Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
08 грудня 2020 року № 520/8366/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мельникова Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Легостаєвої К.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Іванова Д.А.,
представника відповідача - Вишневського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21.05.2020 р. № 167-20;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є палестинцем. При цьому, позивачем вказано, що у Палестині на даний час його життю загрожує небезпека, а існуюча влада не може його захистити. Позивач прибув на Україну у 2009 році та навчався у Харківському Національному університеті ім. В.Н. Каразіна на медичному факультеті, однак через фінансову заборгованість та провал іспиту «Крок-2» 03.07.2017 р. був виключений з університету. При цьому, позивачем вказано, що після отримання нових доказів, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача зазнати переслідувань від терористичного угрупування ХАМАС позивач повторно звернувся за захистом в Україні. Отже, позивачем вказано, що він має побоювання, що у випадку повернення до місця колишнього проживання його будуть переслідувати через політичні переконання. Представники руху ХАМАС регулярно розправляються із людьми, яких вони вважають своїми супротивниками. Таких осіб піддають тортурам, принижуючому гідність поводженню, тримають без суду та слідства та вбивають. Також, позивачем вказано, що права мешканців Сектору Газа постійно порушуються з боку держави Ізраїль, яка з продовжує повітряну, морську та сухопутну блокаду цього регіону з 2007 року, що призводить до надзвичайно важкої гуманітарної ситуації у регіоні. Блокада з боку Ізраїлю та діяльність угрупування ХАМАС призводять до систематичного порушення прав людини, тяжкої гуманітарної кризи, насилля у Секторі Газа та створюють ситуацію, що загрожує його життю, безпеці та свободі. Позивачем вказано, що він звернувся до Головного управління ДМС у Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та 24.06.2020 р. отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №50 від 01.06.2020 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 21.05.2020 р. № 167-20. Зазначене рішення, на думку позивача, є необґрунтованим, незаконним та порушує його права, оскільки Державною міграційною службою України при винесенні оскаржуваних рішень не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.
Ухвалою суду від 06.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача Державної міграційної служби України у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту 12.09.2019 року, але отримав відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яку оскаржував в судовому порядку. В подальшому, позивач, як він повідомив, отримав лист з Палестини про підтвердження того, що насправді був у лавах Руху за національне визволення Палестини «ФАТХ» та його життя знаходиться у небезпеці у разі повернення до сектору Газа. Також представником відповідача вказано, що під час дослідження матеріалів особової справи було проаналізовано усі елементи та повідомлені позивачем обставини, після чого встановлено, що позивач прожив в Україні 10 років, але ніякою діяльністю, пов'язаною з «ФАТХ» не займався, а твердження стосовно ймовірного переслідування викликають сумніви. Також вказано, що твердження заявника про неможливість повернення до країни не аргументовано та не підтверджено жодними доказами. Отже, як вказано представником відповідача позивач звернувся за захистом в Україні з метою легалізації свого перебування. Таким чином, при подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано до органу міграційної служби жодних доказів, які б підтверджували наявність переслідування або утисків щодо нього, які відповідали б вимогам п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таким чином, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки при прийнятті рішення відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства.
Позивач та представник позивача в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача по справі в судове засідання прибув, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Джидда Королівства Саудівська Аравія. Позивач не являється військовозобов'язаним, оскільки в Палестині немає армії. Позивач повідомив, що входить до складу Руху за національне визволення Палестини “ФАТХ” Північної провінції Сектору Газа.
Під час судового розгляду справи встановлено, що 12.09.2019 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24.06.2020 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №50 від 01.06.2020 року про відмову відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні.
На підставу вказаного повідомлення зазначено рішення Державної міграційної служби України від 21.05.2020 р. № 167-20.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся до суду із даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Суд зазначає, що приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Суд зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Джидда Королівства Саудівська Аравія. Позивач повідомив, що входить до складу Руху за національне визволення Палестини “ФАТХ” Північної провінції Сектору Газа.
Через своє перебування в рядах політичного руху за національне визволення Палестини “ФАТХ” Північної провінції Сектору Газа, позивач в травні 2008 року був затриманий озброєними представниками руху “ХАМАС”, а саме його зупинили просто на вулиці Салах Ед-Дин на шляху додому, надягли кайдани, зав'язували очі та вивезли у невідомому для нього напрямку.
Як зазначив позивач у позовній заяві, протягом багатьох годин знаходився в кайданах у невідомому приміщенні та був підданий побиттю палками, образам, приниженням. Його запитували про його відносини з “ФАТХ”, яка саме його роль в цьому русі, та одночасно лихословили про його сім'ю. Також запитували про те з ким із лідерів руху “ФАТХ” він спілкується, від кого отримує фінансування, з ким зустрічається. Позивачем було вказано, що це його особистий політичний вибір після чого був знову побитий та ображений. Після підписання угоди про неприйняття участі у будь-якій політичній діяльності проти “ХАМАС” та про неприйняття участі у заходах “ФАТХ” його відпустили, надягли на очі пов'язку, посадили в машину та привезли на те саме місце де затримали, зняли кайдани та викинули з автівки. Такі арешти та погрози з боку озброєних представників “ХАМАС” продовжувалися неодноразово протягом кількох місяців та призвели до виникнення у позивача страху за його життя та майбутнє.
У позовній заяві позивачем вказано, що через зазначені події він в грудні 2008 року вирішив поїхати з міста Газа, та взявши документи, направився до міста Рафах на Єгипетсько-Палестинському кордоні. Легально, проте без відома “ХАМАС”, заявник перетнув кордон з Палестинської частини Рафах до Єгипетської частини Рафах, звідки замовив машину до міста Суец. Прибувши до міста придбав квиток на корабель до міста Джидда в Саудівській Аравії, де на той час жив та працював його батько. З грудня 2008 року до вересня 2009 року заявник мешкав в Саудівській Аравії в місті Джидда разом зі своїм батьком.
В подальшому, у вересні 2009 року позивач отримав візу на навчання та 15.09.2009 року прилетів в Україну до міста Київ. Позивач прибув до міста Харкова та розпочав своє навчання на підготовчому факультеті Харківського Національного університету радіоелектроніки та через рік поступив на навчання до Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна на медичний факультет. В подальшому, позивач був відрахований з 6-го курсу вказаного навчального закладу наказом № 432 від 03.07.2017 року за невиконання навчального плану, а саме за отримання незадовільної оцінки на атестаційних екзаменах та за не складання ліцензійного інтегрованого іспиту “Крок-2” та за порушення умов контракту, а саме за фінансову заборгованість.
Як зазначено позивачем та підтверджено під час розгляду справи, він у зв'язку з неможливістю повернутися до Палестини через політичні провокації та через свою приналежність до політичного руху “ФАТХ”, 29.08.2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС у Харківській області.
03.09.2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було повідомлено про те, що відповідно до ст. 6 Закону відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України ОСОБА_1 від 17.08.2018 р. №277-18.
Позивач, вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, оскаржив його до Харківського окружного адміністративного суду.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 року по справі №2040/7397/18 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року по справі № 2040/7397/18 - залишено без змін.
Вдруге позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління ДМС України в Харківській області 12.09.2019 року, але наказом Державної міграційної служби України від 24.06.2020 року №167-20 було відмовлено відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні.
З наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що рішення Державної міграційної служби України від 24.06.2020 року №167-20 прийнято на підставі висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зі змісту висновку вбачається, що після закінчення процедури судового оскарження наказу відповідача від 17.08.2018 р. №277-18, заявник шляхом нового звернення повідомив, що отримав лист через RedEx Express про підтвердження того, що він насправді був у лавах Руху за національне визволення Палестини «ФАТХ» та насправді його життя знаходиться в небезпеці у разі повернення до сектору Газа.
У поданій до третьої особи заяві-анкеті позивачем було вказано, що отриманий ним документ з Палестини має вагоме значення при розгляді його заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник повідомив, що є громадянином Палестини, на підтвердження цього факту надав оригінал проїзного документу № НОМЕР_1 виданого 26.09.2010 органом Ramallah, терміном дії до 25.09.2015, а також оригінал проїзного документу № НОМЕР_2 виданого 03.06.2015 органом Ramallah, терміном дії до 02.06.2020, та нотаріально засвідчений переклад проїзного документу № 3654717 виданого 03.06.2015 органом Ramallah, терміном дії до 02.06.2020 року.
Зі змісту висновку вбачається, що до своєї заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник додав оригінал з нотаріально завіреним перекладом на українську мову листа Руху за національне визволення Палестини «ФАТХ» від 31.01.2019 року. При цьому, вказано, що достовірність цього документу перевірити не вбачається можливим. Більш того, в зазначеному листі вказано, що дана довідка видана за вимогою, однак заявник самостійно не міг його затребувати, оскільки сам перебуває в Україні. Крім того, зазначено, що заявник з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звертається вдруге. У 2017 році заявник звертався вперше, та до матеріалів своєї справи вже надавав фотокопію подібної довідки. Так, вказано, що важливим є те, що метою отримання цього документу було надання відомостей до посольства Палестини в Україні про кількість членів руху ФАТХ, які знаходяться на території України та витребуваний заявником документ був відповідно на прохання посольства Палестини, а отже є очевидним, що вказаний документ був отриманий з метою надання кількісних статистичних показників до посольства Палестини в Україні, а ніяк не з метою підтвердження активної участі заявника в русі ФАТХ, та відповідно ймовірного переслідування заявника за це з боку представників ОСОБА_2 . Жодний інших документів, які б підтверджували продовження діяльності позивача в русі ФАТХ, він не надав.
Також, в заяві-анкеті заявник зазначив, що під час свого перебування в Палестині, він здійснював допомогу у президентських та законодавчих виборах, здійснював навчання оточуючих історії Палестини та історії “ФАТХ”.
Позивачем було вказано, що він, будучи громадянином Палестини та проживаючи в Газа, який належить Руху за національне визволення Палестини «ФАТХ», неодноразово піддавався погрозам, переслідуванням, розшукам та арештам спецслужб ХАМАСу.
Так, позивачем було повідомлено про обставини його затримання у 2008 році.
Крім того, заявником не було надано до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції жодних документальних доказів, які б свідчили про будь-яку загрозу для заявника в Палестині.
Більш того, актуальна інформація по країні походження свідчить про намір ХАМАС та ФАТХ об'єднатися та побороти усі розділяючи їх перешкоди.
З огляду на вищевикладене, у заявника відсутні підстави вважати, що існує реальна загроза його життю та безпеці у разі його повернення до Палестини з боку руху ХАМАС за його участь у політичному русі “ФАТХ”, оскільки зараз вказані політичні сили вживають взаємних дієвих заходів щодо об'єднання зусиль та врегулювання мирних взаємовідносин.
Також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто умови, передбачені пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, відсутні.
Водночас, суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що позивач прибув до України у 2009 році з метою навчання та був відрахований з 6-го курсу вказаного навчального закладу наказом № 432 від 03.07.2017 року за невиконання навчального плану, а саме за отримання незадовільної оцінки на атестаційних екзаменах та за не складання ліцензійного інтегрованого іспиту “Крок-2” та за порушення умов контракту, а саме за фінансову заборгованість, проте із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вперше звернувся тільки у 2017 році.
Суд зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.03.2018 року по справі № 820/1502/17.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що дата звернення позивача із відповідною заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати прибуття до України, а з огляду на обставини справи вказане свідчить про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.
Водночас, суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що при первинному зверненні позивача до третьої особи із відповідною заявою та при вторинному зверненні останнім фактично не було повідомлено нових обставин, окрім надання нового листа, а отже оскільки повідомленим позивачем обставинам вже було надано оцінку в рамках розгляду справи №2040/7397/18, що в силу приписів ч.4 ст. 78 КАС України такі обставини не доказуються при розгляді даної справи.
Отже, з огляду на необґрунтованість доводів позивача, суд зазначає, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже оскаржуване у даній справі рішення відповідача скасуванню не підлягає.
Також, враховуючи вищевикладене та з огляду на висновки суду у даній справі стосовно не повідомлення позивачем обставин, які б слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно не здійснення відповідачем аналізу ситуації по країні походження.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із положеннями частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2020 року.
Суддя Мельников Р.В.