П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1658/20
Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Миколаїв, 25 серпня 2020 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» про стягнення заборгованості у сумі 334 495,14 грн,-
У квітні 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» про стягнення з Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів загальну суму заборгованості 334 495,41 грн., з яких: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 334 294, 83 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 200, 58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 2019 року відповідач не працевлаштував 3 осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що у 2019 році створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що у встановленому порядку повідомляв органи державної служби зайнятості. Крім того, підприємство бронює робочі місця для працевлаштування інвалідів по нормативу робочих місць, згідно законодавства. Щомісяця підприємство надавало до Центру зайнятості Інгульського району м. Миколаєва інформацію, але робочі місця залишались вакантними, у зв'язку з не направленням інвалідів для працевлаштування. Відповідно до форми звітності №3-ПН на підприємстві працювало 33 особи з інвалідністю. Доказів безпідставної відмови відповідача у працевлаштуванні особи з інвалідністю позивачем не надано. Таким чином, відповідач вживав залежні від нього заходи для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю встановленим нормативам, що виключає застосування адміністративно-господарських санкцій.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, в задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначило про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позову з огляду на не встановлення судом в повній мірі фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а саме, на думку апелянта, судом першої інстанції не були досліджені факти, що свідчать про не своєчасне інформування держаної служби зайнятості про наявність вільних вакансій призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю в період з 18 лютого по 12 вересня (включно) 2019 року, зокрема: закриття відповідачем вакансій 15.02.2019 року наданих на підставі форми № 3-ПН від 22.01.2019 року та закриття відповідачем вакансій 18.02.2019 року наданих на підставі форми № 3-ПН від 28.01.2019 року; не подання звітності форми 3-ПН в період з 18 лютого по 12 вересня (включно) 2019 року після закриття відповідачем вакансій 15.02.2019 року та 18.02.2019 року; звернення відповідача до центру зайнятості з вільними вакансіями лише 13.09.2019 року після закриття вакансій 15.02.2019 року та 18.02.2019 року на підставі звітності форми № 3-ПН від 13.09.2019 року, від 17.09.2019 року, від 18.09.2019 року, від 17.10.2019 року.
Таким чином, апелянт вважає, що оскільки будь-яких висновків щодо цих обставин судове рішення не містить, відтак вжиття роботодавцем заходів з своєчасного, достовірного, в повному обсязі інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю фактично досліджено не було, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійсненна в супереч положенням ст. 90 КАС України.
05.11.2020 року за вхід. № 21907/20 від відповідача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» зауважує про необґрунтованість доводів апелянта, оскільки ним виконано вчасно і повному обсязі обов'язок щодо подання звітності форми 3-ПН, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та вірно було враховано судом першої інстанції під час прийняття судового рішення. За вказаних обставин, відповідач у справі просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» зареєстровано в статусі юридичної особи 29.12.2000 року. Основним видом діяльності підприємства є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Відповідачем протягом 2019 року подано до Інгульського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких відображено наявність вакансій, із зазначенням працевлаштування осіб з інвалідністю.
В січні 2019 року подано форми звітності №3-ПН (38 вакансій), відповідно до якої загальна кількість працівників за січень 2019 року складала 947 осіб, з яких 33 особи з інвалідністю, норматив - 38 осіб з інвалідністю.
Щомісячно підприємство підтверджувало вакансії та надавало звіти форми №3-ПН на вакансії, що відкривались: 13.09.2019 року - 31 вакансія, 17.09.2019 року - 5 вакансій, 17.10.2019 року - 18 вакансій.
За розрахунком позивача, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, відповідач мав працевлаштувати 3 осіб з інвалідністю. За невиконання вказаного нормативу позивач нарахував 334 294, 83 грн. адміністративно-господарських санкцій та 200, 58 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, що в сумі становить 334 495, 41 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підприємство нормами чинного законодавства покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі й центри зайнятості, однак Закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю. Такий обов'язок підприємством відповідача виконувався протягом 2019 року, фактів відмови відповідачем у працевлаштуванні особи з інвалідністю протягом спірного періоду позивачем не наведено.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідачем вчинено залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю та працевлаштовано 33 особи з інвалідністю в 2019 році, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його вірним, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (чинний у редакції на час виникнення спірних правовідносин, надалі Закон України № 875-ХІІ).
Частиною першою статті 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч.ч.2, 9 ст.19 Закону України № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Згідно з ч.2 ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону України № 875).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у розумінні приписів ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено ч. ч. 1, 3 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).
При цьому, у зв'язку з прийняттям даного Закону відмінено норму щодо обов'язкової щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць.
Згідно з п. 5 Розділу І Порядку Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (у редакції від 07.02.2017 року), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
За приписами п. 1.1. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, форма №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.
З аналізу вказаних приписів вбачається наявність у роботодавця обов'язку: виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником; щороку подавати відповідному відділу Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (форма 10- ПІ).
Разом з цим, пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42 "Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" передбачено, що звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Тобто, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі й центри зайнятості, однак Закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю.
Натомість, такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, наведені в ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ.
Зазначені правові висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 07.02.2018 р. у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 р. у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 р. у справі № 819/639/17.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не були досліджені факти, які свідчать про не своєчасне інформування держаної служби зайнятості про наявність вільних вакансій призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю в період з 18 лютого по 12 вересня (включно) 2019 року, а саме: закриття відповідачем вакансій 15.02.2019 року наданих на підставі форми № 3-ПН від 22.01.2019 року та закриття відповідачем вакансій 18.02.2019 року наданих на підставі форми № 3-ПН від 28.01.2019 року; не подання звітності форми 3-ПН в період з 18 лютого по 12 вересня (включно) 2019 року після закриття відповідачем вакансій 15.02.2019 року та 18.02.2019 року; звернення відповідача до центру зайнятості з вільними вакансіями лише 13.09.2019 року після закриття вакансій 15.02.2019 року та 18.02.2019 року на підставі звітності форми № 3-ПН від 13.09.2019 року, від 17.09.2019 року, від 18.09.2019 року, від 17.10.2019 року.
Водночас, апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до п. 4 ч. З ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) незалежно від місцезнаходження. Звіт подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії(й).
Вказане питання також врегульоване п.5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316), з гідно з яким форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Тобто, на час спірних правовідносин (у 2019 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 3-ох робочих днів з дати відкриття вакансії.
Апеляційний суд знаходить підтвердженими обставини, що відповідачем протягом 2019 року подано до Інгульського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії) у яких відображено наявність вакансій, із зазначенням працевлаштування осіб з інвалідністю. В січні 2019р. подано форми звітності №3-ПН (38 вакансій) хоча для досягнення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не вистачало лише 5 осіб (загальна кількість працівників за січень 2019р. складала 947 осіб, з яких 33 особи з інвалідністю, норматив - 38 осіб з інвалідністю) (копії звітів-Додаток №6, копії листів - Додаток №1 до відзиву на позовну заяву). Щомісячно підприємство підтверджувало вакансії (копії листів додаються) та надавало звіти форми №3-ПН на вакансії, що відкривались: 13.09.2019р. - 31 вакансія, 17.09.2019р. - 5 вакансій, 17.10.2019р. - 18 вакансій (Додаток № 6 до відзив на позовну заяву).
Крім того, як свідчать матеріали справи, підприємство щомісячно надавало до центру занятості у письмовій формі листи зі списком вакантних посад на які передбачається працевлаштування інвалідів( Додаток № 1 до відзиву на позовну заяву), а саме листами № 228/08 від 22.01 19р. - № 700/08 від 22.02.2019р„ № 935/08 від 20.03.2020р„ № 1300/08 17.04.20р., № 1586/08 від 13.05.2019р., № 1947/08 від 20.06.2019 № 2135 від 15.07.2019р., № 2418/08 від 13.08.2019р., №2675/08 від 09.09.2019р„ №3048/08 від 17.10.19р., № 3465/08 від 28.11.2019р„ № 3913 від 11.12.19р., а тому висновок позивача про закриття відповідачем вакансій не відповідає дійсності, а з листа Миколаївського обласного центру зайнятості № 696/2-20м від 22.05.2020р. не зрозуміло на яких підставах було знято вакансії, для осіб з інвалідністю, хоча підприємство щомісячно підтверджувало актуальність вакансій з наданням списків вакантних посад на які передбачається працевлаштування інвалідів.
Таким чином, ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» виконало вчасно і в повному обсязі свій обов'язок щодо подання звітності форми 3-ПН.
Колегія суддів звертає увагу, що саме своєчасне подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є тією обставиною, яка свідчить про дотримання підприємством вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та звільняє від сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.20 цього Закону.
З урахуванням вказаного, як вірно встановлено судом першої інстанції, підприємством такі звіти подавалися протягом всього 2019 року щомісячно.
Фактів відмови відповідачем у працевлаштуванні особи з інвалідністю протягом спірного періоду позивачем не наведено.
Враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо того, що не має значення дата та періодичність подання звітності, суд зазначає, що ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» свій обов'язок зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю виконав.
Водночас, слушним є посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладеної в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 р. у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 р. у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 р. у справі № 812/1135/18, за якими обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24.06.2020 року у справі №440/2008/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чим, апеляційний суд вважає, що відповідачем виконано вимоги Закону України №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що відповідачем не створено робочих місць для інвалідів, відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надано державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно надано звіт Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладено відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. вчинено залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю та працевлаштовано 33 особи з інвалідністю в 2019 році, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Доводи апеляційної скарги є несуттєвими, зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дану справу суд першої інстанції правомірно відніс до категорії справ незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 400/1658/20 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.