Справа № 761/26231/20 Суддя (судді) першої інстанції: Осаулова А.А.
21 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Земляної Г.В.
за участю секретаря Юрковець А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 09 листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектор роти 2 батальйону 3 УПП в м. Києві ДПП лейтенанта поліції Данека Інесси Ігорівни, тво начальника УПП в м. Києві ДПП старшого лейтенанта поліції Д.Євдокимова про визнання дій протиправними, скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, інспектор роти 2 батальйону 3 УПП в м. Києві ДПП лейтенанта поліції Данека Інесси Ігорівни, тво начальника УПП в м. Києві ДПП старшого лейтенанта поліції Д.Євдокимова про про визнання дій протиправними, скасування постанови.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 09 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у Відповідача були правові підстави для складання оскаржуваної постанови про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, оскільки матеріалами справи, у тому числі відеозаписом, не спростовується факт порушення останнім Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020 року відрито апеляційне провадження по справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду 16.12.2020 року призначено справу до розгляду у відритому судовому засідання на 21.12.2020 на 12:40.
21.12.2020 на електронну адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від позивача про відкладення судового розгляду.
Вказане клопотання вмотивоване, тим що станом на 17.12.2020 року позивачем придбано квитки для подорожі в РФ на 19.12.2020 року по 27.12.2020 з причин6 раніше призначеного судового засідання в Євпаторійському міському суді на 23.12.2020 року щодо поновлення порушених прав громадян по справі 2-2132/2002.
Колегія суддів, вважає за можливе відмовити в задоволенні вказаного клопотання оскільки, з наданих до клопотання копій квитків не можливо встановити на яку дату заплановано поїздку, куди саме по вказаних квитках відбуває потяг, та хто саме по вказаним проїзним квиткам буде їхати.
Також, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити що відповідно до ч. 5 статті 286 суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26.07.2020 р. о 21:23 год. позивач керував автомобілем «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , по бульв. Перова в напрямку просп. Визволителів. Позаду своєї полоси руху він побачив автомобіль працівників поліції з проблисковими маячками. В подальшому відповідач 2 винесла постанову серії ЕАМ 2880331 про притягнення позивача до адмінвідповідальності за ст. 122 ч.2 КУпАП за те, що позивач керував транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, чим порушено п. 19.1 а ПДР України.
Позивач вважає, що відповідач 2, рухаючись на автомобілі позаду позивача, не могла зафіксувати факт чинення вказаного правопорушення. При розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідач 2 безпідставно відхиляла клопотання про перенесення розгляду справи та клопотання про надання доказів вчинення правопорушення.
Крім цього, на думку позивача, вказане правопорушення підпадає під кваліфікацію ст. 125 КУпАП, яка передбачає стягнення у виді попередження, а не ст. 122 ч.2 КУпАП. Докази вчинення правопорушення, передбаченого ст. 122 ч.2 КУпАП, відсутні.
Позивача намагався також скасувати постанову серії ЕАМ 2880331 від 26.07.2020 р. шляхом подання скарги до УПП в м. Києві, але відповідач 3 прийняв незаконне рішення про залишення постанови ЕАМ 2880331 від 26.07.2020 р. без змін, а скарги без задоволення.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення, зокрема, правил користування зовнішніми освітлювальними приладами, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 19.1 ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла; б) на мопедах (велосипедах) і гужових возах (санях) - фари або ліхтарі; в) на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту відеозапису, що міститься на наявному у матеріалах справи, в останньому зафіксовано, що автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , рухався без увімкнених фар ближнього світла, чим, як вірно зазначено в оскаржуваній постанові, порушено пп. "а" п. 19.1 ПДР України. При цьому, судовою колегією враховується, що суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що про факт керування автомобілем без ввімкненого ближнього світла не заперечує сам позивач.
Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 року №5-рп/2015, скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Посилання позивача на те, що інспектором патрульної поліції відхилено його клопотання про перенесення розгляду справи не підтверджено жодними наданими доказами.
Позовна вимоги про визнання дій ДПП та т.в.о. начальника УПП в м. Києві ДПП Євдокимова Д.А. щодо несвоєчасного надіслання постанови серії ЕАМ №2880331 від 26.07.2020 р. та несвоєчасне надання інформації на запити про інформацію щодо надання копії постанови протиправними не обгрунтована та не підтверджена належними доказами, не надано доказів існування запитів позивача від 27.07.2020 р., 03.08.2020 р., 13.08.2020 р. щодо надання копії оскаржуваної постанови, направлення таких запитів відповідачам та ігнорування цих запитів останніми.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 09 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Г.В. Земляна
Повний текст постанови складено 21 грудня 2020 року.