ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 грудня 2020 року м. Київ № 640/12717/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби в м.Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615 та стягнення судових витрат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність нарахування йому Головним управлінням Державної фіскальної служби в м. Києві земельного податку з фізичних осіб згідно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615 в сумі 56685,47 грн. за 2019 рік, оскільки він не є ані власником, ані користувачем земельних ділянок на яких розташовані об'єкти нежитлової нерухомості власником яких він є.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що оскільки позивач є власником нежилого приміщення, обов'язок сплати земельного податку у нього виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежилим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615, яким йому правомірно був нарахований земельний податок за 2019 рік на суму 56685,47 грн. винесено відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, що визначений законодавством України, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову та у стягненні судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з відсутністю їх детального опису та співмірності.
Позивачем надана відповідь на відзив, у якому він підтримує заявлені позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач згідно свідоцтва про право власності від 05.10.2004, виданого Головним управлінням Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, виданого на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 06.10.2004 № 1359-В є власником нежилого приміщення АДРЕСА_1 .
Право власності зареєстроване КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», запис у реєстрову книгу 8П-19 за № 1479-п 14.10.2004.
Також позивач є власником нежилих приміщень, які набуті за договором купівлі-продажу від 26.06.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою І.Г. за реєстровим № 1679.
Право власності за позивачем зареєстроване КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» , запис у реєстровій книзі д.2п-226 за № 1349 -П 02.08.2012.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615 позивачу визначена сума податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 56685,47 грн., яку нараховано, як земельний податок на земельну ділянку площею 0,017618 га під нежитловим приміщенням, яке розташоване в АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки № Ю-21028/2016 від 10.03.2016 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 176,18 кв.м., вартість 1 кв.м. землі - 3768,67 грн., нормативна грошова оцінка частини зазначеної земельної ділянки з функціональним використанням - землі комерційного використання становить 4 456 404,59 грн.
Позивачем не заперечується отримання податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615, яким нараховано суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 56685,47 грн. за 2019 рік .
Не погодившись із правомірністю нарахування грошового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно дост.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001р. №2768-111 (зі змінами та доповненнями), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями, надалі ПК України).
Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).
Відповідно до пп. 14.1.72 п.14.1 ст. 14 ПК України плата за землю обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Статтею 36 ПК України встановлено податковий обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним.
У відповідності до ст.ст. 269, 270 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Так, згідно з пп. 14.1.74 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України - земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Згідно із вимогами пункту «в» ч.І ст.96 Земельного кодексу землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до пункту 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Виходячи з системного аналізу вказаних вище правових норм, суд дійшов висновку, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 19.05.2020 у справі №826/26308/15, від 19.06.2020 у справі №826/11166/16. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.02.2019 по справі № 804/5488/16.
Окрім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема у постановах від 19.06.2018 по справі №826/8009/16 (провадження №К/9901/30996/18) та від 23.05.2019 по справі №826/1430/16 (провадження №К/9901/27042/18), викладена правова позиція про те, що незважаючи на відсутність реєстрації позивачем права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов'язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Таким чином, платником земельного податку є особа з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), а обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на саме особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у набувача до якого перейшло це майно, в даному випадку у позивача, виник обов'язок зі сплати земельного податку.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку пов'язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником нежилого приміщення АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 05.10.2004, виданого Головним управлінням Комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації.
Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України (у редакції, яка діяла до 01.01.2015), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України (редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII, яка діє з 01.01.2015), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Матеріалами справи встановлено, що право власності на зазначене вище нежитлове приміщення зареєстроване 14.10.2004 до 01.01.2015, отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позивачем не надано до суду документів про наявність в нього пільг зі сплати земельного податку.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (п. 286.5 ст. 286 ПК України).
Згідно із підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 272.2 ст. 272 ПК України).
Відповідно до пункту 274.1 статті 274 ПК України встановлюється ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 272.2 ст. 272 ПК України).
Відповідно до пункту 274.1 статті 274 ПК України встановлюється ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено.
Матеріалами справи підтверджується проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок в місті Києві, визначення меж та площі земельної ділянки. Позивачу видана Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради довідка № Ю-21028/2016 від 10.03.2016 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки в АДРЕСА_1 , площа частини земельної ділянки - 176,18 кв.м., вартість 1 кв.м. землі - 3768,67 грн., нормативна грошова оцінка частини зазначеної ділянки з функціональним використанням - землі комерційного використання становить 4 456 404,59 грн.
Також судом встановлено, що податкове зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2019 №3161724-1305-2615 нараховане позивачу як користувачу земельної ділянки площею 176,18 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за 2019 рік у розмірі 56685,47 грн. та воно отримане позивачем.
Що стосується розрахунків сум податкових зобов'язань, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, то вони позивачем не оскаржуються, предметом спору є звільнення позивача від сплати земельного податку з підстав відсутності, документів, підтверджуючих право власності чи користування земельною ділянкою.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову повністю, судові витрати сплачені позивачем не стягується за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур