Справа № 320/10546/20 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В.
21 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Земляної Г.В.
за участю секретаря Юрковець А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), третя особа: Заступник начальника відділу Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загвоздкіна Марина Сергіївна про забезпечення позову,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа заступник начальника відділу Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загвоздкіна Марина Сергіївна, в якому просить:
- визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загвоздкіної Марини Сергіївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП №50599354 від 23.12.2019 у розмірі 93455,93 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №50599354 від 23.12.2019 у розмірі 93455,93 грн.
03 листопада 2020 року Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, у якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб і строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Відповідно до ухвали від 11.11.2020 суд відкрив провадження в адміністративній справі та визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивачем подано до Київського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Дослідивши зміст заяви та матеріали справи колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність доказів, які б об'єктивно свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів, істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без вжиття таких заходів.
При цьому, колегія суддів наголошує, що суд не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
В даному випадку, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є неможливим, оскільки забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Відповідно до абз. 3-5 пункту 17 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», забезпеченням адміністративного позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що обґрунтування вимог заявника зводяться до невідповідності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, що становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті. Наявність ознак протиправності дій відповідача в межах оскаржуваного рішення та їх наслідків може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
До того ж, наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки в разі задоволення позову заявник не позбавлений можливості звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі №200/3887/19-а.
Також, колегія суддів, зазначає, що предметом спору у даній адміністративній справі є визнання неправомірними дій заступника начальника відділу Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загвоздкіної Марини Сергіївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП №50599354 від 23.12.2019 у розмірі 93455,93 грн; та визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №50599354 від 23.12.2019 у розмірі 93 455,93 грн.
Водночас, позивачка просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні номер за АСВП: 61279481 та зобов'язання відповідача до прийняття остаточного рішення у даній справі не здійснювати дій спрямованих на звернення стягнення на майно позивачки.
Отже, рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби у виконавчому провадженні номер за АСВП: 61279481 не є предметом оскарження у даній адміністративній справі, а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у вказаному виконавчому провадженні не допускається.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Г.В. Земляна
Повний текст постанови складено 21 грудня 2020 року.