Справа № 212/9389/20
3/212/3360/20
23 грудня 2020 року м. Кривий Ріг
Суддя Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Чайкін І.Б. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що надійшла з ПОКРОВСЬКОГО ВП КРИВОРІЗЬКОГО ВП ГУНП В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ,-
В провадженні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває адміністративна справа відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 117518 від 21.11.2020 року, громадянка ОСОБА_1 , 21.11.2020 року о 10 годині 30 хвилин, перебуваючи на території ринку «165 квартал» здійснювала господарську діяльність промисловими товарами. Своїми діями порушила п.п. 4 п. 15 Постанови КМУ № 641 від 22 липня 2020 року, зі змінами № 1100 від 11.11.2020 року. Своїми діями скоїла адміністративне правопорушення за ст. 443 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 для розгляду справи про адміністративне правопорушення не з'явилася, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується її особистим підписом в протоколі та відеозаписом, дослідженим в судовому засіданні, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду вона не направила.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов'язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП, суддя приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності ОСОБА_2 .
За змістом статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 зі змінами Постановою Кабінету Міністрів України № 956 на всій території України з 12.03.2020 року до 31 грудня 2020 року встановлено карантин.
Стаття 44-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція ст.44-3 КУпАП має бланкетний характер, а тому для з'ясування змісту порушення необхідним є звернення до відповідних нормативно правових актів, якими встановлено відповідні правила та норми, а також до рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 своїми діями порушила вимоги п.п. 4 п. 15 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020 року (зі змінами від 11.11.2020 року).
Так, відповідно до п.п. 4 п.15 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020 року зі змінами від 11.11.2020 року, додатково до обмежень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, в період з 00 годин 00 хвилин суботи до 00 годин 00 хвилин понеділка на території України з 14 листопада 2020 р. до 30 листопада 2020 р. забороняється забороняється приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері торговельного і побутового обслуговування населення, крім: торгівлі продуктами харчування на торговельних площах, не менше 60 відсотків яких призначено для торгівлі продуктами харчування, пальним, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами; провадження діяльності з надання фінансових послуг, діяльності фінансових установ і діяльності з інкасації та перевезення валютних цінностей, діяльності операторів поштового зв'язку, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів (без зон харчування), діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів; торговельної діяльності із здійсненням адресної доставки замовлень.
Отже, заборона здійснення діяльності стосується саме суб'єкта господарювання і тому в даному випадку суб'єкт адміністративного правопорушення є спеціальний.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
За правилами ст. 65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Отже, відповідальність за порушення заборони здійснення торгівельної діяльності в період карантину може нести лише власник підприємства або його керівник.
При цьому, в фабулі адміністративного протоколу серії ВАБ № 117518 від 21.11.2020 року, в графі «місце роботи ( навчання),посада» зазначено, що ОСОБА_1 працює ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ ОСОБА_3 .
Однак до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець та є суб'єктом господарювання, тобто особою відповідно до п.п. 4 п. 15 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020 року (зі змінами від 11.11.2020 року), на яку може бути складено протокол про адміністративне правопорушення, за ст. 44-3 КУпАП.
Так на підтвердження обставин викладених у протоколі надано копію пенсійного посвідчення, копію паспорту, рапорт та пояснення ОСОБА_1 , що вона продала лампочку за 100 грн.
За правилами статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язані з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати іншіобставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Як вбачається з протоколу серії ВАБ № 117518 від 21.11.2020 року на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП України уповноваженою особою не було залучено свідків та не відібрано в них пояснень, які б підтверджували обставини викладені в протоколі.
Також до адміністративного протоколу не надано відеофіксування правопорушення, що унеможливлює об'єктивний розгляд справи та ставить під сумнів зазначене у протоколі.
Згідно приписів ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
У справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia, рішення від 30.05.2013 p., заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч. З ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації і обставин вчинення правопорушення («проведення несанкціонованого пікету»), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення, відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення.
У зв'язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.
У рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки, вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується). Суд зауважує, що рішення у справі «Карелін проти Росії» набрало законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи викладені в протоколі обставини, докази додані до протоколу, суд вважає необхідним провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 443 КУпАП.
Керуючись ст. ст. ч.1 ст. 44-3, 280, 283, 284 КУпАП,
Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя: І. Б. Чайкін