Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3405/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРА ГРУП", 49098, м. Дніпро, вул. Любарського, 159, код 38677154
до Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121
про стягнення 49 164,73 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРА ГРУП" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" 20 000,00 грн заборгованості за договором №238/04-71-ВК від 01.11.2017, 26 563,40 грн пені, 1 139,06 грн 1% річних та 1 462,27 грн інфляційних.
Судові витрати в сумі 2 102,00 грн. сплаченого судового збору просить також стягнути з відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. №26560 від 13.11.2020) та заперечення на відповідь на відзив (вх. № 27762 від 30.11.2020). При цьому, відповідач зазначає, що позивачем невірно здійснені нарахування пені та річних. також, відповідач у своїх запереченнях просить суд зменшити суму штрафних санкцій до 20% .
Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №27520 від 25.11.2020).
Ухвалою суду від 26.11.2020 було роз'яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи.
Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпера Груп» (далі - ТОВ «Імпера Груп», Позивач) та Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» (далі - ДП «Завод «Електроважмаш», Відповідач) було укладено Договір № 238/04-71-ВК від 01.11.2017 року.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно накладної №Б7050 від 23.09.2019, на виконання умов договору, ТОВ «Імпера Груп» було поставлено, а Відповідачем прийнято стрічку 1,2х60-ПК-М-Х15Ю5-С (далі-товар) на суму 269 810,40 грн.
Прийняття товару за вищенаведеною накладною підтверджується підписом представника Відповідача, який діяв на підставі довіреності № 1460 від 18.09.2019 року
Згідно п. 1.1. Договору ТОВ «Імпера Груп» (Постачальник) зобов'язувалось поставити продукцію у власність Замовника (ДП «Завод «Електроважмаш») партіями, зазначеними в специфікаціях.
Відповідно до п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції та прийняття її за кількістю та якістю.
Виходячи з викладеного п. 4.1. Договору, грошові зобов'язання Відповідача мали бути виконані в повному обсязі по оплаті за поставлений товар за Видатковою накладною № Б7050 від 23.09.2019 року не пізніше 22.11.2019 року.
Але, як вбачається з наданих суду доказів і, що визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву, в порушення п. 1.1., п. 4.1. Договору Відповідачем грошові кошти в повному обсязі сплачені не були: за Видатковою накладною № Б7050 від 23.09.2019 року в сумі 269 810,40 грн. грошові зобов'язання виконані лише частково в сумі 249 810,40 грн. (в т.ч. 05.03.2020 року сплачено 49 810,40 грн., 10.03.2020 року сплачено 100 000,00 грн., 18.05.2020 року сплачено 50 000,00 грн. та 04.06.2020 року сплачено 50 000,00 грн.), таким чином, заборгованість Відповідача за вказаним договором становить 20 000,00 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідачем не оспорено вказану заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів погашення заборгованості не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 20 000,00 грн основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 9.5. Договору, сторонами встановлено розмір процентів, а саме, за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних втрат.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Також, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати процентів річних від простроченої суми.
Враховуючи не виконання зобов'язань Відповідачем у строки, що встановлені договором, вимога Позивача про сплату суми інфляційних втрат та 1% річних за прострочення виконання оплати є правом Позивача на отримання суми індексації несвоєчасно оплаченого боргу та 1% річних за користування Відповідачем грошовими коштами Позивача.
При цьому, суд зазначає, що Позивачем, при здійсненні нарахувань, не було враховано наступні положення.
У відповідності до ч. 1 статті 253 ЦК України, початком відліку періоду прострочення відповідної суми грошового зобов'язання (моментом прострочення), що становить базу нарахування (перший множник), є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати платежу. Тобто в даному випадку 23.11.2019, а не 22.11.2020, як то зазначено позивачем.
Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов'язання, оскільки з урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні” моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою - тобто день погашення визначає термін припинення відповідного зобов'язання у розумінні ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України. Тобто день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 1% річних та інфляційних втрат - за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок не є вірним в частині суми річних, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення річних в сумі 1 124,29 грн та 1 462, 27 грн інфляційних.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, суд вважає безпідставним нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки.
Відповідно до п. 10.4. Договору № 238/04-71-ВК від 01.11.2017 року за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Постачальник має право пред'явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми,
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що передбачено частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України.
Договір № 238/04-71-ВК від 01.11.2017 року викладений у письмовій формі та підписаний обома сторонами, що свідчить про те, що сторони дійшли домовленості щодо всіх умов Договору, в тому числі і відповідальності за порушення його умов.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Суд перевіривши розрахунок позивача, враховуючи п. 10.4 договору, зазначає, що розмір пені, заявлений до стягнення, є більшим ніж 5% від несплаченої суми, а тому, суд приходить до висновку, що присудження до стягнення пені у вказаному в договорі розмірі - 1 000,00 грн, (5 % від суми заборгованості) буде відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме 14,77 грн річних та 25 563,40 грн пені слід відмовити, у зв'язку з ії невірним нарахуванням.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки, штрафні санкції які передбачені договором та в тому розмірі, який було стягнуто судом є співмірними з основною сумою боргу та не є надмірними для відповідача.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Інших судових витрат позивачем заявлено не було.
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРА ГРУП" (49098, м. Дніпро, вул. Любарського, 159, код 38677154) - 20 000,00 грн заборгованості, 1 000,00 грн пені, 1 124,29 грн річних, 1 462,27 грн інфляційних та 1 008,42 грн судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРА ГРУП", 49098, м. Дніпро, вул. Любарського, 159, код 38677154.
Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121.
Повне рішення складено "22" грудня 2020 р.
Суддя С.А. Прохоров