Справа №367/2562/20
Провадження №11-кп/824/3937/2020 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 5 ст. 186 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
21 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з ДУ "Київський слідчий ізолятор" матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні №12018110040002278 щодо ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 186,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора обвинуваченого захисника ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року узадоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про заміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт відмовлено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів. Строк дії ухвали суду про тримання під вартою вказано обчислювати з 29.10.2020 року по 27.12.2020 року, включно.
Мотивуючи таке рішення, суд першої інстанції вказує на те, що обвинувачений раніш неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, який карається позбавленням волі на строк від 8 до 13 років з конфіскацією майна, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду з метою уникнути покарання за вчинене, незаконно впливати на потерпілих і свідків, які ще не допитувались у судовому засіданні, та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо доводів сторони захисту з приводу того, що обвинуваченому може бути замінений запобіжний захід на більш м'який, так як обвинувачений не має мети вплинути на свідків та потерпілих по даному кримінальному провадженню та перешкоджати іншим чином, то суд першої інстанції поставився до них критично, оскільки на теперішній час судом ще не допитано представника потерпілого та свідків по даному провадженню, а також судом враховано те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину групою осіб, за попередньою змовою ще з двома особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, а також враховано те, що обвинувачений раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, та на теперішній час обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочин, а тому суд прийшов до висновку, що ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України наявні і на теперішній час.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року змінити та обрати щодо нього запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням на нього процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
За доводами апелянта, ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та незаконною.
Обвинувачений вказує на те, що під час розгляду клопотання прокурора, суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги ризики, які були вказані в клопотанні, що, в свою чергу, на думку апелянта, вплинуло на вирішення питання щодо обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Апелянт зазначає, що у своєму клопотання прокурор вказує на ряд ризиків ,передбачений ст. 177 КПК України, проте жоден із ризиків, згідно ст. 184 КПК України, не підтверджений прокурором.
Обвинувачений просить врахувати те, що обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України ґрунтується на доказах, які необхідно визнати недопустимими. Також врахувати наявність у нього міцних соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця проживання, наявність можливості працевлаштування та займання суспільно-корисною працею в громадській організації «Моя надія», членом якої він є.
За доводами апелянта, жодних нових ризиків, які виправдовують подальше його тримання під вартою прокурор довести не зміг.
Обвинувачений вказує на те, що одне лише обґрунтоване посилання прокурора на тяжкість злочину, який йому інкриміновано, не може бути єдиною обставиною для тривалого застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки це прямо суперечить загальним положенням захисту прав людини, в тому числі і позиції Європейського суду з прав людини.
Потерпілий та його представник, будучи належним чином повідомленими про день та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явилися, будь-яких клопотань до суду не направляли, а відтак, враховуючи наведене та вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали контрольного провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, зважаючи на таке.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів контрольного провадження, в провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває кримінальне провадження №12018110040002278, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.11.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України.
29 жовтня 2020 року в судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, з посиланням на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, який згідно ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який законом передбаченого покарання у вигляді позбавлення волі на строк до тринадцяти років, зареєстрований та проживає поза межами Ірпінського регіону, сторона обвинувачення проходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , не будучи ізольованим від суспільства з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду, тобто вчинити ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім цього, обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки йому відомі анкетні відомості про свідків, у тому числі про тих, які називали свої анкетні дані при проведенні слідчих дій за його участю, відоме місце їх роботи, у зв'язку з чим обвинувачений може шляхом погроз та залякування впливати на цих осіб і примушувати змінювати надані ними показання. Крім цього, двоє співучасників, з якими ОСОБА_6 вчиняв злочин за попередньою змовою групою осіб на даний час не встановлені, у зв'язку з чим обвинувачений ОСОБА_6 може здійснювати на них вплив з метою уникнення від кримінальної відповідальності як ним так і іншими особами, а свідки у кримінальному провадженні ще не допитані під час судового розгляду кримінального провадження. Більш того, обвинувачений ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, джерел для існування немає, окрім як від вчинення злочинів, що свідчить про систематичний характер виникнення в останнього злочинного умислу, і, відповідно, про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про заміну запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт відмовлено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів, а саме до 27.12.2020 року включно.
Висновок, викладений в оскаржуваній ухвалі щодо наявності підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку колегії судді, ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не порушив вимог кримінального процесуального закону.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на етапі судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на етапі, який унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу з зазначенням в ухвалі відповідних мотивів.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_6 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 13 років позбавлення волі.
Суд першої інстанції врахував обставин вчинення злочину, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні злочину, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 13 років позбавлення волі, відтак, на переконання суду першої інстанції є обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду з метою уникнути покарання за вчинене, незаконно впливати на потерпілих і свідків, які ще не допитувались у судовому засіданні, та вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому суд вважав за необхідне задовольнити клопотання прокурора і продовжити тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою в межах двох місяців.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні злочину, який, згідно з положеннями ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину, покарання за вчинення якого передбачає до 13 років позбавлення волі, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше його тримання під вартою.
З приводу іншого ризику, а саме можливого впливу обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні та іншого підозрюваного, то на переконання колегії суддів, з врахуванням того, на даний час у даному кримінальному провадженні свідки не допитані, а двоє співучасників, з якими ОСОБА_6 вчиняв злочин за попередньою змовою групою осіб на даний час не встановлені, тому з великою ймовірністю існує і ризик незаконного впливу обвинуваченого на них.
Відтак, доводи обвинуваченого про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються вищенаведеними доводами районного суду, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження та в цілому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
З приводу посилань обвинуваченого на відсутність обґрунтованої підозри про вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення, то слід зазначити наступне.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series А, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів, не вдаючись у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 дій, звертає увагу на те, що відповідно до змісту обвинувального акту, всупереч доводам апеляційної скарги, пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення обґрунтоване викладеними в обвинувальному акті фактами та інформацією, які у своїй сукупності здатні переконати пересічного об'єктивного спостерігача у тому, що обвинувачений може бути причетний до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Питання ж про допустимість, належність та достатність доказів сторони обвинувачення має вирішуватись судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд не може вдаватися до оцінки обґрунтованості обвинувачення висунутого особі, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також до вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованих їй злочинів.
Наявність у обвинуваченого постійного місця проживання та родини, на чому він наголошує у своїй апеляційній скарзі, не може слугувати дійсною гарантією відсутності у нього наміру переховування від суду та не виключає можливість продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою колегія суддів не встановила.
Таким чином, рішення суду про необхідність продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою є законним, обґрунтованим і вмотивованим, постановлене згідно норм кримінального процесуального закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, натомість, доводи та твердження обвинуваченого, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданих апеляційної скарги без задоволення, а ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 жовтня 2020 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів, а саме до 27.12.2020 року включно - залишити без зміна, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ___________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4