ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
22 грудня 2020 року м. Херсон Справа № 923/223/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", м. Херсон
про стягнення 2061864,03 грн заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 06.09.2017 № 1055/1718-БО-33
представники сторін не прибули
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (відповідач) про стягнення 2061864,03 грн заборгованості за договором постачання природного газу від 06.09.2017 №1055/1718-БО-33, з яких - 1236982,20 грн пені, 289651,70 грн 3% річних та 535230,13грн інфляційних втрат.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2020, справу розподілено судді Литвиновій В.В.
Ухвалою від 06.03.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.04.2020.
Ухвалою від 07.04.2020 відкладено підготовче засідання.
Ухвалою від 19.05.2020 закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 09.06.2020.
Відповідач подав 27.03.2020 до суду відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що постановою КМУ від 18.06.2014 № 217 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов"язки".
З огляду на викладене, відповідач вважає, що оскільки оплата поставленого позивачем природного газу на підставі укладеного між сторонами договору здійснювалась в порядку та на умовах, визначених постановою КМУ від 18.06.2014 № 217, то відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за договором, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Крім того, відповідачем додано до відзиву клопотання про зменшення розміру пені на 90% на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Позивач 06.04.2020 надав суду відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 09.06.2020 зупинено провадження у справі № 923/223/20 до винесення рішення Верховним Судом у справі № 904/1210/18.
Верховним Судом прийнята постанова у справі № 904/1210/18 від 26.06.2020, а тому ухвалою від 10.09.2020 провадження у справі поновлено, призначено засідання на 22.09.2020.
Ухвалою від 22.09.2020 зупинено провадження у справі № 923/223/20 до винесення рішення Верховним Судом у справі № 903/918/19.
Верховним Судом прийнята постанова у справі № 903/918/19 від 16.10.2020, а тому ухвалою від 25.11.2020 з урахуванням ухвали про виправлення від 27.11.2020, провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи по суті на 22.12.2020 об 11год. 30хв.
Позивач в засідання суду 22.12.2020 не прибув, направивши до суду клопотання про розгляд справи без його участі, посилаючись на неможливість забезпечити явку свого представника через карантин. 15.12.2020 від позивача надійшли письмові пояснення позивача, в яких він з урахуванням позиції Верховного Суду у справі № 903/918/19 наполягає на задоволенні позову та вважає заперечення відповідача необґрунтованими.
Відповідач в засідання не прибув з невідомих причин, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на неявку сторін, суд зазначає, що в силу статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши матеріали справи, суд
06.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", найменування якого змінено на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" (далі - Позивач) та Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" (далі -Відповідач) укладено договір № 1055/1718-БО-ЗЗ постачання природного газу (далі - Договір).
За умовами Договору позивач зобов"язався поставити відповідачу у 2017-2018 роках природний газ, а відповідач зобов"язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.1, 1.2 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором встановлюється Положенням. На дату укладання договору ціна на природний газ становить 4942,00 грн за 1000 куб. м (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6.
У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов"язковою для сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Згідно з п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. м за цим договором на дату його укладання становить 7907,20 грн, крім ПДВ 20%. Усього до сплати разом з ПДВ 9488,64грн.
06.04.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору, відповідно до якої викладено п. 12.1 Договору в такій редакції: "Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 46 773 007,85 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2017 р. - квітень 2018р. (а. с. 30-36).
За умовами п. 6.1. Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.3 Договору, оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширюється дія ст.19-1 Закону України „Про теплопостачання";
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015року не поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення
заборгованості за природний газ, поставлений у минулі періоди згідно з цим договором, у
порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості
споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб"єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно, що підтверджується роздруківкою "Операції за договором 1055/1718-БО-33 та сальдо підприємства Міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" за період з 01.09.2017 по 30.09.2019 (а.с. 37-40), та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.
Штрафними санкціями за вимогами статті 230 Господарського Кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського Кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України", що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі загальної подвійної облікової ставки.
Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню.
12.01.2018 сторонами укладено додаткову угоду до Договору (а.с. 20), якою п. 8.2 Договору викладено в такій редакції: "У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ , що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення".
Позивачем нараховано 1236982,20 грн пені у зв"язку з простроченням відповідачем оплати за природний газ.
Здійснивши перевірку правильності зазначених нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано 1236982,20 грн пені у зв"язку з простроченням відповідачем оплати.
Крім того, суд враховує, що відповідачем додано до відзиву клопотання про зменшення розміру пені на 90% на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, посилаючись на те, що основний борг було погашено ще до подання позову, та те, що підприємство є збитковим, на підтвердження чого надано баланси підприємства за 2017-2019 роки. Також відповідач зазначає, що перед ним заборгували на значні суми населення та бюджетні організації; тарифи на послуги з теплопостачання у 2017-2019 роках не відповідали витратам на виробництво і постачання теплової енергії; наявна значна заборгованість по пільгам та субсидіям, а стягнення пені в повному обсязі може привести до зриву опалювального сезону та банкрутства підприємства.
Розглянувши зазначене клопотання відповідача, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50 %, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 ЦК України).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Суд, дослідивши наведені в клопотанні відповідача про зменшення розміру пені доводи, бере до уваги наступні обставини та факти, а саме: - ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань (систематичне погашення заборгованості), - майновий стан сторін, - відсутність доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності або ж понесених позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором, - відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання та обставини того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями; при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію, - стягнення пені та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань не є основним доходом НАК "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність, - пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат; - необхідність реального виконання судового рішення.
Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, суд зменшує заявлену до стягнення з відповідача пеню на 50% (з 1236982,20 грн до 618491,10грн).
Також суд враховує сам правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (така правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).
Також, у зв"язку з простроченням відповідачем оплати, позивач нарахував відповідачу 3% річних в сумі 289641,70 грн та інфляційних втрат в сумі 535230,13 грн у зв"язку з простроченням відповідачем оплати за природний газ.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку правильності нарахувань 3% річних та втрат від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем в цій частині доведені та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідач у відзиві посилається на те, що постановою КМУ від 18.06.2014 № 217 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов"язки". З огляду на викладене, відповідач вважає, що оскільки оплата поставленого позивачем природного газу на підставі укладеного між сторонами договору здійснювалась в порядку та на умовах, визначених постановою КМУ від 18.06.2014 № 217, то відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за договором, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Суд відхиляє зазначені посилання відповідача, виходячи з наступного.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, в якій суд зазначив (п. 32.4), що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів, та зауважує, що положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Крім того, при укладанні Договору Відповідач не заперечував проти умов пункту 6.1. та пункту 6.3. Договору, таким чином сторони, підписанням Договору підтвердили, що погоджуються з порядком та умовами, визначеними вказаними пунктами Договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, "...сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами...”
Укладаючи спірний Договір, та будучи обізнаними з вищевказаними нормами чинного законодавства, сторони у п. 6.3 Договору чітко передбачили "...Оплата за природній газ здійснюється таким чином:
... в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу..." - (пп.2 п.6.3. Договору);
...з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку...” - (п.п.3 п.6.3. Договору);
Отже, Сторони прямо передбачили в Договорі обов'язок Відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання Відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п.п.3 п.6.3. Договору.
Таким чином, умови договору, а саме п. 6.3. Договору, прямо встановлює, що Відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з Позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку.
Таким чином, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання покупця надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, покупець зобов'язується здійснити дії щодо оплати заборгованості зі свого поточного рахунку.
Таким чином, Відповідач дійшов хибного висновку, що був позбавлений можливості розрахуватись за поставлений позивачем природний газ.
Згідно з статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України, 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Крім того, відповідно до ст. 42 ГК України господарська діяльність здійснюється на власний ризик. Таким чином, Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлений договором.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, відповідач не вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу.
За наведених обставин, суд відхиляє заперечення відповідача.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Щодо розподілу судових витрат, то суд враховує наступне.
Позивач при зверненні до суду надав докази сплати 30927,96 грн судового збору.
Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд враховує, що позовні вимоги в даній справі задоволено частково не у зв"язку з їх необґрунтованістю, а у зв"язку з тим, що за клопотанням відповідача, суд відповідно до ст. 233 ГК України скористався своїм правом та зменшив розмір пені на 50%.
Відповідно до п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
З огляду на викладене, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (м.Херсон Острівське шосе 1, код 31653320) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ вул. Б.Хмельницького 6, код 20077720) 618491,10 грн пені, 289651,70 грн 3% річних, 535230,13грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу від 06.09.2017 № 1055/1718-БО-33, та 30927,96 грн витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 23.12.2020.
Суддя В.В.Литвинова