Провадження № 22-ц/803/9454/20 Справа № 212/6578/20 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
22 грудня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року, яке постановлено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 жовтня 2020 року, -
У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на те, що з 01.09.1987 року по 23.02.1988 року позивач працював на посаді газозварника шахти «Родіна» ім. К. Лібкнехта ВО «Кривбасруда», з 23.02.1988 року по 13.05.2006 року працював на посаді підземного кріпильника шахти «Родіна» ВАТ «КЗРК» правонаступником, яких є ПАТ «Кривбасзалізрудком».
Рішенням МСЕК від 27.04.2006 року позивачу було встановлено 50% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 24.04.2007 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності безстроково. У зв'язку із отриманим профзахворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, який позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває стійкий біль і обмеження рухів в шийному та поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах, іррадіацію болю в ліву ріку і ногу, утруднення ходи, оніміння кінцівок, переважно лівих, слабкість м'язів гомілки лівої ноги. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 283 380 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших зборів та платежів.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90 000 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року.
Судом в достатній мірі не враховано, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу систематично спричиняється фізичний біль і обмеженні рухів в шийному та поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах з іррадіацією в ліву руку і ногу, що має наслідком утруднення ходи та порушення функції опори та руху, також його турбує оніміння кінцівок, переважно лівих, слабкість м'язів гомілки лівої ноги. Внаслідок загострення професійного захворювання істотно змінився звичний спосіб життя позивача, суттєво знизилась його життєва активність, курси лікування призвели до нераціональних втрат життєвого часу та енергії. Позивач вже протягом тривалого часу в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя, суттєво обмежує можливості позивача приділяти увагу рідним та близьким людям, своєму духовному, інтелектуальному розвитку.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Кривбасзалізрудком» посилається на те, що відповідач не приховував від позивача важкість та шкідливість технологічного процесу, не порушував технологію виробництва, а тому протиправних дій, які б знаходились в причинному зв'язку з настанням професійного захворювання позивача не вчиняв, і тому не має нести відповідальність у вигляді моральної шкоди з цієї підстави. Також зазначив, що позивач з власної ініціативи працював у шкідливих умовах. Вказав, що надані позивачем докази підтверджують лише факт виникнення в позивача професійного захворювання і втрату працездатності, проте жодним чином не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння позивачу моральної шкоди, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, як така, що не ґрунтується на порушенні судом норм матеріального чи процесуального права, а зводиться лише до переоцінки доказів, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Ніколенко К.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її відхилити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та наданого відзиву, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.09.1987 року по 23.02.1988 року працював на посаді газозварника шахти «Родіна» ім. К. Лібкнехта ВО «Кривбасруда», з 23.02.1988 року по 13.05.2006 року на посаді підземного кріпильника шахти «Родіна» ВАТ «КЗРК» правонаступником, якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 13.05.2006 року позивач звільнений з займаної посади за ст. 38 КЗпП України (а.с. 26-34)
Відповідно до Акту №12 розслідування хронічного професійного захворювання від 11 квітня 2006 року, позивачу ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартроза ПФ другого ст., деформуючого артроза ліктьових і колінних суглобів ПФ першого- другого ст.; нейросенсорна приглухуватість першого ст. ( з легким зниженням слуху), із зазначенням їх причин- тривалий стаж роботи (18р. 6 міс.) в умовах важкої фізичної праці, яка перебільшувала ГДН, шуму, який перевищував ГДР та несприятливого мікроклімату (а.с. 15-18)
Згідно пункту 16 вказаного Акту причиною виникнення професійного захворювання став тривалий стаж роботи 18 років 08 місяців в умовах важкої фізичної праці, яка перебільшувала ГДН, шуму, який перевищував ГДР та несприятливого мікроклімату
Відповідно до пункту 19 вказаного Акту, особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи є: адміністрація шахти «Родіна» ВО «Кривбасруда» і ВАТ «КЗРК» -порушення ст.13 Закону України «Про охорону праці».
Відповідно до висновку МСЕК від 27.04.2006 року позивачу первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 50% ( 45% по радикулопатії, 5% по туговухості) внаслідок професійного захворювання з 25.04.2006 року по 01.05.2007 року, встановлено третю групу інвалідності .
При повторному переогляді позивачу ОСОБА_1 висновком МСЕК від 24.04.2007 року, позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності (55% по радикулопатії, 5% по туговухості) та третю групу інвалідності безстроково .
Згідно наданих позивачем виписних епікризів, видно що він проходив лікування в закладах охорони здоров'я з приводу хронічних професійних захворювань (а.с. 19-25) .
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди відповідачем, через отримане професійне захворювання та втрату працездатності.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров'я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги позивача, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, визначено без урахування роз'яснень викладених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним професійного захворювання, тривалість роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 18 років 08 міс, відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 60%, встановлення третьої групи інвалідності, відчуття позивачем постійного болю, швидку втому, виражену задишку при фізичному навантаженні, сухий кашель, головний біль, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля. Процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та збільшити з 90 000 грн. до 180 000 грн., що відповідно положення п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Посилання позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більшісуми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60%, встановлення третьої групи інвалідності що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди слід змінити та збільшити з 90 000 грн. до 180 000 грн., що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 900 грн. до 1800,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 2700,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1800,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 90 000 грн. до 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн..
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судового збору з 900 грн. до 1800 (одна тисяча вісімсот) грн..
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року.
Головуючий:
Судді: