79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.12.2020 справа № 914/2633/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Залицайла М.С., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Приватного підприємства «ТАЛЕКС ТРК», м. Тернопіль
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО ЗАХІД ПЛЕЯДА», м. Львів
про стягнення 31 324,00 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Пуделко О.В. - представник
Обставини розгляду справи.
09.10.2020 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «ТАЛЕКС ТРК», м. Тернопіль до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО ЗАХІД ПЛЕЯДА», м. Львів про стягнення 31 324,00 грн.
Ухвалою від 15.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 05.11.2020.
05.11.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО ЗАХІД ПЛЕЯДА» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32061/20 від 05.11.2020).
Ухвалою від 05.11.2020 розгляд справи було відкладено на 23.11.2020.
23.11.2020 через канцелярію суду від Приватного підприємства «ТАЛЕКС ТРК» надійшла відповідь на відзив (вх. №33577/20 від 23.11.2020).
В судовому засіданні 23.11.2020 було оголошено перерву до 07.12.2020.
07.12.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО ЗАХІД ПЛЕЯДА» надійшли додаткові заперечення на позовну заяву (вх. №34969/20 від 07.12.2020).
В судовому засіданні 07.12.2020 було оголошено перерву до 17.12.2020.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було виставлено рахунок №00022 від 06.07.2020, на виконання умов якого позивач здійснив передоплату на загальну суму 31 324,00 грн. Однак, договір між сторонами не був укладений, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов. В подальшому позивач звертався до відповідача про повернення сплачених коштів, проте, відповідач вказаної суми коштів не повернув. Відтак, позивач просив суд стягнути з відповідача 31 324,00 грн безпідставно набутих коштів в порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України та судові витрати.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористану передоплату, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Приватне підприємство «ТАЛЕКС ТРК» у липні 2020 звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО ЗАХІД ПЛЕЯДА» щодо можливості придбання та встановлення фаркопа на автомобіль SUBARU FORESTER. В подальшому шляхом листування, що підтверджується роздруківками з месенджера та електронної пошти відповідача, сторони сторонами було узгоджено таку можливість.
Також позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано установчі документи ПП «ТАЛЕКС ТРК» (виписка з ЄДРЮОФОПГФ, витяг з статуту, довідка з ЄДРПОУ, наказ щодо призначення директора), реквізити підприємства, а також заповнений та підписаний директором і скріплений печаткою ПП «ТАЛЕКС ТРК» договір на технічне обслуговування та ремонт ТЗ.
На виконання таких домовленостей 06.07.2020 ТзОВ «НІКО ЗАХІД ПЛЕЯДА» (відповідач) надало ПП «ТАЛЕКС ТРК» (позивачу) рахунок №00022 від 06.07.2020 на оплату 31 324,00 грн.
На виконання рахунку №00022 від 06.07.2020 позивач 07.07.2020 здійснив оплату в розмірі 31 324,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №67 від 07.07.2020.
09.07.2020 відповідачем було придбано у ТзОВ «Субару Україна» автозапчастини, що підтверджується видатковою накладною №СПЗУ002453 від 09.07.2020.
22.07.2020 ПП «ТАЛЕКС ТРК» надіслало на електронну адресу відповідача заяву, у якій відмовлялося від товару і робіт та просило повернути кошти на рахунок позивача
19.08.2020 відповідач надіслав позивачу письмову відповідь, у якій зазначив про повернення коштів позивачу після реалізації та з вирахуванням фактично понесених відповідачем збитків, пов'язаних з витратами на замовлення і доставку індивідуально замовленого позивачем товару.
27.08.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу б/н від 26.08.2020 про повернення коштів.
З огляду на те, що відповідач не повернув позивачу на його вимогу кошти у розмірі 31 324,00 грн, позивач просив суд стягнути з відповідача 31 324,00 грн безпідставно набутих коштів в порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.
Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.
Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.
Як встановлено судом, позивач у липні 2020 звернувся до відповідача щодо можливості придбання та встановлення фаркопа на автомобіль SUBARU FORESTER. В подальшому шляхом листування сторони сторонами було узгоджено таку можливість, у зв'язку із чим відповідач надав позивачу для оплати рахунок №00022 від 06.07.2020 на загальну суму 31 324,00 грн. 07.07.2020 позивач перерахував відповідачу як оплату згідно рахунку №00022 від 06.07.2020 31 324,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №67 від 07.07.2020.
Також, як вбачається із долучених відповідачем документів, позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано установчі документи ПП «ТАЛЕКС ТРК» (виписка з ЄДРЮОФОПГФ, витяг з статуту, довідка з ЄДРПОУ, наказ щодо призначення директора), реквізити підприємства, а також заповнений та підписаний директором і скріплений печаткою ПП «ТАЛЕКС ТРК» договір на технічне обслуговування та ремонт ТЗ.
Відповідач приступив до виконання оплаченого рахунку шляхом придбання у ТзОВ «Субару Україна» автозапчастин, що підтверджується видатковою накладною №СПЗУ002453 від 09.07.2020.
В подальшому сторонами шляхом листування було узгоджено строк виконання робіт щодо встановлення фаркопа на автомобіль SUBARU FORESTER.
Отже, відповідно до вищезазначених норм ЦК України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена відповідачем до позивача пропозиція укласти договір (рахунок №00022 від 06.07.2020 на загальну суму 31 324,00 грн) та прийняття позивачем пропозиції відповідача (сплата 31 324,00 грн згідно платіжного доручення №67 від 07.07.2020), що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію.
Таким чином, з огляду на вчинення позивачем дій щодо прийняття оферти відповідача шляхом оплати рахунку та обміну листами, між сторонами виникли договірні зобов'язання.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту визнання недійсним укладеного між сторонами правочину, зокрема, з підстав укладення представником відповідача правочину з перевищенням повноважень.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Матеріалами справи, підтверджується, що правовою підставою перерахування коштів у розмірі 31 324,00 грн позивачем відповідачу у даному випадку був прийнятий до виконання позивачем рахунок №00022 від 06.07.2020, тобто, між сторонами виникли договірні зобов'язання, а відтак, ці кошти не можуть вважатися майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави, що виключає застосування до спірних правовідносин норм ст. 1212 ЦК України.
Слід також зазначити, що в залежності від характеру договірних правовідносин, які виникли між сторонами, позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом свого порушеного права у спосіб, який передбачений в таких правовідносинах. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 17.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 22.12.2020.
Суддя А.Б. Мазовіта