23 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/4029/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернувся до суду з позовом до Північної митниці Держмитслужби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.03.2020 №UA102000/2019/000052/1.
При цьому, судом встановлено, що позивачем допущено описку в частині зазначення номеру рішення, а саме вказано №UA102000/2019/000052/1 замість №UA102000/2020/000052/1 на що також звертає увагу відповідач. Рішення від 23.03.2020 №UA102000/2019/000052/1 відносно позивача відповідачем не приймалось, в той же час, матеріали справи містять саме рішення №UA102000/2020/000052/1.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого ч.2 ст.53 Митного кодексу України. Позивач також зазначає, що порядок оплати за товар, порядок заповнення платіжних документів та розмір перерахованих коштів взагалі не становлять об'єкт контролю митної вартості, бо жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, у свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються, у зв'язку із чим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару, суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для і витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним методом 2 г (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням ст.55 Митного кодексу України.
Позивач вважає, що у відповідача була реальна можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого транспортного засобу, оскільки рахунок-фактура (інвойс) від 05.03.2020 №05.03./2321 містить відомості про продавця, його адресу та номер телефону, однак відповідачем заходи щодо уточнення дійсної вартості імпортованого товару вжиті не були.
Також, як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів від 23.03.2020 №UA102000/2020/000052/1, у ньому зазначено лише про неможливість застосування 2-5 методів визначення митної вартості у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами 4 та 5, а також джерело інформації, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 Митного кодексу України.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Протягом встановленого судом строку, відповідачем подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що на підтвердження понесених витрат на транспортування автомобіля до митного оформлення будь-яких документів надано не було, а відповідно до рахунку-фактури невідомо, за яких умов здійснювався продаж даного транспортного засобу (тобто факт включення транспортних витрат по доставці автомобіля). Крім того, з врахуванням витрат по доставці даного транспортного засобу з Грузії в Україну та вартості відновлювального ремонту вартість даного автомобіля значно вища, ніж заявлена декларантом в інвойсі. Таким чином, враховуючи об'єктивну наявність витрат на проведення ремонтно-відновлюваних робіт та витрат на транспортування авто, неможливо достовірно ідентифікувати надані до митного оформлення Угоду та рахунок-фактуру від 05.03.2020 №05.03./2321 в якості підтверджуючих документів, що містять інформацію про ціну угоди, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний автомобіль.
Зазначає також, що відповідно до цінової інформації інтернет-ресурсу autopapa (www.ap.ge) вартість даного легкового автомобіля становить 8000 USD, що не відповідає рівню вартості, заявленої декларантом. Враховуючи відсутність платіжних (або банківських) документів, що підтверджують факт оплати (підтвердження ціни, що фактично сплачена) оцінюваного транспортного засобу, не включення витрат на транспортування та проведення відновлювальних робіт, а також враховуючи оголошення про продаж даного автомобіля на сайті autopapa (www.ap.ge) за ціною 8000 USD, виникли сумніви у заявленій вартості спірного транспортного засобу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
05.03.2020 ОСОБА_1 через довірену особу Долідзе Давіда (довіреність від 02.03.2020 №248 (а.с.62)) було придбано легкового автомобілю марки - КІА; модель - OPTIMA, що був у використанні; номер кузова VIN - НОМЕР_1 , 2017 року виробництва вартістю 3992 USD, що підтверджується рахунком-фактурою (інвойсем) (Commercial invoice) від 05.03.2020 №05.03/2321 (а.с.57).
Позивачем з метою митного оформлення вищевказаного транспортного засобу до Чернігівської митниці ДФС було подано уповноваженою особою на декларування ФОП ОСОБА_2 , яка на підставі договору про надання послуг митного брокера від 06.03.2020 №180-А була наділена правом вчиняти дії, пов'язані з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені позивача було подано рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) від 05.03.2020 №05.03/2321; свідоцтва про реєстрацію автотранспортного засобу від 05.03.2020 №69050/1791893; сертифікат про право власності (salvage certificate of title) від 25.06.2019 №TCW19286 (1 арк.); контракт про передачу права власності на транспортний засіб від 05.03.2020 №1791893 (3 арк.); документ, що підтверджує вартість перевезення від 07.03.2020 №21106_В (1 арк.); довіреність від 02.03.2020 №248 (1 арк.); сертифікат відповідності від 10.03.2020 №UA.013.34611-20 (2 арк.); акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 10.03.2020 № б/н (1 арк.); висновок експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 12.03.2020 №52 (16 арк.); лист особи, уповноваженої на декларування щодо проведення консультації, лист від 21.05.2020 №7.11-15-02/4487.
23.03.2020 Чернігівською митницею ДФС було прийнято рішення коригування митної вартості товарів № UA102000/2020/000052/1, згідно якого митним органом було визначено митну вартість товару 8430,00 USD.
У графі 33 вказаного рішення було зазначено, що відповідно до наданого до митного оформлення акту митного огляду Одеської митниці ДФС від 10.03.2020 №б/н доставку автомобіля з Грузії до України здійснював ОСОБА_3 . Водночас на підтвердження понесених витрат на транспортування автомобіля до митного оформлення будь-яких документів надано не було, а відповідно рахунку -фактурі невідомо за яких умов здійснюється продаж даного транспортного засобу(тобто факт включення транспортних витрат по доставці автомобіля), а надалі було надано пасажирський квиток на паром відповідно якого тариф по доставці даного транспортного засобу становить 430 USD. Тобто можливо заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість даного автомобіля.
Також зазначено, що до митного контролю надано угоду від 05.03.2020 №1791893 про передачу права власності на механічний транспортний засіб (далі-угода), відповідно до п. 1 якої відчужувач ООО «КАВКАЗКИЙ АВТОИМПОРТ передає у власність ОСОБА_4 в особі представника Давида Долідзе «КІА»; «OPTIMA», 2017 року виготовлення, VIN 5 НОМЕР_2 . вартість якого не відображено в даному документі, а є посилання тільки на рахунок-фактуру №05.3/2321, в якому зазначено вартість товару, що слід оплатити, яка становить 3992 USD (п.2 угоди). Відповідно до п.4.2.1 угоди відчужувач зобов'язаний передати автомобіль відразу після отримання вартості предмету угоди. Водночас, серед наданих до митного оформлення документів в порушення пу.4 ч.2 ст.53 та ст.368 Митного кодексу України відсутні платіжні (або банківські) документи, що підтверджують факт оплати (підтвердження ціни, що фактично сплачена) оцінюваного транспортного засобу покупцем (будь-які чеки, що свідчать про оплату задекларованої суми вартості). Таких документів декларант, як самостійно, так і на вимогу митниці не надавав, тобто не виконав свого прямого обов'язку тобто не надав документи, що підтверджують вартість автомобіля відповідно до ст.368 Митного кодексу України. Таким чином, відсутня можливість перевірити заявлене числове значення митної вартості придбаного автомобіля.
Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Відповідно до ч.1 ст.246 Митного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно ч.1 ст.248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявления за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч.1 ст.257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 ст.58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявления митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 ст.53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу ч.1 та ч.2 ст.53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
В силу положень ч.5 ст.53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 ст.318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п.3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Частиною 3 ст.53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Так, позивачем до митного оформлення було надано рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) від 05.03.2020 №05.03/2321; свідоцтва про реєстрацію автотранспортного засобу від 05.03.2020 №69050/1791893; сертифікат про право власності (salvage certificate of title) від 25.06.2019 №TCW19286; контракт про передачу права власності на транспортний засіб від 05.03.2020 №1791893 ; документ, що підтверджує вартість перевезення від 07.03.2020 №21106_В; довіреність від 02.03.2020 №248; сертифікат відповідності від 10.03.2020 №UA.013.34611-20; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 10.03.2020 №б/н, та в яких зазначено характеристики товару: марку та модель автомобіля, номер кузова, рік виробництва, ціну.
При цьому, в даному випадку не повинні прийматися до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортного засобу, оскільки запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані, оскільки оплата за товар здійснювалась у готівковій формі.
Ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів, зокрема, рахунку-фактури (інвойсу), який є достатнім для підтвердження числових значень усіх складових митної вартості імпортованого товару.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №803/1112/17.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого ч.2 ст.53 Митного кодексу України.
Слід вказати, що порядок оплати за товар, порядок заповнення платіжних документів та розмір перерахованих коштів взагалі не становлять об'єкт контролю митної вартості, бо жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, у свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються, у зв'язку із чим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару, суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для і витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Відповідач не навів доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 5 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 ст.55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
В силу вимог ч.1 та ч.2 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст.59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.3-ч.4 ст.57 Митного кодексу України).
Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним методом (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням ст.55 Митного кодексу України.
Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195, у Графі 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів» зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у ст.53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог ст.ст.59-61 Кодексу.
Результатом проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані і методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що митну вартість транспортного засобу скориговано відповідно до наявної у митного органу за резервним методом, скориговано відповідно до п.7.53 Методики за ціною продажу КТЗ в країні-придбання за інформацією інтернет-ресурсу autopapa (www.ap.ge) щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких здійснено.
Однак, суд критично ставиться до вказаної митної декларації, оскільки згідно останньої автомобіль був придбаний в США, у той час як позивачем автомобіль придбавався у Грузії.
Також, як встановлено судом з акту про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 10.03.2020 №б/н, автомобіль має експлуатаційні пошкодження та недоліки: сліди ремонту та ремонтного фарбування, подряпини, потертості по салону.
Однак, жодних відомостей про врахування або неврахування вищевказаних пошкоджень під час коригування митної вартості автомобіля відповідачем не заначено.
Суд вважає, що у відповідача була реальна можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого транспортного засобу, оскільки рахунок-фактура (інвойс) від 05.03.2020 №05.03./2321 містить відомості про продавця, його адресу та номер телефону, однак відповідачем заходи щодо уточнення дійсної вартості імпортованого товару вжиті не були.
Також, як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів від 23.03.2020 №UA102000/2020/000052/1, у ньому зазначено лише про неможливість застосування інших методів визначення митної вартості у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами 4 та 5, а також джерело інформації, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 Митного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №809/784/16, від 06.03.2019 у справі №809/278/17, від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.
Вказане свідчить про недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Наслідком таких протиправних дій є безпідставне, в порушення статті 58 Митного кодексу України, здійснення відповідачем визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Північної митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 23.03.2020 №UA102000/2020/000052/1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
Право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесено витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 01.09.2020, актом прийому передачі виконаних робіт з детальним описом витраченого адвокатом часу від 23.11.2020 та квитанцією до прибуткового касового ордеру.
За змістом ч.3 ст.30 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим і пропорційним до предмету спору та наданим послугам та становить 3 000,00 грн.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) судового збору та 3 000,00 грн (три тисячі) витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 134,139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Північної митниці Держмитслужби від 23.03.2020 №UA102000/2020/000052/1.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) судового збору та 3 000,00 грн (три тисячі) витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ).
Відповідач - Північна митниця Держмитслужби (проспект Перемоги, 6, м.Чернігів, Чернігівська область, 14017, код ЄДРПОУ 43332675).
Повне рішення суду складено 23.12.2020.
Суддя Л.О. Житняк