ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
23 грудня 2020 року, м. Херсон, справа № 923/1355/20
Суддя Господарського суду Херсонської області Закурін М. К., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом прокурора-керівника Каховської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі
позивача - Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки
до фізичної особи-підприємця Срібного Василя Сергійовича
про стягнення 6 571,70 грн,
18.12.2020 до суду надійшла позовна заява прокурора-керівника Каховської місцевої прокуратури подана в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки до фізичної особи-підприємця Срібного Василя Сергійовича про стягнення 6 571,70 грн.
Отже, у якості державного органу, на який покладено обов'язки щодо конкретних функцій у спірних правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, Прокурором зазначено Державну службу України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
Вирішуючи питання можливості відкриття провадження у справі у зв'язку зі зверненням Прокурора в інтересах держави в особі вказаного органу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Згідно з положеннями пункту 3 частини статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. А за абзацом другим частини 5 цієї ж статті у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Безпосередньо питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що:
- представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша);
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя);
- не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, (абзац 3 частини 3),
- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу; наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Поряд з цим, у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді, а також правові висновки стосовно застосування наведених вище правових норм відносно прокурорського представництва:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом; розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно; у кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права стосовно прокурорського представництва:
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності; наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган; у разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;
- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;
- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.
В іншій постанові від 21.12.2018 у справі № 922/901/17 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.
Про необхідність обґрунтування та з'ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 802/4083/15-а, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та інші; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 201/5279/16, від 04.09.2019 у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17 та інші).
В додаток до наведених правових висновків суд зазначає, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 надані додаткові правові висновки стосовно прокурорського представництва. Зокрема:
- відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу;
- бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу;
- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу; розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва;
- якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові; але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;
- якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Таким чином, з огляду на вказані правові положення та висновки Верховного Суду стосовно їх застосування у контексті поданого позову, суд приходить до висновку, що Прокурор у позові має обґрунтувати та довести підстави для прокурорського представництва, одними з яких є правильність визначення Позивача як компетентного органу у спірних правовідносинах, у тому числі наявність чи відсутності повноважень у такого органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У відповідності до абзацу 2 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні
функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Зокрема, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
За змістом частин першої, четвертої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 87 (далі - Порядок № 87).
Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 «Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) вимірюванням (зважуванням) є процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
За змістом пунктів 26, 27 Порядку Порядок № 879 кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.
Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України», у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.
Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
У відповідності до пункту 18 Порядку № 879 за результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Пунктом 31.1 Порядку № 879 передбачено, що якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.
У відповідності з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Поряд з цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, установлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Отже, Укртрансбезпека виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу та вживає заходи щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а являється сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
У даному випадку Прокурором зазначено, що відповідним органом Укртрансбезпеки, який повноважний виконувати функції у спірних правовідносинах є «Державна служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки».
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» № 196-р від 03.03.2020 утворено як структурний підрозділ Державної служби з безпеки на транспорті Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, яке утворене на основі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки та Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області. При цьому пунктом 3 Розпорядження установлено, вказані територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, що утворюються.
У свою чергу, пунктом 2 наказу Державної служби з безпеки на транспорті № 340 від 09.09.2020 Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області реорганізоване у Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Отже, за вказаними правовими актами Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки є структурним підрозділом Державної служби з безпеки на транспорті без статусу юридичної особи.
Проте, як слідує із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.12.2020, отриманого за ініціативою суду, Державна служба з безпеки на транспорті не має у своєму складі відокремлених підрозділів, у тому числі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
У зв'язку із відсутністю відповідних відомостей у Державному реєстрі про наявність у складі Державної служби з безпеки на транспорті такого структурного підрозділу як Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до частини 6 статті 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Положеннями частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктом 11 частини 3 статті 9 Закону про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі містяться серед іншого відомості щодо державних органів як юридичних осіб, а саме дані про відокремлені підрозділи юридичної особи:
- ідентифікаційний код відокремленого підрозділу,
- найменування відокремленого підрозділу,
- місцезнаходження відокремленого підрозділу,
- види діяльності відокремленого підрозділу,
- відомості про керівника відокремленого підрозділу: прізвище, ім'я, по батькові, посада, дата призначення та реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), наявність обмежень щодо представництва юридичної особи,
- інформація для здійснення зв'язку з відокремленим підрозділом: телефон та адреса електронної пошти.
У відповідності до частини 3 та 4 статті 10 того ж Закону якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відсутність у Державному реєстрі відомостей про структурний підрозділ Державної служби з безпеки на транспорті, а саме Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, унеможливлює сприйняття такого підрозділу, як належного представника юридичної особи - Державної служби з безпеки на транспорті.
Поряд з цим, суд зазначає, що Прокурором у позові не наведено обставин та не додано доказів наявності у Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки права на представництво в суді Державної служби з безпеки на транспорті, як юридичної особи.
Отже, фактично, Прокурором заявлено позов в інтересах особи, яка не має права представляти Державну службу з безпеки на транспорті у суді, а тому неправомірно визначено орган, на який покладено функції у спірних правовідносинах.
При цьому суд зазначає, що за діючим процесуальним законодавством суд позбавлений можливості самостійного виключення зі складу учасників процесу конкретного позивача, а також відповідного залучення належного позивача, у зв'язку з чим позбавлений можливості ігнорування факту заявлення позову Прокурором в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
Таким чином, дана позовна заява підписана особою, яка не має право її підписувати, що є наслідком її повернення відповідно до положень пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК України, за яким суд повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі якщо її підписано особою, яка не має права її підписувати.
Поряд з цим, суд зазначає, зо Прокурором позов заявлено до фізичної особи-підприємця Срібного Василя Сергійовича, який у відповідності до відомостей із Єдиного державного реєстру зареєстрований суб'єктом господарської діяльності лише 26.10.2020, а порушення, яке ним допущене при перевезенні, вчинене 03.02.2020, що слідує з Акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 03.02.2020. У зв'язку з цим, позов заявлено за правовідносинами, які виникли до моменту державної реєстрації Відповідача у якості суб'єкта господарської діяльності, а отже вони не носять характеру господарських у розумінні положень Господарського та Господарського процесуального кодексів України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 323 ГПК України,
Позовну заяву повернути прокурору-керівнику Каховської місцевої прокуратури.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до частини 2 статті 235 ГПК України з моменту її підписання.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до пункту 6 частини 1 статті 255 та частини 1 статті 256 ГПК України протягом десяти днів з дня її підписання.
Додаток: матеріали на ____ арк.
Суддя М.К. Закурін