03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа №753/9465/18 Головуючий у 1 інстанції - Коренюк А.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14019/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.
23 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з
розгляду
цивільних справ:
Головуючого - Мараєвої Н.Є.,
Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.
Розглянули у порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного
суду
Цивільну справу за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_1
на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року
в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором
Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши матеріали справи, обговоривши
доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 20 544, 67 грн. - заборгованості за кредитним договором, 1 762, 00 грн. - судового збору, а всього 22 306, 67 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задоволено.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення.
У задоволені позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Вирішено питання судового збору.
Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Також скаржник просить стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 384, 20 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643, 00 грн. та застосувати строк позовної давності до позовних вимог по даній справі.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 31 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карткою зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві-анкеті (а.с.7).
Банк свої зобов'язання перед відповідачем виконав, надавши йому в користування кредитні кошти.
Однак, ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення грошових коштів за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим, станом на 31 березня 2018 року у нього виникла заборгованість у розмірі 20 544, 67 грн., яка складається з: 431, 97 грн. - заборгованість за кредитом; 15 447, 19 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 211, 00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина); 954, 51 грн. - штраф (процентна складова).
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання, які були передбачені кредитним договором, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів частково погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що в анкеті позичальника, яка містить підпис ОСОБА_1 зазначено, що згідно п. 4.2 Умов, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 15,7 % в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Відсоткова ставка за кредитом може змінюватися в залежності від змін облікової ставки НБУ чи в інших випадках, відповідно до п. 3.3 Умов.
Підписавши анкету позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до ст. 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання, по сплаті відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Також судом встановлено, що анкета позичальника, яка була підписана ОСОБА_1 не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафу пені) за порушення зобов'язання.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини договору укладеного між АТ «ПриватБанк» та відповідачем.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету позичальника від 31 липня 2007 року.
Також, немає підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що викладено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді зазначеної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин - 31 липня 2007 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом - 23 травня 2018 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, відсутність у анкеті позичальника домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Законом визначено, щодоказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 липня 2007 року шляхом підписання анкети позичальника.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 1 ст.3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», що прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності яків цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3.07.2019 р. в справі № 342/180/17.
На ці ж обставини вказав Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в цій справі, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» повернуті та те, що між позивачем та відповідачем у анкеті позичальника були погоджені відсотки за користування кредитом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути суму 431, 97 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 15 447, 19 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Нарахування банком відсотків відповідає розрахунку заборгованості за кредитним договором, який відповідачем не було спростовано.
Однак, враховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно стягнення із відповідача на користь позивача 3 211, 00 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. - штрафу (фіксована частина) та 954, 51 грн. - штрафу ( процентна складова). А тому, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пропорційно до задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню 1357 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2035, 50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього 3392, 50 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384, ч.1 ст.369 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3211, 00 грн., 500, 00 грн. - штрафу (фіксована частина), 954, 51 грн. - штрафу (процентна складова) та ухвалити в цій частині постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 1357 (одна тисяча триста п'ятдесят сім) гривень 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2035 (дві тисячі тридцять п'ять) гривень 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього 3 392 (три тисячі триста дев'яносто дві тисячі) гривень 50 коп. судового збору.
Постанова оскарженню не підлягає.
Головуючий :
Судді :