Справа № 212/7981/20
2/212/3764/20
23 грудня 2020 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді: Чорного І.Я.,
з участю секретаря с/з: Поперечної А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві, -
02 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 14 липня 2006 року о 14:00 год. на ш. «Октябрська» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником яких є відповідач, під час виконання трудових обов'язків загинув її син ОСОБА_2 . Відповідно до акту розслідування нещасного випадку від 01.09.2006 року Форми Н-1, смерть ОСОБА_2 наступила при виконанні трудових обов'язків від набряку головного мозку, який міг статися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею внаслідок падіння потерпілого. Позивач зазначає, що моральна шкода полягає в тому, що вона втратила сина, рідну їй людину, якому на день смерті було лише 24 роки. Вказує, що смерть рідної людини - це невідновлювана втрата. Внаслідок смерті сина вона перебуває у душевних та психічних стражданнях, тривалий час перебуває в стані нервового потрясіння, порушенні душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу та психологічному дискомфорті. Просила стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві у розмірі - 250 000 гривень.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року відмовлено в клопотанні про витребування доказів.
Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволені позовних вимог позивача відмовити.
Позивач, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, строк своїм правом подати відповідь на відзив не скористався.
Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що позивач по справі ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_2 .
14 липня 2006 року під час виконання трудових обов'язків з кріпильником дільниці № 32 шахти «Октябрська» Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», відбувся нещасний випадок, в результаті якого помер ОСОБА_2 , що підтверджується Актом про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, форми Н-1 № 11 від 01 вересня 2006 року та Актом спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 14 липня 2006 року, форми Н-5 від 01 вересня 2006 року.
Згідно розділу 3 Акту спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 01 вересня 2006 року нещасний випадок стався з таких обставин: 14.07.2006 року начальник дільниці №32 ОСОБА_4 видав письмовий наряд на 2 зміну (о 8 год.00 хв. до 15 год 00 хв.) кріпильнику дільниці №32 ОСОБА_2 і електрослюсарю черговому та по ремонту обладнання ОСОБА_5 на виконання робіт по прибиранню орта 127 осі гор.1190м в районі люка АШЛ №2, доставки лісоматеріалів, заготовки порожнеч по шреку вентиляційному 137-134 осі гор.1180м, доставки та заміні тросів в орту скреперування 137 осі гор.1180м. Технічне керівництво у зміні здійснював гірничий майстер ОСОБА_6 . За свідченням гірничого майстра дільниці №32 ОСОБА_6 , після виконання робіт ОСОБА_2 і ОСОБА_5 по доставці лісоматеріалів і заготовки порожнеч по штреку вентиляційному 137-134 осі гор.1180м., разом з ОСОБА_2 направився в орт-заїзд 127 осі гор.1190 м для виконання робіт по прибирання металевого кріплення та лісоматеріалів. Після огляду місця робіт ОСОБА_6 прийняв рішення відключити напругу у контактному дроті вимикачем ВАРП - 250, котрий встановлений на сполученні орт - заїзду та польового штрека гор.1190м. Після відключення ВАРП - 250 ОСОБА_6 з допомогою індикатора перевірив відсутність напруги у контактному дроті, допустив ОСОБА_2 до виконання робіт, а сам направився до машиніста електровоза, який знаходився між люками АШЛ №1-3. О 13 год. 45 хв. ОСОБА_6 повернувшись від машиніста електровоза побачив ОСОБА_2 , який сидів на підошві виробки без свідомості. Після надання першої допомоги ОСОБА_2 фельдшером підземного медпункту на місце випадку прибуло відділення ВГРЗ. О 15 год. 03 хв. після проведення реанімаційних робіт, у потерпілого зіиці не реагували на світло, серцебиття, дихання та пульс були відсутні. На підставі цього лікарем другого взводу ВГРЗ з оперативної медичної служби Сербіним О.М. була констатована біологічна смерть ОСОБА_2 .. Комісія, оглянувши місце нещасного випадку, після проведення опитування свідків, вивчивши проектно-технічну документацію, висновок судово-медичної експертизи та експертно-технічної експертизи прийшла до висновку, що смерть ОСОБА_2 наступила при виконанні трудових обов'язків та підземні роботи відносяться до категорії важких та підвищеної небезпеки.
В розділі 7 Акту форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 11 від 01 вересня 2006 року зазначено, що смерть ОСОБА_2 наступила при виконанні трудових обов'язків від набряку головного мозку, який міг статися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею внаслідок падіння потерпілого.
Внаслідок смерті на виробництві ОСОБА_2 , сина позивачки їй завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що вона втратила сина, рідну їй людину, якому на день смерті було лише 24 роки, що є невідновлюваною втратою. Внаслідок смерті сина вона перебуває у душевних та психічних стражданнях, тривалий час перебуває в стані нервового потрясіння, порушенні душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу та психологічному дискомфорті. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно з ст. 6 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-IV) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Згідно ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Враховуючи зазначені положення основного Закону України та КЗпП України, підприємство мало створити потерпілому та іншим працівникам належні небезпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань або іншого пошкодження здоров'я чи настання смерті були би неможливими.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок душевних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Установлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
Згідно з ч. 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Приписами ст. 4 вказаного Закону встановлено, що державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Статтею 153 КЗпП України визначено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Відповідно до роз'яснень від 31.03.1995 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Посилання представника відповідача на судову практику щодо стягнення моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки встановлені у вказаних справах фактичні обставини не є тотожними обставинам у цій справі. Зокрема, у цій справі встановлено факт заподіяння заявнику моральної шкоди, тобто встановлено усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду. До того ж вони не є обов'язковими для застосування в силу інстанційності.
За ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Факт спричинення моральної шкоди позивачу у зв'язку із смертю сина встановлений судом, підтверджується матеріалами справи. Так, внаслідок смерті сина позивачці спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, яких вона зазнає у зв'язку зі смертю рідної людини. Таким чином, факт моральних страждань у зв'язку зі смертю сина, на переконання суду не потрібно доводити за допомогою якихось спеціальних засобів доказування. Доведення наявності цих страждань, саме по собі, полягає у засадничих поняттях людяності та розумінні основ людського життя, яке державою Україна визнається найвищою соціальною цінністю.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідків, що наступили, враховуючи принципи розумності і справедливості, суд вважає, що належною компенсацією спричиненої ОСОБА_1 моральної шкоди є сума у розмірі 200000,00 гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до ст.141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265 - 268 ЦПК України, суд -
позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави - судовий збір в розмірі 2000,00 гривень.
У решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», ЄДРПОУ 00191307, 50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а.
Рішення складено та підписано 23 грудня 2020 року.
Суддя: І. Я. Чорний