П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2020 р.м. ОдесаСправа № 400/1902/20
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
м. Миколаїв;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
03.09.2020 року;
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - ОСОБА_1
- Танасогло Т.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 02.08.2017 року №65 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Однак, при звільненні зі служби у запас з позивачем не проведено повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Протиправність такої бездіяльності військової частини підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили по справі №400/2731/19. Вказані обставини призвели також до затримки у проведенні повного розрахунку при звільненні, а тому відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за повний період невиплати позивачу повних та належних сум грошового забезпечення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Необхідною умовою для виплат за час затримки по день фактичного розрахунку є встановлення факту такої затримки, причини затримки виплат, а також встановлення співмірності суми повної виплати сумі компенсації, що піддягає нарахуванню сумі повного розрахунку та виплати як учаснику бойових дій за невикористану відпустку.
З огляду на те, що позивачем не надано доказів, що саме 27.02.2020 року відповідач провів повний розрахунок з ним, тобто позивачем не доведено, що час затримки виплат належних йому сум тривав в період з 03.08.2017 р. по 27.02.2020 р., а також позивач не надав доказів і не зазначив суму виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у тому числі довідки із зазначенням середньоденного заробітку позивача перед звільненням для визначення середнього заробітку за час затримки виплат належних сум, якщо така мала місце, а також для співставлення суми за час затримки сумі, що підлягала виплаті, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність обставин для його задоволення.
При цьому, судом зазначено, що обов'язок відповідача, як суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх дій, передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України, не звільняє позивача від обов'язку доведення порушення відповідачем його прав та надання доказів в обґрунтування позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України на відповідача покладено обов'язок провести із позивачем повний розрахунок, виплатити всі суми при звільненні зі служби, а у зв'язку із не виконанням вказаних правил наступає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. При цьому, факт неповного розрахунку при звільненні зі служби підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, а період зарахування належних сум позивачем підтверджено індивідуальною випискою по картковому рахунку. Наведені обставини у сукупності свідчать про обґрунтованість позовних вимог та наявність безумовних підстав для задоволення адміністративного позову.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року з метою повного та всебічного розгляду справи витребувано з Військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлені підтвердження про повний фактичний розрахунок із позивачем з урахуванням сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та відомості про середній заробіток позивача за два місяці, що передують звільненню зі служби, розрахований відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Витребувані докази надійшли апеляційному суду 10.12.2020 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, оскільки сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, звернулись із клопотанням про розгляд справи без їх участі, з огляду на одержання раніше витребуваних доказів та достатність матеріалів для розгляду справи, вирішено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_2 з 2012 року по серпень 2017 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2017 року №65 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з позивачем не було проведено повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 02.08.2017 року.
Вказані обставини підтверджено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року по справі №400/2731/19, яке набрало законної сили 24.12.2019 року, а отже в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України додатковому доказуванню не підлягають.
Разом з цим, судовим рішенням у вказаній справі визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.08.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.08.2017.
Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 18 649,6 грн. зарахована ОСОБА_2 на його картковий рахунок 27.02.2020 року.
Вказані обставини відповідачем підтверджено і на вимогу апеляційного суду.
Розмір доплачених сум також не оспорюється учасниками у цій справі.
Разом з цим, з огляду на те, що під час проведення повного розрахунку відповідачем не вчинено дій щодо компенсації затримки у розрахунку відповідним середнім заробітком, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про суб'єкта владних повноважень вчинити відповідні дії в судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За правилами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених правових норм показав, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Разом з цим, після узгодженості оспорюваних сум роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Водночас, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
При цьому, частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду 25 жовтня 2019 року по справі №400/2731/19, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій при звільненні за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року, а саме по день фактичного розрахунку щодо виплати грошової компенсації відпустки при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи те, що непроведення вказаного розрахунку у день звільнення відбулось з вини власника, колегія суддів погоджується із доводами позивача про настання у суб'єкта владних повноважень відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме за правилами ч. 2 вказаної статті трудового законодавства.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ч. 2 ст. 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, є помилковими висновки суду про покладення на позивача обов'язку доводити правомірність своїх вимог, у тому числі, за відсутності з боку відповідача заперечень з приводу спірних правовідносин.
З огляду на те, що під час вирішення спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у тому числі нормам адміністративного процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати ОСОБА_2 в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
Т.М. Танасогло