22 грудня 2020 року Справа № 280/7493/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стобвур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 31.01.2017;
3) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за весь період служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , є учасником бойових дій та має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. При звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З посиланням на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Крім того, вказує, що в період проходження служби нарахування грошового забезпечення проводилося не в повному обсязі, оскільки відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 26.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, витребувано у відповідача докази по справі.
23.11.2020 відповідач подав письмові докази на виконання вимог ухвали суду від 26.10.2020 та відзив на позовну заяву (вх.№56688), у якому вказує на пропуск строку звернення до суду з даним позовом. Крім того, з посиланням на норми Закону №2011-XII зазначає, що в особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, військовослужбовцям надаються відпустки, у тому числі додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, на підставі рапорту. Позивач із рапортом із визначеного питання не звертався, у зв'язку з чим будь-якої вини чи протиправних дій з боку ВЧ НОМЕР_2 стосовно позивача допущено не було. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 в період з 06.10.2015 по 14.02.2017 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 .
У період проходження військової служби позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_4 від 14 липня 2016 року.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.01.2017 №29 позивача звільнено у запас відповідно до за пунктом «ж» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 14.02.2017 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
У зв'язку з неотриманням під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій, а також у зв'язку з не проведенням індексації грошового забезпечення під час нарахування протягом строку служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР встановлено, зокрема такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством».
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, з моменту набуття статусу учасника бойових дій позивач має право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацом 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У розумінні абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Законом України від 17.03.2014 №1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18.03.2014 №49.
Таким чином, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII у спірний період.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16.05.2019, прийнятому у зразковій справі №620/4218/18 провадження №Пз/9901/4/19) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Посилання відповідача на те, що позивач протягом проходження військової служби не звертався з рапортом про надання йому відповідної відпустки, суд відхиляє та зазначає, що системний аналіз наведених положень законодавства, зміст висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду вказують на відсутність перешкод у реалізації наявного у особи права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасником бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку із не зверненням такої особи до певного суб'єкта із рапортом вищезазначеного змісту.
Також, пунктом 5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року №200, визначено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Отже, з наведеного можна дійти висновку, що нарахування та виплата компенсації за невикористані дні відпустки, як основної так і додаткової, є обов'язком саме військової частини, на грошовому забезпеченні в якій перебував військовослужбовець, та виникає не залежно від подання рапорту, у випадку коли відповідні дні відпустки на момент звільнення не були використані військовослужбовцем.
Крім того, суд звертає увагу, що вказані спірні правовідносини не передбачають обов'язкового досудового врегулювання, а тому неподання позивачем до відповідача заяви/рапорту про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій не може бути підставою для відмови в судовому захисті порушених прав.
Таким чином, суд встановив протиправну бездіяльність відповідача щодо непиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 липня 2016 року по 14 лютого 2017 року.
Щодо позовних вимог в частині виплати індексації грошового забезпечення за весь період служби, суд зазначає, що частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 9 Закону №2017-III грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1282-ХІІ), відповідно до ст. 1 якого індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з п.1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Враховуючи викладене вище, суд доходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідач не навів заперечень щодо позовних вимог в даній частині, отже, вищенаведене у сукупності дозволяє дійти висновку про обґрунтованість позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби у ВЧ НОМЕР_2 .
Щодо строків звернення до суду з даним позовом суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Отже суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, як складової оплати праці, не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 липня 2016 року по 14 лютого 2017 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 06 жовтня 2015 року по 14 лютого 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 14 липня 2016 року по 14 лютого 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 лютого 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби з 06 жовтня 2015 року по 14 лютого 2017 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року.
Суддя М.О. Семененко