржується, безпідставно зазначено про те, що позов заявлений до АТ «Укрпошта» в особі Одеської дирекції та в резолютивній частини стягнуто кошти саме з АТ «Укрпошта» в особі Одеської дирекції.
На думку апелянта рішення, що оскаржується, ухвалено відносно особи, яка належним чином не була залучена до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права, а саме ч.2, 4 ст.48 Господарського процесуального кодексу України.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що суд і позивач, посилаються лише на п. 2 «Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями», який містить тлумачення терміну «переплата пенсії», проте не наводить жодного посилання на норму Порядку, що передбачає обов'язок щодо повернення пенсії, оскільки відповідна норма як у порядку, так і в будь-яких інших законодавчих актах відсутня.
Крім того, апелянт зазначає, що вимоги позивача стосувались повернення сум пенсій, що виплачені відповідачем на користь пенсіонера ОСОБА_1 з січня по червень 2014 року, однак звернення до суду з позовом відбулось у травні 2020 року, тобто з порушенням трирічного терміну позовної давності, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрпошта" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі №916/1624/20, вирішено розглянути апеляційну скаргу АТ "Укрпошта" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі №916/1624/20 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Розділом I "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено основні положення (глава 1, ст.ст. 1-19), врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів (глава 2, ст.ст. 20-31) та визначено учасників судового процесу (глава 4, ст.ст. 41-72).
Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. За змістом частини 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункт 15 частини першої статті 20 ГПК України)
Склад учасників справи в господарському процесі визначено статтею 41 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначається процесуальна правоздатність та процесуальна дієздатність. Зокрема, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника (ч.ч. 1, 5).
Згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
За приписами ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України звернулось з позовними вимогами про стягнення безпідставно виплаченої пенсії до Одеської дирекції АТ «Укрпошта».
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Одеська дирекція АТ «Укрпошта» не є юридичною особою.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації створення юридичної особи - державного органу подається заява про державну реєстрацію створення юридичної особи; для державної реєстрації створення, припинення юридичної особи - місцевої ради, виконавчого комітету місцевої ради, а також змін до відомостей про неї подається заява про державну реєстрацію створення, припинення юридичної особи, внесення змін до відомостей про неї.
В матеріалах справи відсутній та сторонами не надавався відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який би, з урахуванням пункту 2 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", який підтверджував наявність у Одеської дирекції АТ «Укрпошта» статусу юридичної особи як на момент подання позову у даній справі та ухвалення оскаржуваного рішення, так і на час прийняття даної постанови.
Відсутні відомості про наявність у статусу Одеської дирекції АТ «Укрпошта» юридичної особи і в електронній базі вказаного реєстру.
З огляду на вищевикладене, Одеська дирекція АТ «Укрпошта» не є самостійною юридичною особою, а тому в силу приписів ст. 4, 44, 45 Господарського процесуального кодексу України не володіє господарською процесуальною правосуб'єктністю та не може бути відповідачем у господарській справі.
Відтак, позов у даній справі заявлено до неналежного відповідача, що залишилося поза увагою суду першої інстанції та призвело до вирішення спору, який за суб'єктним складом не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, на те, що ст. 48 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є, зокрема остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
У підготовчому засіданні суд, серед іншого, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Судова колегія враховує, що Господарський процесуальний кодекс України не надає суду першої інстанції право залучати до участі у справі співвідповідача чи замінювати первісного відповідача належним відповідачем без відповідного клопотання позивача, тоді як позивачем такого клопотання до суду подано не було. А тому, місцевий господарський суд не мав можливості вчинити процесуальну дію, передбачену частиною першою ст. 48 Господарського процесуального кодексу України.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з імперативними приписами ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, що також свідчить про відсутність можливості вчинення таких процесуальних дій апеляційним господарським судом на стадії апеляційного перегляду.
З огляду на викладене, встановивши, що Одеська дирекція АТ «Укрпошта» не є юридичною особою, апеляційний господарський суд приходить до висновку про неможливість розгляду спору в порядку господарського судочинства, оскільки останній не відповідає суб'єктній юрисдикції господарських судів (ст. 20 параграфа 1 глави 2 ГПК України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
За змістом ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч.2 ст. 278 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції із закриттям провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 231 та п. 4 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції не надає оцінки решті доводів сторін, викладеним у апеляційній скарзі, оскільки згідно із ч. 2 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Керуючись ч. 1 ст. 231, ст.ст. 269, 270, п. 4 ч. 1 ст. 275, ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу, суд
Апеляційну скаргу АТ "Укрпошта" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі №916/1624/20 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 по справі №916/1624/20 скасувати.
Провадження у справі №916/1624/20 закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош