про повернення позовної заяви
Справа № 500/4183/20
23 грудня 2020 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Баб'юк П.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості про зобов'язання вчинити дії,
21 грудня 2020 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості в якому просить:
встановити факт, що центр зайнятості призначивши фінансове зобов'язання у відповідності до статті 46, 48 Конституції України не передав кошти ОСОБА_1 однократний прожитковий мінімум за липень 2018 року;
визнати бездіяльність Тернопільського міськрайонного центру зайнятості протиправною;
стягнути на користь ОСОБА_1 однократний прожитковий мінімум у подвійному розмірі подвійної вартості величини.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд повертає її позивачу, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, положенням частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі зазначених суб'єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 495/2176/17 (провадження № 11-245апп18).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту. Так, частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені, зокрема, інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить адміністративний суд встановити юридичний факт, зокрема, центр зайнятості призначивши фінансове зобов'язання у відповідності до статті 46, 48 Конституції України не передав кошти ОСОБА_1 однократний прожитковий мінімум за липень 2018 року, визнати протиправною бездіяльність відповідача - Тернопільського технічного університету Міністерства освіти і науки України, а також зобов'язати відповідача надати відповідні копію та оригінали примірників документів.
Згідно з пунктом 5 частини другої ст.293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України).
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Отже, вимога позивача, заявлена у даній позовній заяві про встановлення факту, а саме: центр зайнятості, призначивши фінансове зобов'язання у відповідності до статті 46, 48 Конституції України не передав кошти ОСОБА_1 однократний прожитковий мінімум за липень 2018 року; підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підсудна місцевому загальному суду.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Згідно із частиною 4 статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню, оскільки позивачем при поданні позовної заяви не дотримано вимог, визначених пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України.
Водночас, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 241, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості про зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Баб'юк П.М.