Справа № 500/2681/20
22 грудня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та скасування рішення,
Приватне акціонерне товариств "Тернопільміськгаз" (далі - позивач, ПАТ "Тернопільміськгаз") звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі - відповідач), в якому просить:
визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Лесьної Н.В. в частині винесення постанови ВП №52395861 від 04.09.2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 707481,19 грн.;
скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 04.09.2020 року у виконавчому провадженні ВП №52395861.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження ВП №52395861 з примусового виконання наказу №921/312/16-г/5, виданого 19.09.2016 року Господарським судом Тернопільської області, про стягнути з позивача на користь ПАТ "Укртрансгаз" 6970258,04 грн. боргу за надані в січні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу та 104553,88 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору. Повернення 04.09.2020 року виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП №52395861, з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), мало місце за заявою стягувана, без фактичного проведення стягнення та вчинення держаним виконавцем дії, спрямованих на примусове виконання. Відсутність відмітки про результати виконання (суму, яку фактично стягнуто) за виконавчим документом №921/312/16-г/5 від 19.09.2016 року свідчить про те, що державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
За таких підстав, вважає оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору ВП №52395861 від 04.09.2020 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 23.09.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 19.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, 29.10.2020 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) подано до суду відзив (а.с.39-46). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на безпідставність доводів позивача, оскільки законодавцем встановлений чіткий перелік випадків при яких виконавчий збір не стягується. Таких випадків у спірних правовідносинах не встановлено, та позивачем не наведено. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Вважає, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №52395861 від 04.09.2020 року в розмірі 707481,19 грн. відповідно до ст.27 Закону №1404-VІІІ, що розраховується з 28.08.2018 року не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 19.11.2020 року, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.4 ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), залучено як співвідповідача Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) до участі в справі, яке є юридичною особою.
Представниками сторін 10.12.2020 року подано заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 та ч.3 ст.268 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що 30.09.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття провадження ВП №52395861 (а.с.48) з примусового виконання наказу №921/312/16-г/5, виданого 19.09.2016 року Господарським судом Тернопільської області (а.с.67), про стягнути з позивача на користь ПАТ "Укртрансгаз" 6970258,04 грн. боргу за надані в січні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу та 104553,88 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
В ході виконавчого провадження, 02.09.2020 року на адресу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документу стягувачу (а.с.58).
Керуючись ст.30 Закону №1404-VІІІ, постановою ВП №52395861 від 04.09.2020 року дане виконавче провадження виведено із зведеного виконавчого провадження ВП №57549964 (а.с.63).
На підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VІІІ, постановою ВП №52395861 від 04.09.2020 року повернуто виконавчий документ стягувачу, п.3 якої визначено постанову про стягнення виконавчого збору вивести в окреме провадження (а.с.62).
Цього ж дня, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП№52395861 від 04.09.2020 року у розмірі 707481,19 грн. (а.с.61).
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового акта індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон №1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Положеннями ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.
Доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.3 ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відтак, суд зазначає, що позивач посилається на правові норми Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 року №2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII).
Зазначена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постанові від 20.11.2019 року у справі № 480/1558/19.
Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постанові від 29.04.2020 року у справі № №480/3452/19.
Крім того, доводи позивача про скасування відповідної постанови ґрунтуються на тому, що виконавчий документ був повернений стягувачу за його заявою, а не внаслідок дій державного виконавця.
Надаючи правову оцінку таким доводам позивача суд враховує, що згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.05.2018 року у справі № П/811/482/17 (К/9901/2149/17), виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується, визначений в ч.5, 9 ст.27 Закону №1404-VІІІ, які у даному випадку відсутні.
Також суд зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем здійснювались дії з примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області 19.09.2016 року про примусове виконання рішення у справі №921/312/16-г/5, в тому числі в межах зведеного виконавчого провадження , що підтверджується матеріалами справи (а.с.49-58), а саме:
31.10.2016 року скеровувалась на адресу боржника вимога щодо надання для огляду касової книги;
28.03.2018 року винесено постанову про арешт коштів боржника;
13.08.2018 року сформовано заявку на реалізацію арештованого майна, згідно постанови про опис та арешт майна боржника від 29.01.2018 року;
26.09.2018 року складено акт про проведені електронні торги, борг згідно зведеного виконавчого провадження погашено частково;
02.12.2019 року вчинено запити в реєструючі органи з метою встановлення майнового стану боржника;
18.02.2020 року винесено постанову про розшук майна боржника;
18.02.2020 року винесено постанову про арешт коштів боржника.
Посилання позивача на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18 є безпідставним, оскільки у вказаній справі державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, а також у вказаній постанові для вирішення спірних правовідносин суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 року №2475-VIII. Таким чином, обставини у вказаних справах суттєво відрізняються.
З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, суд вважає за необхідне зазначити, що на дату прийняття рішення про стягнення виконавчого збору, у державного виконавця не було підстав його не стягувати за вказаним виконавчим документом. Постановою державного виконавця від 04.09.2020 року ВП №52395861 було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII, а тому, враховуючи, що виконавчий збір у цьому провадженні стягнуто не було, державний виконавець мав всі підстави для винесення постанови про його стягнення відповідно до вимог ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII.
За сукупністю встановлених обставин, суд приходить до висновку, що державним виконавцем правомірно та обґрунтовано, у відповідності до положень Закону №1404-VIII, одночасно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та визнає оскаржуване рішення таким, що прийняте згідно вимог ч.2 ст.2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду, у зв'язку з чим позов підлягає залишенню без задоволення за встановленої судом безпідставності його вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірності оскаржуваного рішення, про що описано вище.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та скасування рішення відмовити повністю.
Позивач: приватне акціонерне товариств "Тернопільміськгаз" (46006, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Шептицького, будинок 20, код ЄДРПОУ 21155959).
Відповідач: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (46021, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Грушевського, будинок 8, код ЄДРПОУ 43316386).
Відповідач: Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, будинок 11, код ЄДРПОУ 43316386).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.