22 грудня 2020 року справа № 580/4266/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників процесу адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить
- визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 20000,00 грн. від 11.09.2020 у виконавчому провадженні № 62991407 неправомірними;
- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору в розмірі 20000,00 грн. від 11.09.2020 у виконавчому провадженні № 62991407.
Ухвалою суду від 06.10.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання). Зобов'язано відповідача протягом двох днів з дня отримання даної ухвали надати Черкаському окружному адміністративному суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №62991407.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин. Головне управління не наділено повноваженнями щодо самостійного розпорядження коштами фонду, а виконання рішення в частині виплати на момент набрання рішення суду законної сили, здійснювалось в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 після виділення коштів з Державного бюджету.
Окрім того відповідач наголосив, що відповідно до пункту 1 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується за виконавчими документами по стягненню періодичних платежів.
Відповідач не надав до суду копії матеріалів виконавчого провадження, проте відзиву проти позову не подав, про причини неподання суд не повідомив.
Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 11.09.2020 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №62991407 з примусового виконання виконавчого листа №580/2560/19, виданого 21.08.2020 Черкаським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018 із визначенням основного розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язано боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 днів та направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам.
Крім того, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 31.07.2020 у виконавчому провадженні № 62991407 державним виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 20000,00 грн на підставі статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Листом від 28.09.2020 №2300-0802-5/48179 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило державного виконавця, про те, що стягувачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 до 01.10.2019, та нараховано суму 14685,30 грн., однак її виплата буде здійснюватися за рахунок коштів передбачених у Державному бюджеті за відповідною бюджетною програмою згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Не погоджуючись із вказаною постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ).
Згідно ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно зі статтею 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; у разі виконання рішення приватним виконавцем; за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
З аналізу наведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 Закону № 1404-VIII, за умови, що примусове виконання рішення передбачає його справляння, є обов'язком державного виконавця.
В свою чергу, проаналізувавши положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII в аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, одночасно з якою державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем розглянута заява про примусове виконання виконавчого листа та відкрито виконавче провадження № 62991407.
Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження № 62991407 старшим державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору.
Отже, в даному випадку старший державний виконавець діяв в межах та у спосіб, передбачений законом, зокрема частиною 4 статті 27 Закону №1404-VIII.
Суд звертає увагу, що у даній справі не досліджується питання про правомірність дій та постанови державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, а з'ясовується питання правомірності дій державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та її скасування.
Доводи позивача про те, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів, суд вважає помилковими, оскільки виконавчий лист виданий Черкаським окружним адміністративним судом, стосується виконання судового рішення, що має зобов'язальний характер, тому положення пункту 1 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин не застосовуються.
Позивач не навів інших підстав за яких у державного виконавця згідно з частиною 5 статті 27 Закону № 1404-VIII, виник обов'язок не стягувати з боржника виконавчий збір.
Щодо твердження позивача про добровільне виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Позивач посилається на неможливість виконання судового рішення щодо здійснення присуджених виплат стягувачу та певну черговість їх проведення, але жодних доказів щодо відсутності бюджетних коштів ані державному виконавцю, ані в ході судового розгляду цієї справи не надано.
Отже, станом на дату винесення відповідачем спірної постанови позивачем не повідомлено державному виконавцю поважних причин невиконання ним судового рішення в частині проведення відповідних виплат.
Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Доводи позивача про те, що ним здійснено перерахунок пенсії стягувача та відповідну суму коштів включено до списків на виплату не спростовують правомірності стягнення виконавчого збору, а навпаки підтверджують факт невиконання судового рішення в повному обсязі та неотримання стягувачем пенсійних виплат.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на дату відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було законних підстав для звільнення позивача від стягнення виконавчого збору за вказаним виконавчим документом.
Отже, оскаржена постанова державного виконавця прийнята правомірно.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що використовуючи владні, управлінські функції при вирішенні питання про стягнення виконавчого збору, відповідач прийняв постанову у відповідності до вимог Закону, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Понесені судові витрати залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя В.В. Гаращенко