21 грудня 2020 р. № 400/5685/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020
про:визнання протиправною та скасування постанови від 06.11.2020 ВП № 61540106,
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 06.11.2020 про закінчення виконавчого провадження № 61540106 з примусового виконання виконавчого листа № 400/2092/19 від 02.12.2019, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі. Відповідачем не вжито всіх заходів по примусовому виконанню рішення суду передбачених Законом України « Про виконавче провадження».
Відповідач надав суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки державним виконавцем вжиті всі заходи, які повинні сприяти для виконання рішення суду ГУ ПФУ в Миколаївській області, передбачені ст.63 Закону України « Про виконавче провадження», тому постанова про закриття виконавчого провадження прийнято правомірно.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ГУ ПФУ в Миколаївській області пояснень суду не надала.
Дослідив докази, суд встановив:
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 400/2092/19 від 02.12.2019, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2018, виходячи з розміру 90% від відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
У спірній постанові зазначено, що 12.03.2020 державним виконавцем відкрито виконавче провадження.
26.03.2020 ГУ ПФУ повідомлено, що на виконання вказаного рішення суду Головним управлінням 01.11.2019 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2018 відповідно до покладених судом зобов'язань. Після перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2019 склав-8265,56грн. Загальний розмір доплати по перерахунку за рішенням суду склав 30737,25грн. Сума доплати за період з 31.10.2019 по 30.11.2019 в розмірі 1669,94 виплачена у грудні 2019. Сума доплати за період з 01.01.2018 по 30.10.2019 у розмірі 29067,31 буде виплачена відповідно до постанови КМУ № 649.
26.08.2020 до ГУ ПФУ в Миколаївській області було направлено вимогу державного виконавця про надання інформації щодо виконання рішення суду.
Згідно листа ГУ ПФУ в Миколаївській області від 16.09.2020 нарахована сума ОСОБА_1 на виконання рішення суду залишається невиконаною.
06.10.2020 державним виконавцем Відділу було накладено штраф, встановлено новий строк виконання та попереджено про кримінальну відповідальність.
06.11.2020 до Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.382 КК України.
06.11.2020 державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39,40 Закону України « Про виконавче провадження».
Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно ч. 6 ст. 26 ЗУ “Про виконавче провадження”, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів .
Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЗУ “Про виконавче провадження” за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. При цьому, частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до абз.3 ч.3 ст.63 Закону України « Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з п.11 ч.1 ст.39 Закону України « Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії.
При цьому, вчинення виконавцем дій, визначених ст. 63 ЗУ “Про виконавче провадження”, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Так, накладення штрафу та направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку ЗУ “Про виконавче провадження” не є єдиними та останніми діями після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після яких державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо притягнення боржника до відповідальності (накладення штрафу), а також повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Тому, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений законом, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою закінчення виконавчого провадження.
Так, Європейський суд з прав людини зауважив, що “право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін” (“Жовнер проти України”, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).
В даному випадку, вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 22 серпня 2019 року (справа № 1140/3479/17).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Але невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року в справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п.1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання (аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 07.10.2020 по справі № 286/1810/17).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідач не довів суду, що всіх заходів з примусового виконання рішення суду, тому позов належить задовольнити, спірну постанову про закінчення виконавчого провадження скасувати.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 06.11.2020 ВП № 61540106.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.), сплачений квитанцією № 72246 від 27.11.2020 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається в порядку, визначеному ст. 297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко