П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 грудня 2020 р.м. ОдесаСправа № 815/2705/16
Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
14:18, м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
16.01.2017 року;
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Танасогло Т.М.
За участю: секретаря - Іщенка В.О.
апелянта - ОСОБА_1
представника апелянта - Данілова О.В.
представника відповідача - Рудь В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Атестаційної комісії №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області, Апеляційної атестаційної комісії Південного регіону №1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати незаконними та скасувати накази начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області №473 від 17.03.2016 року, №206 о/с від 12.04.2016 року в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності, звільнення з посади інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області; поновити на раніше займаній посаді інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, а у випадку неможливості, зобов'язати ГУНП в Одеській області призначити на рівнозначну посаду у Шевченківському відділенні Приморського відділу поліції у м. Одесі ГУНП в Одеській області; виплатити відповідне грошове утримання з моменту підписання вищевказаного наказу до моменту винесення відповідного судового рішення; стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача суму завданої моральної шкоди у розмірі 20000 грн.; визнати незаконним та скасувати, прийнятий щодо ОСОБА_1 висновок атестаційної комісії ГУНП в Одеській області, висновок про невідповідність займаній посаді та звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність від 11.03.2016 року; визнати незаконним та скасувати прийнятий Апеляційною комісією Південного регіону висновок від 25.03.2016 року про відхилення скарги на висновок атестаційної комісії ГУНП в Одеській області висновок від 11.03.2016 року.
В обґрунтування позову зазначено, що наказом ГУНП в Одеській області №206 о/с від 12.04.2016 р. позивача звільнено з посади інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області. Підставою для винесення вищевказаного наказу став наказ ГУНП в Одеській області №473 від 17.03.2016 року. Позивач вважає, що службове розслідування проведене з порушенням встановленого порядку, оскаржувані накази винесено з надуманих підстав, які не відповідають дійсності, оскільки станом на день видачі наказу про звільнення зі служби в органах поліції було прийнято рішення Роздільнянським районним судом, яким не підтверджено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Крім того, у період з 19.02.2016 р. по 15.03.2016 р. позивачем пройдено атестування поліцейських, за результатами якого АК №8 ГУНП в Одеській області прийнято висновок, визначений пп. 4 п. 15 розділу IV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1465 від 17.11.2015 р., - «займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідальність». Не погоджуючись із зазначеним висновком, позивач подав апеляційну скаргу до Апеляційної атестаційної комісії Південного регіону №1, яка відхилила апеляційну скаргу. На думку позивача, вищезазначені висновки атестаційної комісії та атестаційної апеляційної комісії є протиправними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на перевірених та встановлених фактах.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Атестаційної комісії №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області, що оформлене протоколом ОП№15.00004596.0027446 від 11.03.2016 року та зазначене в розділі IV "Результати атестування (висновок атестаційної комісії) атестаційного листа, а саме: " 4- займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність", який прийнято стосовно ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував прийнятий Апеляційною атестаційною комісією Південного регіону № 1 висновок про відхилення скарги ОСОБА_1 , що оформлений протоколом № 15.00004892.0027446 від 25.03.2016р., на рішення (висновок) атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Одеській області висновок від 11.03.2016 р. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які послугували підставами для проведення відносно позивача службового розслідування та відображені у висновку службового розслідування та в оскаржуваних наказах, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду даної справи. Матеріалами справи підтверджено, що позивач своїми навмисними діями скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Позивач не спростував також факту підтвердженого висновком службового розслідування від 29.02.2016, що він відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за що передбачено відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначені обставини також встановлені постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.03.2016 у справі № 511/476/16-п (номер провадження 3/511/170/16). При цьому, позивач під час проведення службового розслідування від надання пояснень відмовився. Позивачем не доводилось протилежного та не спростовувалось належними та допустимими доказами під час судового розгляду. Щодо закриття стосовно позивача провадження по адміністративній справі за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, то суд зауважив, що висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку. Щодо наказів відповідача про проведення атестування, то суд зауважив, що наказ ГУНП в Одеській області №133 від 29.01.2016 містить посилання на мету проведення атестації, яка визначена в ч. 1 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію", однак в оскаржуваному наказі відсутні підстави для проведення атестування позивача, визначені ч. 2 ст. 57 Закону України "Про Національну поліцію" та п. 3 розділу І Інструкції №1465, а відповідно такі підстави повинні бути визначені відносно конкретного поліцейського, по даній справі відносно позивача. Відповідачами до суду не надано жодного належного доказу існування підстав для проведення атестування позивача. Враховуючи вищевикладене, а також відсутність у протоколах: переліку питань, які були поставлені позивачу атестаційною комісією; обґрунтувань та мотивів прийнятого рішення при наявності атестаційного листа, в якому характеризується позивач, у тому числі і щодо виконання службових обов'язків, то вказане свідчить про необґрунтованість та не відповідність прийнятого рішення атестаційному листу та наданим комісії матеріалам, зміст яких в протоколах не спростований та взагалі не відображений. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що доводи позивача щодо заподіяння ГУНП в Одеській області моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, а тому позовні вимоги в частині стягнення з ГУНП в Одеській області моральної шкоди не були задоволені.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року скасовано в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу. У вказаній частині прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Атестаційної комісії №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області, Апеляційної атестаційної комісії Південного регіону №1, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу - задоволено. Суд визнав протиправним та скасував наказ начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області №473 від 17 березня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №206 о/с від 12 квітня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області. Поновлено ОСОБА_1 на раніше займаній посаді інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області з 18 березня 2016 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 733 грн. В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року залишено без змін.
Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у даній частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи те, що зазначені судові рішення є обов'язковими для суду, в силу зазначених положень ч. 1 ст. 72 та ст. 255 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що порушення апелянтом Правил дорожнього руху та керування транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, непред'явлення відповідних документів на право керування транспортним засобом, відмова від проходження медичного огляду для встановлення стану сп'яніння, втеча з місця складання адміністративних матеріалів та виявлення неповаги до патрульних поліцейських - є спростованими судовими рішеннями, які вступили в законну силу, а отже не можуть бути доказом порушення апелянтом службової дисципліни. Колегія суддів також зауважила, що судом першої інстанції помилково не було прийнято до уваги висновки постанови Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2016 року, оскільки в судовому рішенні було досліджено та спростовано наявність в діях позивача адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП України, зокрема, встановлено відсутність доказів його знаходження в стані алкогольного сп'яніння. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що наказ №473 від 17 березня 2016 року про притягнення апелянта до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції суперечить вимогам ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, оскільки є необґрунтованими та прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тобто є протиправним і підлягає скасуванню. При цьому, наказ №206 о/с від 12 квітня 2016 року, яким капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області, звільнено з 12 квітня 2016 року зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) Закону України «Про Національну поліцію», виданий на реалізацію вказаного вище наказу, є похідним від нього і також є протиправним та підлягає скасуванню. Посилання Головного управління Національної поліції в Одеській області на те, що посада інспектора Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, на якій перебував ОСОБА_1 16 листопада 2016 року скорочена, - колегія суддів не взяла до уваги, оскільки відповідно до вимог пункту 24 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню саме на попередній посаді.
Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 9 вересня 2020 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасовано, справу направлено до П'ятого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що в контексті спірних правовідносин в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Дискредитація звання рядового і начальницького складу національної поліції за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Вчинки, що дискредитують працівників національної поліції та власне національна поліція, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Підставою для звільнення позивача зі служби в поліції став факт порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію України», п. 2.1, п. 2.5 Правил дорожнього руху, що виразилось у керуванні 17 січня 2016 року автомобілем з явними ознаками алкогольного сп'яніння, непред'явленні відповідних документів на право керування транспортним засобом, відмові від проходження медичного огляду, особистій недисциплінованості, нетактовній поведінці з працівниками патрульної поліції, проявленні нещирості при наданні пояснення в ході службового розслідування. Тобто, судом в межах розгляду цієї справи не повинно досліджуватись питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, а повинна надаватись правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку. При цьому, не притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які несумісні з подальшим проходженням служби, оскільки працівники національної поліції власним прикладом та поведінкою зобов'язані зміцнювати авторитет закону серед громадян та неухильно його дотримуватись.
Верховним Судом зазначено, що, враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
При цьому, визначено, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення обмежився лише посиланням на постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.03.2016 року у справі №511/476/16-п (номер провадження 3/511/170/16), якою закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, а також цитуванням змісту даної постанови. Водночас судом не наведено факт наявності в постанові у справі №511/476/16-п інформації щодо предмету доказування, а саме: факту відмови позивача від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння, як самостійного складу адміністративного правопорушення за статтею 130 КУпАП.
Судом апеляційної інстанції також не надано належної правової оцінки висновку, затвердженого 11 травня 2016 року т.в.о. начальника ГУНП в Одеській області, «Про результати розгляду скарги ОСОБА_1 », в якому свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили факт відмови позивача від проходження медичного обстеження з метою виявлення алкогольного сп'яніння.
Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою пояснення щодо дій позивача, надані лікарем-наркологом КУ «ООМПЦЗ» ОСОБА_4 10.05.2016 року в ході підготовки вищевказаного висновку, а також наявність суперечностей між поясненнями лікаря і свідків та поясненнями, наданими позивачем під час розгляду справи №511/476/16-п.
Верховний Суд зауважив, що судами також встановлено факт фіксації працівниками УПП подій, що мали місце 17 січня 2016 року, за допомогою відеокамер патрульних поліцейських. Водночас, судом апеляційної інстанції, в порушення ч. 2 ст. 69 КАС України, не вчинено процесуальних дій щодо витребування з власної ініціативи вказаних відеозаписів, як доказів щодо наявності чи відсутності порушень позивачем приписів Дисциплінарного статуту, що виразилося в особистій недисциплінованості, нетактовній поведінці з працівниками патрульної поліції, проявленні нещирості при наданні пояснення в ході службового розслідування.
Так, під час нового розгляду справи, апеляційним судом встановлено, що, не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняття нового про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що під час вирішення спору по суті судом враховано лише докази, які надані відповідачем, без урахування доводів позивача стосовно проведення службового розслідування з порушенням норм законодавства, у тому числі стосовно не повідомлення про проведення службового розслідування, не ознайомлення зі змістом службового розслідування та його висновками, а також із наказом від 17.03.2016 року №143 про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Про існування зазначених висновку та наказу позивачу повідомлено лише після ознайомлення із наказом №206о/с про звільнення зі служби в поліції. При цьому, судом першої інстанції помилково не враховано, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, був предметом розгляду в Роздільнянському районному суді Одеської області і постановою цього суду провадження по адміністративній справі закрито у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. У тому числі, необґрунтовано залишено без врахування висновки вказаного суду про складання протоколу про адміністративне правопорушення з порушеннями вимог законодавства, без свідків, які б підтвердили факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння або відмови від проходження медичного обстеження на стан алкогольного сп'яніння. Також, Роздільнянським районним судом Одеської області встановлено, що ОСОБА_1 прибув до КУ «ООМЦПЗ» для проведення медичного огляду на стан сп'яніння, однак належним чином висновок вказаного закладу у матеріалах справи відсутній, інші докази керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння у матеріалах адміністративної справи відсутні. Під час розгляду адміністративного позову та дослідження доказу - відео з камер спостереження патрульних поліцейських, яким також не підтвердився факт вчинення позивачем проступку, а саме керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння чи неповаги до співробітників патрульної поліції. Разом з цим, апелянт вказує, що під час розгляду справи судом допитано в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , покази яких були доказами порушення відповідачем вимог чинного законодавства відносно позивача, однак встановлені обставини не знайшли свого відображення в постанові суду першої інстанції та проігноровані.
У запереченнях на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Одеській області посилається на необґрунтованість доводів апелянта, відсутність обставин для скасування судового рішення у відповідній частині і задоволення адміністративного позову.
У додаткових поясненнях апелянт підтримує свою правову позицію та просить задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.
Судом першої інстанції з'ясовано, що ОСОБА_1 з вересня 2009 року проходив службу в органах МВС України, в органах поліції з 07 листопада 2015 року.
Наказом ГУНП в Одеській області №124 о/с від 07 листопада 2015 року відповідно до пунктів 9, 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» з 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання «капітан міліції», призначено інспектором Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області та присвоєно йому спеціальне звання «капітан поліції».
17 січня 2016 року працівниками патрульної служби складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 №454978 відносно капітана поліції ОСОБА_1 , з якого позивач з явними ознаками алкогольного сп'яніння керував транспортним засобом, від медичного огляду відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 130 КУпАП, в зв'язку з чим винесено постанову серії ПС2 №863924.
Наказом ГУНП в Одеській області №76 від 18 січня 2016 року призначено проведення службового розслідування відносно позивача за вказаним фактом.
Згідно доповідної записки начальника УКЗ ГУНП в Одеській області «Про продовження терміну проведення службового розслідування» від 18 лютого 2016 року, останній просив продовжити строк проведення службового розслідування до 18 лютого 2016 року. Доповідна записка адресована начальнику, яким призначено службове розслідування та у верхньому лівому куті містить його підпис.
Наказом ГУНП в Одеській області №473 від 17 березня 2016 року за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію України», п.2.1, п. 2.5 Правил дорожнього руху, що виразилось у керуванні 17 січня 2016 року автомобілем з явними ознаками алкогольного сп'яніння, непред'явленні відповідних документів на право керування транспортним засобом, відмові від проходження медичного огляду, особистій недисциплінованості, нетактовній поведінці з працівниками патрульної поліції, проявленні нещирості при наданні пояснення в ході службового розслідування, до інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту.
Наказ ГУНП в Одеській області №473 від 17 березня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області» вмотивований службовим розслідуванням, за результатами якого складено відповідний висновок.
Згідно висновку службового розслідування, затвердженого 29 лютого 2016 року, встановлено, що 17 січня 2016 року о 03:30 год. по вул. Софіївській в м. Одесі працівниками УПП в м. Одесі ДПП було зупинено автомобіль марки «ВАЗ 2106», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який, у порушення вимог п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху, здійснив поворот праворуч, при цьому не подав сигнал світловим показником повороту. Під час перевірки відповідних документів на право керування вказаним вище транспортним засобом було встановлено, що ОСОБА_1 , у порушення вимог п. 2.1, п. 2.9 «б» Правил дорожнього руху, керував транспортним засобом, без відповідних документів та з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Позивача було доставлено до КУ «Одеський обласний центр психічного здоров'я» для встановлення факту вживання алкоголю та визначення ступеню алкогольного сп'яніння. При цьому позивач, в порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, від проходження медичного огляду в присутності двох свідків відмовився, що підтверджується висновком №000064 від 17 січня 2016 року та письмовими поясненнями лікаря ОСОБА_4 від 10 травня 2016 року. Після цього, ОСОБА_1 втік з медичного закладу.
З урахуванням наведених обставин, у висновку зазначається, що така подія є наслідком низьких моральних якостей ОСОБА_1 , грубого порушення ним вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію України», п. 2.1, п. 2.5 Правил дорожнього руху, що виразилось у особистій недисциплінованості, грубому порушенні Правил дорожнього руху та керуванні транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, непред'явленні відповідних документів на право керування транспортним засобом, відмові від проходження медичного огляду для встановлення стану сп'яніння, втечі з місця складання адміністративних матеріалів та виявлення неповаги до патрульних поліцейських.
Вказані адміністративні правопорушення з боку позивача були зафіксовані працівниками УПП за допомогою відеокамер, зареєстрованих в «ІТ» відділу УПП в місті Одесі ДПП. Також зазначені порушення знайшли своє відображення в письмових поясненнях посадових осіб.
Також, під час службового розслідування ОСОБА_1 проявляв нещирість та від надання пояснень на підставі ст. 63 Конституції України відмовився.
З метою повідомлення та ознайомлення ОСОБА_1 із наказом ГУНП в Одеській області №473 від 17 березня 2016 року, працівниками Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області було здійснено телефонний дзвінок, проте позивач відмовився прибути до кабінету №94 (адміністративне приміщення Приморського РВ, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 42) для ознайомлення з наказом, пояснивши, що його дружина перебуває у лікарні. В підтвердження цих обставин в матеріалах справи міститься акт від 24 березня 2016 року.
Із наказом №473 від 17 березня 2016 року позивач ознайомився 07 квітня 2016 року, що підтверджується його особистим підписом на копії цього наказу.
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2016 року по справі №511/476/16-п провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
08 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва ГУНП в Одеській області із заявою про перегляд результату службового розслідування та скасування наказу №473 від 17 березня 2016 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції з урахуванням постанови Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2016 року.
11 травня 2016 року т.в.о. начальника ГУНП в Одеській області затверджено висновок «Про результати розгляду скарги ОСОБА_1 », в якому зазначено, що проведеною перевіркою підстав для скасування наказу №473 від 17 березня 2016 року не встановлено.
Листом від 12 травня 2016 року (вих. №9/1644) позивача повідомлено, що проведеною перевіркою підстав для скасування наказу не встановлено.
Наказом ГУНП в Одеській області №206 о/с від 12 квітня 2016 року, на підставі наказу ГУ НП в Одеській області №473 від 17 березня 2016 року та подання т.в.о начальника Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області від 07 квітня 2016 року, капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію України» звільнено зі служби з 12 квітня 2016 року за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
В матеріалах справи міститься лист Управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області від 23 листопада 2016 року (вих. №9/6799), в якому зазначено, що в ГУНП в Одеській області відбулись організаційно-штатні зміни та посаду інспектора Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, яку обіймав позивач, 16 листопада 2016 року скорочено.
Також, згідно листа Шевченківського відділення Приморського відділу поліції у м. Одесі ГУНП в Одеській області від 30.11.2016 року (вх. №36/1вх2704), в базах «Армор», «Адмінпрактиці», «Журналах обліково-реєстраційної дисципліни» та чергової частини інформації щодо фактів виконання ОСОБА_1 службових обов'язків у період з 12.04.2016 року по 06.05.2016 року не виявлено.
Згідно листа Приморського відділу поліції у м. Одесі ГУНП в Одеській області від 26.12.2016 року (вих. № 36/вих. 9194) з 12.04.2016 року по 06.05.2016 року ОСОБА_1 не заступав на цілодобові чергування, не отримував табельну зброю в Приморському відділі поліції у м. Одесі ГУНП в Одеській області.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Крім того, під час апеляційного розгляду справи, апелянтом було надано постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 січня 2017 року, відповідно до якої постанову по справі про адміністративне правопорушення №863924 від 17 січня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 852 грн. скасовано.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказані положення Основного Закону кореспондуються із приписами ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Частиною 1 ст. 64 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII передбачено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 9 Розділу ІІ Закону України від 23.12.2015 року №901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію"» передбачено, що до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Апеляційний суд враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон України від 15.03.2018 року №2337-VIII "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" не набрав чинності, а отже на підставі положень п. 9 Розділу ІІ Закону України від 23.12.2015 року №901-VIII застосуванню підлягає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 року №3460-IV.
Так, відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року №3460-IV службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.
Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України від 22.02.2006 року №3460-IV визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України від 22.02.2006 року №3460-IV за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України від 22.02.2006 року №3460-IV службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України від 22.02.2006 року №3460-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 6, 8, 9, 10, 15 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України від 22.02.2006 року №3460-IV з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
В контексті спірних правовідносин в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки.
Дискредитація звання рядового і начальницького складу національної поліції за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Вчинки, що дискредитують працівників національної поліції та власне національна поліція, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 05.05.2019 у справі №825/1902/16, від 17.07.2019 у справі №806/2555/17, від 07.03.2019 у справі № 819/736/18 та на вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року під час направлення даної справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час вирішення спору по суті, судом першої інстанції вірно враховано, що підставою для звільнення позивача зі служби в поліції став факт порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію України», п. 2.1, п. 2.5 Правил дорожнього руху, що виразилось у керуванні позивачем 17 січня 2016 року автомобілем з явними ознаками алкогольного сп'яніння, непред'явленні відповідних документів на право керування транспортним засобом, відмові від проходження медичного огляду, особистій недисциплінованості, нетактовній поведінці з працівниками патрульної поліції, проявленні нещирості при наданні пояснення в ході службового розслідування.
Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року визначено, що судом в межах розгляду цієї справи не повинно досліджуватись питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, а повинна надаватись правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку. При цьому, непритягнення до адміністративної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які несумісні з подальшим проходженням служби, оскільки працівники національної поліції власним прикладом та поведінкою зобов'язані зміцнювати авторитет закону серед громадян та неухильно його дотримуватись.
Враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, Верховним Судом визначено, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Під час нового розгляду справи апеляційний суд враховує, що відповідно п. 2.1 Правила дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно із п. 2.5 Правил дорожнього руху від 10.10.2001 року №1306 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
За приписами п.п. 1.1, 1.3 ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а в силу положень ч. 1 ст. 18 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII особливе та неухильне дотримання вказаних норм покладається на позивача.
Колегія суддів враховує, що доводи позивача про проходження ним медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння не підтверджено результатами відповідного огляду.
Натомість, факт відмови позивача від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння, як самостійного складу адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП, застережено у висновку лікаря ОСОБА_4 КУ «Одеський обласний центр психічного здоров'я», оформленого за №000064 від 17.01.2016 року.
У тому числі, апеляційний суд враховує, що про обставини, які відбулись 17.01.2016 року, позивачем не було доведено своєму керівництву, з приводу вказаних подій не надано жодних пояснень, сприяння у проведенні службового розслідування за фактами порушень Правил дорожнього руху та недотримання правил службової дисципліни не забезпечено.
Також, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року на виконання висновків Верховного Суду від 9 вересня 2020 року витребувано з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції відеофіксацію подій, пов'язаних із правопорушенням, оформленим протоколом від 17.01.2016 року Серії АП2 №454978 за ст. 130 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 .
19.10.2020 року на вимогу апеляційного суду Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції повідомило про неможливість надати витребувані докази у зв'язку із їх знищенням за закінченням терміну зберігання.
У зв'язку із не підтвердженням вказаних обставин відповідними доказами, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2020 року витребувано з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції належним чином оформлені матеріали, якими засвідчено знищення відеозаписів подій, пов'язаних із правопорушенням, оформленим протоколом від 17.01.2016 року Серії АП2 №454978 за ст. 130 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 .
23.11.2020 року від Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції надійшов лист від 18.11.2020 року №22909/44/13/04/02-2020, яким апеляційний суд повідомлено про не складання під час знищення витребуваних відео доказів.
Натомість, перевіривши обставини справи, доводи учасників та наявні матеріали у сукупності, апеляційний суд, з огляду на особливий статус позивача під час проходження служби, доходить висновку про доведеність відповідачем своїх зауважень стосовно не забезпечення позивачем неухильного дотримання вимог законів та нормативних актів, тактовної поведінки, а також проявлення нещирості під час проходження служби.
Дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто у разі невиконання чи неналежного виконання службової дисципліни. Обставини щодо вчинення особою дисциплінарного проступку, встановлюються у ході службового розслідування щодо особи порушника, призначеного начальником за фактом вчинення проступку.
Висновок службового розслідування повинен містити повне та об'єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку, тобто повинні бути встановлені обставин, за яких особа скоїла дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що висновок службового розслідування відповідає критеріям обґрунтованості, повноти та всебічного вирішення і встановлення обставин, що підлягали дослідженню, у тому числі причин та умов, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
В свою чергу, позивачу під час службового розслідування надано можливість скористатись своїм правом на надання пояснень та аргументів щодо спростування обставин, які відбулись 17.01.2016 року, і цим правом позивач не скористався, що додатково спростовує правомірність його доводів про необґрунтованість наказів стосовно його звільнення зі служби та відсутність обставин, на які міститься посилання на порушення ним службової дисципліни.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем наведено цілком законні та обґрунтовані підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовано обставини, які свідчать про порушення службової дисципліни позивачем, а тому оспорювані за цим позовом накази є правомірними та підстави для їх скасування, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку, моральної шкоди відсутні.
З огляду на наведене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з'ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2020 року (з урахуванням терміну перебування членів колегії у відпустці).
Головуючий суддя: О.В. Єщенко
судді: О.О. Димерлій
Т.М. Танасогло