03 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 160/4745/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді-доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
секретар судового засідання Сколишев О.О.
за участі позивача Сивогривової Т.Л., представника відповідача Армашової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 160/4745/20 (суддя І інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.)
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38411,44 грн (тридцять вісім тисяч чотириста одинадцять гривень сорок чотири копійки);
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що складає 38411,44 грн (тридцять вісім тисяч чотириста одинадцять гривень сорок чотири копійки);
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 24.12.2019 по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1786,57 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів;
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позов задоволений частково.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що складає 32842,24 грн (тридцять дві тисячі вісімсот сорок дві гривні двадцять чотири копійки).
Стягнено з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 24.12.2019 по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1527,55 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування скарги вказує, що юридичним фактом, який зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (далі - Закон № 1697), у цьому випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації. Тобто, цей юридичний факт (підстава) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв'язку з яким ст. 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено виплату вихідної грошової допомоги. Звільнення прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, згідно з вимогами пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ відбувається на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697. Водночас, законодавець не передбачив у вказаних нормах виплату вихідної грошової допомоги прокурорам, яких звільнено з цих підстав. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та у порядку Закону № 1697, то вона не набула права на отримання вихідної грошової допомоги.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
ОСОБА_1 14 лютого 2017 року наказом Генерального прокурора України № 161-ц від 09.02.2017 призначена на посаду прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Запорізької області) (а.с. 19). Усього має безперервний стаж в органах прокуратури з 17.09.2008, згідно відомостей трудової книжки (а.с. 14-20).
7 жовтня 2019 року позивач на підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113) подала заяву про переведення її на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
За наслідками проведення з позивачем співбесіди, яка є останнім етапом атестації, кадровою комісією прийнято рішення від 19.12.2019 № 26 про неуспішне проходження нею атестації.
Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2148ц позивача відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 звільнено із зазначеної вище посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. (а.с. 21).
Цим же наказом Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Позивачу здійснені наступні нарахування (а.с. 35):
- оклад у розмірі 6120 грн;
- надбавку за ОВЗ у розмірі 7956 грн;
- вислугу прокурорів у розмірі 1836 грн;
- премію щомісячну у розмірі 41371,20 грн;
- компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 135776,16 грн;
- індексування доходів у розмірі 318,90 грн.
24 грудня 2019 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 150100,5 грн, інших виплат позивач не отримував. Вихідна допомога не виплачувалась. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй вихідної допомоги при звільненні, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, пославшись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 823/276/16, виходив з того, що у даному випадку на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивачем набуто право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697.
За приписами п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з п. 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, зокрема прокурори Генеральної прокуратури України мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону № 1697 прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
За приписами пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених статтями 36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України, відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Як зазначалось вище, позивача звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Запорізької області) відповідно до пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697.
Законом № 113-IX доповнено ст. 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту:
«Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Крім того, відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Апеляційний суд зауважує, що зміст цих правових норм вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України щодо звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч. 1 ст. 40 КЗпП.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16 та від 4 жовтня 2018 року у справі № 809/69/16.
Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та у порядку, передбачених Законами № 1697 і № 113, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що посилання позивача та суду першої інстанції на положення ст. 44 КЗпП України як на підставу задоволення позову є помилковими, оскільки зазначена норма передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні особи за конкретним і виключним переліком підстав і статей, при цьому, ні Закону № 1697, ні Закону № 113, відповідно до яких позивач звільнена з органів прокуратури, в цьому переліку немає.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що статтею 44 КЗпП України спірні відносини взагалі не регулюються.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позов у частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
При цьому, посилання позивача та суду першої інстанції на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, також є помилковими, оскільки за змістом цієї постанови працівник прокуратури у зазначеній справі звільнений з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що безпосередньо зазначено в наказі про звільнення, тоді як у справі, яка переглядається апеляційним судом, п. 1 ст. 40 КЗпП України у наказі про звільнення позивача підставою такого звільнення не зазначений, а відповідно і не був підставою такого звільнення. Отже, обставини цих справ не є тотожними, а тому постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16 у цій справі застосована бути не може.
Що стосується позовної вимоги про стягнення Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 24.12.2019 по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1527,55 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів, то колегія суддів також вважає, що слід відмовити у задоволенні позову в цій частині, оскільки така вимога є похідною від вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та порушені норми процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Повний текст судового рішення складений 14 грудня 2020 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 272, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 160/4745/20 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 3 грудня 2020 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко