про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
23 грудня 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/7623/20
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., розглянувши матеріали позовної заяви Полтавської обласної організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
18 грудня 2020 року Полтавська обласна організація Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати:
пункт 11 рішення позачергової сесії XLV сесії Кременчуцької міської ради VII скликання від 30.07.2020 щодо відмови Полтавській обласній організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" в укладенні договору оренди землі з 03.07.2020 на новий строк - п'ятнадцять років, на земельну ділянку площею 7780 кв.м. (кадастровий номер 5310436100:04:004:0559) для розміщення учбового майданчика для початкового водіння транспортних засобів і експлуатації та обслуговування автомобільної стоянки №6 (код КВЦПЗ J 12.09) по просп. Свободи, що перебувала в користуванні на підставі договору оренди землі, зареєстрованого 03.07.2018 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - 26955183, підстава внесення запису індексний №41965696 від 09.07.2018) у зв'язку з наявністю на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна без правовстановлюючих документів, що суперечить пункту 28 вказаного договору оренди землі в частині порушення встановлених обмежень на земельну ділянку - заборона капітального будівництва;
пункт 11.1. Зарахувати до земель запасу міста земельну ділянку площею 7780 кв.м. (кадастровий номер 5310436100:04:004:0559) по просп. Свободи;
пункт 11.2. Зобов'язати Полтавську обласну організацію громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" після закінчення договору повернути земельну ділянку площею 7780 кв.м. (кадастровий номер 5310436100:04:004:0559) за актом приймання-передачі у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому одержало її в оренду;
пункт 11.3. Після прийняття даного рішення управлінню земельних ресурсів виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області забезпечити направлення листа-повідомлення про заперечення щодо укладення договору оренди землі на новий строк відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі";
пункт 11.4. Відповідним структурним підрозділам виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області забезпечити повернення земельної ділянки до земель запасу міста;
- зобов'язати Кременчуцьку міську раду прийняти рішення про передачу в оренду Полтавській обласній організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" земельної ділянки площею 7780 кв.м. (кадастровий номер 5310436100:04:004:0559) для розміщення учбового майданчика для початкового водіння транспортних засобів і експлуатації та обслуговування автомобільної стоянки №6 (код КВЦПЗ J 12.09) по просп. Свободи у м. Кременчуці, Полтавської області, що перебувала в користуванні на підставі Договору оренди землі, зареєстрованого 03.07.2018 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - 26955183, підстава внесення запису - індексний №41965696 від 09.07.2018) на новий строк - п'ятнадцять років.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;
відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Земельний кодекс України (далі - ЗК) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За статтею 122 ЗК вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Статтею 80 ЗК установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу укладення договору оренди землі на новий строк на земельну ділянку площею 7780 кв.м. (кадастровий номер 5310436100:04:004:0559) для розміщення учбового майданчика для початкового водіння транспортних засобів і експлуатації та обслуговування автомобільної стоянки №6 (код КВЦПЗ J 12.09) по просп. Свободи, що перебувала в користуванні на підставі договору оренди землі, зареєстрованого 03.07.2018 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - 26955183, підстава внесення запису індексний №41965696 від 09.07.2018).
Отже, виник спір про цивільне право щодо користування орендованою земельною ділянкою, учасниками якого є Полтавська обласна організація Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів", як орендар, та міськрада, як орендодавець, і подальше оспорювання права оренди на спірну земельну ділянку не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельну ділянку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17, від 04.09.2019 у справі № 819/1003/18.
Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Оскільки спір у справі не є публічно-правовим, то з урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, обставин, встановлених судом, та враховуючи суб'єктний склад учасників спору, суд дійшов висновку, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 4, 19, 170, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Полтавської обласної організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу право звернутись з цим позовом до господарського суду Полтавської області у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Копію ухвали надіслати ініціатору звернення разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна