Справа №756/14019/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13736/2020
8 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 9 вересня 2020 року (суддя Андрейчук Т.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: головний державний виконавець Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рудьковська Олена Сергіївна, Адміністрація Державної прикордонної служби України про відшкодування шкоди,
встановив:
у жовтні 2018р. позивачі звернувся до суду з позовом про стягнення з Держави України за рахунок Державного бюджету на їх користь в рівних частинах в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 40 644грн та моральної шкоди у сумі 50 000грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачі зазначали, що 16 червня 2017р. головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Рудьковською О.С. було відкрито виконавче провадження №54150699 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачі стверджували, що ОСОБА_1 сплачував аліменти та не мав заборгованості, однак 27 лютого 2018р. державним виконавцем було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та надіслано її на виконання Головному центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.
Позивачі зазначали, що вони проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу та спланували на 2018 рік туристичну подорож до Туреччині, у зв'язку із чим 23 червня 2018 року придбали туристичні послуги з організації їх відпочинку вартістю 40 644грн. Подорож була запланована з 11 вересня 2018 року до 20 вересня 2018 року.
10 липня 2018 року головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Рудьковською О.С. винесено постанову про зняття тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
ОСОБА_1 стверджував, що 7 вересня 2018р. був у державного виконавця, яка запевнила, що обмеження у праві виїзду за межі України скасовано, однак 11 вересня 2018 року у пункті пропуску «Бориспіль» заступником начальника відділу - начальником 3-го
відіпс впс «Бориспіль» окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» капітаном Литвиненко С.П. прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону України у зв'язку із наявністю у базі даних Державної прикордонної служби України інформації про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно постанови Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 27 лютого 2018р. Тимчасове обмеження було вилучено з бази даних Державної прикордонної служби України лише 21 вересня 2018р.
Позивачі вважали, що бездіяльність головного державного виконавця Рудьковської О.С. призвела до порушення їх прав та зриву їх туристичної поїздки в Туреччину, заподіявши їм збитки у сумі 40 644грн.
У серпні 2020р. позивачі уточнили позовні вимоги в частині суми відшкодування моральної шкоди та просили стягнути з Держави Україна за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 30 000грн, а на користь ОСОБА_2 - 20 000грн, посилаючись на те, що протиправною поведінкою державного виконавця, яка полягає у винесенні незаконної постанови щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та не надісланні Державній прикордонній службі України постанови про скасування такого обмеження, ОСОБА_1 завдано душевних страждань, оскільки був зіпсований перший довгоочікуваний відпочинок за кордоном, він був вимушений проводити свою відпустку дома, так як кошти вже були витрачені на тур. Моральна шкода, завдана ОСОБА_2 , полягає у душевних стражданнях, психологічному напруженні та розчаруванні, які вона зазнала у зв'язку із відмовою ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, адже поїздку вони планували удвох, тому вона змушена була повернутися додому.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 9 вересня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у сумі 5 000грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Позивачі посилаються на обставини, викладені у позовній заяві, та не погоджуються з визначеним судом розміром моральної шкоди, так як він не відповідає засадам розумності та справедливості і є занадто малим.
Також ОСОБА_2 звертає увагу, що їй було завдано матеріальної та моральної шкоди, оскільки вона сплатила грошові кошти за туристичну подорож у сумі 40 644грн, поїздка була запланована на двох, однак з вини державного виконавця не відбулася.
У поданій апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, оскільки на даний час не існує судового рішення, яким були визнані незаконними дії Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), тому посилання суду на положення статей 1173, 1174 ЦПК України є необґрунтованими, а стягнення моральної шкоди помилковим.
Також відповідач вважає, що ОСОБА_1 не доведено заподіяння йому моральної шкоди, оскільки ним не зазначено, у чому конкретно полягали страждання, не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).
У відзиві на апеляційну скаргу позивачів головний державний виконавець Рудьковська О.С. просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не одружені, кошти, сплачені останньою за туристичні послуги, не можуть вважатись спільним майном
подружжя, а також позивачами не надано рішення суду, яким було б встановлено факт їх спільного проживання однією сім'єю без шлюбу. Крім того, ОСОБА_2 не спричинено збитків чи моральної шкоди, оскільки вона не була обмежена у праві виїзду за межі України, а тому могла вільно перетнути державний кордон України та відбути на відпочинок до Республіки Туреччина. Позивачами також не доведено завдання їм моральної шкоди, яку вони оцінили у 50 000грн.
Державна казначейська служба України будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційних скарг на офіційну електронну адресу (с.с.104-105, 120-121, 130-131 т.2), двічі у судові засідання свого представника не направила, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів - адвоката Клименка І.А., який підтримав апеляційну скаргу позивачів та заперечував проти задоволення апеляційної скарги Державної казначейської служби України; пояснення представника Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - головного державного виконавця Рудьковської О.С., яка просила задовольнити апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачів; пояснення представника Адміністрації Державної прикордонної служби України - Філіпової Г.М., яка просила залишити рішення суду без змін, пояснивши, що ОСОБА_1 мав можливість пересвідчитись перед поїздкою про скасування тимчасового обмеження, встановленого державним виконавцем, так як вказана інформація є у вільному доступі на сайті Державної прикордонної служби, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року у справі №348/610/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 200грн щомісячно, починаючи з 15 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (с.с.117 т.1).
На виконання рішення суду 23 травня 2017 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист, на підставі якого 16 червня 2017 року головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Рудьковською О.С. відкрито виконавче провадження № 54150699 (с.с.121 т.1).
27 лютого 2018 року головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Рудьковською О.С. прийнято постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів згідно розрахунку від 16 лютого 2018 року за період з 15 березня 2017 року по 16 лютого 2018 року становить 8 539,13грн, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Дану постанову 27 лютого 2018 року надіслано на виконання до головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (с.с.146, 147 т.1).
Листом від 17 травня 2018 року головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив Оболонський РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про те, що на виконання постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України відомості про боржника ОСОБА_1 внесено до бази даних Державної прикордонної служби України (с.с.162 т.1).
Постановою головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Рудьковської О.С. від 10 липня 2018 року знято тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України у зв'язку з відсутністю заборгованості по сплаті аліментів (с.с.174 т.1).
23 червня 2018 року між ТОВ «Туристична компанія «Анекс Тур», від імені якого діяло ТОВ «ЕЛАНГ ЛТД», та ОСОБА_2 був укладений договір на туристичне
обслуговування №0623/5, за умовами якого турагент зобов'язався забезпечити надання ОСОБА_2 та особі, що з нею слідує - ОСОБА_1 , комплексу туристичних послуг (туристичну подорож до Туреччини з 11 вересня 2018 року до 20 вересня 2018 року) (с.с.33-35 т.1).
Згідно копії квитанції до прибуткового касового ордера №0623/5 від 23 червня 2018 року ОСОБА_2 сплатила ТОВ «ЕЛАНГ ЛТД» 40 644грн. (с.с.36 т.1).
11 вересня 2018 року у пункті пропуску «Бориспіль» заступником начальника відділу - начальником 3-го відіпс впс «Бориспіль» окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» капітаном Литвиненко С.П. прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону України у зв'язку із наявністю у базі даних Державної прикордонної служби України інформації про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно постанови Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 27 лютого 2018р. (с.с.46 т.1).
Згідно копії конверту та номеру ідентифікатору поштового відправлення вбачається, що фактично постанова головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Рудьковської О.С. про зняття тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України від 10 липня 2018 року була направлена на адресу головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України тільки 12 вересня 2018 року (с.с.237 т.1).
21 вересня 2018 року відомості про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України були вилучені з бази даних Державної прикордонної служби України (с.с.47, 185 т.1).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасне надсилання державним виконавцем головному центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України постанови про зняття тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України від 10 липня 2018 року призвело до неможливості відбуття ним на відпочинок до Республіки Туреччина, чим в свою чергу заподіяно йому моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не доведено завдання йому збитків, ОСОБА_2 не спричинено збитків та моральної шкоди, оскільки вона не була обмежена у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим доказам та ґрунтуюється на нормах матеріального права.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, в силу ст.1173 та 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади чи місцевого самоврядування, або його посадової особи, а протиправність його дій та рішень презюмується, тобто обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або її посадовою особою, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи його посадовою особою прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть
свідчить про заподіяння морально шкоди.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Обґрунтовуючи завдання моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку із неправомірними діями головного державного виконавця та несвоєчасним повідомленням Державної прикордонної служби України про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України був зіпсований його відпочинок за кордоном, зірвана запланована відпустка, що підтверджується наданим суду першої інстанції договором на туристичне обслуговування №0623/5, в якому він був зазначений туристом, а тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що негативні емоції позивача внаслідок бездіяльності головного державного виконавця перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з діями відповідача, а отже, завдали йому моральної шкоди.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, що позивачу ОСОБА_1 була завдана моральна шкода шляхом несвоєчасного направлення головним державним виконавцем постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до Державної прикордонної служби України, є правильним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про відсутність судового рішення, яким були визнані незаконними дії Оболонського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для відмови у стягненні моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , оскільки під час судового розгляду було встановлено, що головний державний виконавець несвоєчасно направила для виконання постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, що потягло за собою негативні наслідки.
Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадової особи державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що ОСОБА_1 мав також виявити розумну обачливість маючи намір виїхати за межі України та будучи обізнаним, що стосовно нього були встановлені обмеження у праві виїзду, а відтак при здійсненні перетину державного кордону України повинен був мати при собі документ, який підтверджував скасування встановлених стосовно нього обмежень.
При цьому, сам факт визнання порушеного права є також адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Доводи ОСОБА_1 , що він не мав заборгованості зі сплати аліментів, а відтак головним державним виконавцем неправомірно прийнято постанову про встановлення тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України, колегія суддів вважає безпідставними, так як зазначена постанова головного державного виконавця боржником оскаржена не була, а відтак суд не має правових підстав вважати її неправомірною.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не доведення ОСОБА_2 завдання їй матеріальної та моральної шкоди неправомірними діями головного державного виконавця, оскільки стосовно неї не були встановленні будь-які обмеження у праві виїзду за межі України і вона не була позбавлена можливості скористатися оплаченими нею туристичними послугами, однак на власний розсуд вирішила відмовитися від поїздки.
Доводи апеляційної скарги позивачів не містять обґрунтування незаконності рішення
суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні матеріальної шкоди, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не має правових підстав для його перегляду в цій частині.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційних скарг.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 9 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк