23 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5029/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бричківської сільської ради Полтавського району, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
11 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бричківської сільської ради Полтавського району, третя особа: ОСОБА_2 в якій просить:
- скасувати рішення Бричківської сільської ради від 07 лютого 2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_1 ",
- визнати протиправним і скасувати рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 );
- зобов'язати Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 02.03.2018 року, від 11.06.2018 року, від 22.07.2020 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання, витребувано від відповідача докази.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року повторно витребувано від Бричківської сільської ради Полтавського району докази.
Ухвалою суду від 02 грудня 2020 року повторно витребувано від Бричківської сільської ради Полтавського району докази.
Позивач в судове зсідання не з'явився, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за відсутності сторони позивача.
Відповідач явку в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з частиною 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Третя особа в судове засідання також не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Бричківської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі в оренду з цільовим призначенням "сінокосіння", у якому зазначив, що являється власником земельної ділянки в с. Петрівка тому бажає оформити право користування на правах оренди на суміжну ділянку площею 0,065 га, яка розташована поруч із його земельною ділянкою.
Листом від 04.04.2018 № 125 Бричківська сільська рада повідомила позивачу, що передача в оренду земельної ділянки можлива лише за результатами проведення земельних торгів.
Позивач, не погоджуючись із відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, звернувся до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року у справі № 816/1233/18 визнано протиправною відмову Бричківської сільської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом від 04.04.2018 № 125 та зобов'язано Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду.
Рішення набрало законної сили 08.06.2018 року.
07.02.2020 відповідачем прийнято рішення "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 ".
За змістом рішення двадцятої сесії сьомого скликання Бричківської сільської ради від 07.02.2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 " Бричківська сільська рада, розглянувши повторно матеріали Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 816/1233/18 від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 , на виконання ухвали суду про повторний розгляд клопотання та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в селі Петрівка, врахувавши пропозиції депутатів сільської ради та керуючись ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішила рішення тринадцятої сесії сьомого скликання від 22 березня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" по заяві ОСОБА_1 залишити без змін.
Згідно рішення двадцять першої сесії шостого скликання від 16.06.2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" надано гр. ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га для сінокосіння та подальшої її передачі в оренду терміном 49 років в с. Петрівка на території Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Позивач, не погодившись із рішеннями Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 07.02.2020 та від 16.06.2020, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
За приписами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У відповідності до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у користування відповідно до ст. 123 ЗК України є завершальним етапом визначеної законом процедури.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування чи у власність.
Як вбачається зі ст.79-1 ЗК України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з'ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект відповідачем буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, Бричківська сільська рада може відмовити у його затвердженні.
Крім того, надання дозволу на розробку документації із землеустрою не тотожне негайному набуттю права власності чи користування земельною ділянкою та є лише першим кроком для оформлення такого права.
Суд вважає, що рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування не порушує прав та інтересів позивача, оскільки не свідчить про отримання третьою особою в майбутньому позитивного рішення про надання такої земельної ділянки у користування.
Сама по собі наявність такого рішення не перешкоджає позивачу також отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за умови дотримання ним порядку звернення на отриманням такого дозволу, та пройти цю стадію процесу отримання права користування на земельну ділянку.
У відповідності до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, права позивача підлягають захисту в судовому порядку за умови доведення порушення таких прав.
Доказів того, що ОСОБА_2 є користувачем або власником земельної ділянки, щодо якої він та позивач бажає отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, у справі немає.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прийняття Бричківською сільською радою рішення від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" щодо надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку не порушує будь-які права позивача, у зв'язку із чим вони не підлягають захисту судом.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" про надання дозволу задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача щодо скасування рішення Бричківської сільської ради від 07 лютого 2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_1 " та зобов'язання повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду та надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 02.03.2018, від 11.06.2018, від 22.07.2020, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
Згідно із пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.
Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У відповідності до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звертаючись до Бричківської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі в оренду з цільовим призначенням "сінокосіння", у якому зазначив, що являється власником земельної ділянки в с. Петрівка тому бажає оформити право користування на правах оренди на суміжну ділянку площею 0,065 га, яка розташована поруч із його земельною ділянкою. Приєднав до неї, зокрема, графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, розмір земельної ділянки на кадастровій і географічній карті.
Таким чином, позивачем у клопотанні зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовано відповідачем.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 у справі № 816/1233/18 визнано протиправною відмову Бричківської сільської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом від 04.04.2018 № 125 та зобов'язано Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду.
07.02.2020 відповідачем прийнято рішення "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 ", яким розглянувши повторно матеріали Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 816/1233/18 від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 , на виконання ухвали суду про повторний розгляд клопотання та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в селі Петрівка, врахувавши пропозиції депутатів сільської ради та керуючись ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Бричківська сільська рада вирішила рішення тринадцятої сесії сьомого скликання від 22 березня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" по заяві ОСОБА_1 залишити без змін.
Як з зазначалося судом вище, відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Рішення відповідача від 07.02.2020 у відповідь на заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, площею 0,065 га, за змістом не є відмовою у розумінні статті 123 Земельного кодексу України.
Отже, питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,065 га на підставі вищевказаної заяви позивача від 02.03.2018 так і не було вирішено станом на момент розгляду справи судом.
Отже, відповідач не прийнявши за результатами розгляду заяви позивача жодного з тих рішень, які передбачені у статті 123 ЗК України, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.
Крім того, судом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 визнати протиправним рішення двадцятої сесії сьомого скликання Бричківської сільської ради від 07.02.2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 ".
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, згідно з частиною четвертою статті 189 КАС України у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
На підставі зазначеного, суд вважає оскаржуване рішення Бричківської сільської ради таким, що підлягає скасуванню.
Оскільки відповідач не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, суд визнає належним та достатнім способом захисту прав позивача зобов'язання Бричківської сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 11.06.2018 та від 22.07.2020, судом враховано, що за змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Таким чином, права позивача підлягають захисту в судовому порядку за умови доведення порушення таких прав.
Однак, учасниками справи не надано доказів звернення ОСОБА_1 до відповідача 11.06.2020 та 22.07.2020 із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано статтею 123 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, не прийняв рішення про надання або відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не навів мотивованих доводів щодо відмови.
З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема того, що відповідачем фактично не розглянуто клопотання позивача, та з урахуванням того, що обставини, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, повинні бути встановленні відповідачем під час розгляду відповідної заяви позивача, то в даному випадку може існувати декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або, у разі наявних передбачених законом обмежень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми права та належні докази.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, вимоги позивача у цій справі про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 11.06.2018 та від 22.07.2020 є такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, виходячи із змісту заявлених позовних вимог та предмету спору, завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
Судом встановлено, що 22.07.2020 між гр. ОСОБА_1 (клієнт) та ОСОБА_3 (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт здійснює оплату юридичних послуг, які надаються адвокатом, із розрахунку 700,00 грн. за годину роботи адвоката. Зміст юридичних послуг, які адвокат надає клієнту в рамках виконання доручення, умови і порядок їх надання, а також остаточна вартість послуг і порядок розрахунків між сторонами визначається в додатках до договору.
Суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, документів про оплату гонорару адвокату (квитанції, платіжного доручення тощо). А надані представником позивача розрахунок суми гонорару за договором від 11.09.2020 в розмірі 7000,00 грн та розрахунок орієнтовних витрат під час розгляду справи в суді від 11.09.2020 на суму 2500,00 грн., свідчать лише про намір сторін надати/отримати юридичні послуги, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката, у зв'язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Паркова, буд.5, с. Бричківка, Полтавський район, Полтавська область, 38722), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Скасувати рішення Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 07 лютого 2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Бричківську сільську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва