22 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/6514/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сендецькій В.О.,
представника позивача - Паскевича О.Г.,
представника відповідача - Харенка В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -
10 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної прокуратури в якому просить стягнути із Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 17 червня 2020 року по 08 жовтня 2020 року у розмірі 175 752,80 грн.
В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 16 червня 2020 року ОСОБА_1 рішенням Полтавського окружного адміністративного суду Поновити поновлено на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24 жовтня 2014 року. При цьому рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Однак, позивача фактично поновлено на посаді 08 жовтня 2020 року, що суперечить рішенню суду. Таким чином, виникли підстави для стягнення за спірний період середній заробіток.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
08 грудня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Полтавської обласної прокуратури на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. Стверджував, що позов подано не до належного суб'єкта, оскільки наказ про поновлення позивача на посаді приймався Офісом Генерального прокурора. Зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників та не належить до виплати працівнику заробітної плати за виконану роботу. У даному випадку мають місце деліктні правовідносини, а поняття "заробітна плата" та "середній заробіток" не є тотожними поняттями. Таким чином, належним відповідачем у справах щодо стягнення вказаних сум за нормами КЗпПУ є особа, яка видала незаконний наказ про звільнення та уповноважена виконати рішення про поновлення на роботі, а не особа, з фонду заробітної плати якої виплачено кошти при звільненні. Крім того, позивачем заявлена до стягнення сума, яка не є середнім заробітком за час затримки виконання рішення суду, оскільки згідно табелю обліку робочого часу за жовтень 2020 року ОСОБА_1 обліковано, як робочий день 08 жовтня 2020 року та здійснено нарахування і виплату за вказану дату заробітної плати (а.с. 38-43).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 07 липня 2011 року №880к старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Полтавської області, звільнивши її з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури цієї ж області.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
20 жовтня 2014 року Генеральною прокуратурою України складено довідку про результати вивчення особової справи №1546 щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", якою встановлено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймала сукупно не менше одного року (2 роки 7 місяців) посаду, віднесену до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України".
21 жовтня 2014 року прокурором Полтавської області сформовано Подання про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Полтавської області.
На підставі наведених довідки про результати вивчення особової справи позивача та подання прокурора області, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1468к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Полтавської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункт 7-2 статті 36 КЗпП України та увільнено від обов'язків члена колегії прокуратури цієї області.
Не погоджуючись із наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1468к, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Полтавської області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1468к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Полтавської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 16 червня 2020 року в сумі 2145986,47 (два мільйони сто сорок п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість гривень сорок сім копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Зобов'язано Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області та в частині стягнення з Прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15772,76 грн (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://reestr.court.gov.ua/Review/89847620).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Полтавської області залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі №816/4595/14 залишено без змін (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://reestr.court.gov.ua/Review/91987963).
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 наказом генерального прокурора № 403к від 08 жовтня 2020 року наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1468к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Полтавської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України - скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24 жовтня 2014 року (а.с. 29).
Позивач, вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Аналогічний висновок зазначений Верховним Судом в постанові від 24 січня 2019 року у справі№760/9521/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом
За статтею статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.
Таким чином, у разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи суд, який розглядає трудовий спір, у разі задоволення позовних вимог про поновлення на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи, повинен також вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року в справі № 21-395а13.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 допущено до негайного виконання в частині поновлення з 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на посаді.
При цьому, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24 жовтня 2014 року лише 08 жовтня 2020 року, що підтверджується наказом генерального прокурора № 403к від 08 жовтня 2020 року (а.с. 29).
Зважаючи на те, що рішення суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 допущено до негайного виконання, а відповідач фактично поновив ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області 08 жовтня 2020 року, суд констатує, що відповідач виконав рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 із затримкою протягом періоду з 16 червня 2020 року по 07 жовтня 2020 року.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 за період з 17 червня 2020 року по 07 жовтня 2020 року
Відповідно до довідки Полтавської обласної прокуратури №21-195вн20 від 24 листопада 2020 року (а.с. 30) розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , складає 2 196,91 грн за робочий день.
Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 за період з 17 червня 2020 року по 07 жовтня 2020 року становить 173 555,89 грн (2196,91 грн х 79 робочих дні).
При цьому суд зазначає, що як випливає із табеля обліку використаного робочого часу за жовтень 2020 року, 08 жовтня 2020 року значиться як робочий день ОСОБА_1 .
Стосовно посилань відповідача, що ОСОБА_1 з 12 січня 2015 року поновила право на зайняття адвокатською діяльністю, а тому є самозайнятою особою і забезпечує себе роботою самостійно, суд зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та нормами чинного законодавства не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01 березня 2018 року у справі №818/149/17.
Відносно тверджень відповідача, що Полтавська обласна прокуратура є неналежним відповідачем по справі, суд зазначає наступне.
Нарахування та виплата заробітної плати прокурора здійснюється в межах, затверджених у кошторисах на утримання відповідного органу прокуратури.
При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили про виплату заробітної плати ОСОБА_1 безпосередньо Офісом Генерального прокурора.
Правові висновки щодо виплати заробітної плати / середнього заробітку сформовані Верховним Судом в постанові від 24 квітня 2019 року при розгляді справи № 808/892/17.
Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Полтавської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 816/4595/14 з 17 червня 2020 року по 07 жовтня 2020 року, який становить 173 555,89 грн за вирахуванням податків і зборів, які має здійснити роботодавець під час виплати.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - задовольнити частково.
Стягнути із Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 17 червня 2020 року по 07 жовтня 2020 року у розмірі 173 555,89 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23 грудня 2020 року.
Суддя С.О. Удовіченко