ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2020Справа № 910/15131/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
вул. Є. Гедройця, буд.5, м. Київ, 03150
в особі Регіональної філії «Одеська залізниця»
65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19
до Державного агентства резерву України
вул. Пушкінська, буд. 28, м. Київ, 01601
про стягнення 749 462,26 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного агентства резерву України про стягнення 749 462,26 грн. - заборгованості за Договором від 29.04.2003 №ОД/НР-03-670-НЮ.
Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/15131/20 від 08.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 04.11.2020.
04.11.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Протокольною ухвалою суду від 04.11.2020 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.11.2020.
17.11.2020 позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника.
Протокольною ухвалою суду від 18.11.2020 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 02.12.2020.
Протокольною ухвалою суду від 02.12.2020 судом відповідно до статті 185 ГПК України оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.12.2020.
У судове засідання 16.12.2020 з'явився представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, вказував на відсутність бюджетного фінансування.
У судовому засіданні 16.12.2020 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 №51/97-ВР (далі - Закон), «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129 та «Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532, між Державним підприємством «Одеська залізниця» та Державним комітетом України з державного матеріального резерву 29.04.2003 укладено договір №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» проведено реорганізацію Державного комітету України з державного матеріального резерву шляхом перетворення в Державне агентство резерву України (далі - відповідач), яке правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та п. 2 статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови КМУ від 18.01.2017 №52), правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства «Одеська залізниця» є ПАТ «Українська залізниця».
27.11.2018 проведено державну реєстрацію «Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця» від 30.10.2018 № 938, у наслідок чого найменування Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінене на Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Пунктом 2.8 Положення про регіональну філію «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого протоколом засідання правління AT «Укрзалізниця» від 04.12.2018 №Ц-64/91 Ком.т., філія має право від імені Товариства виступати позивачем, в тому числі цивільним, та відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів в межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами Філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності Філії з урахуванням процедури, передбаченої пунктом 5.7. цього Положення.
Пункт 5.7. Положення передбачає, що будь-які договори, довіреності та інші вихідні документи щодо листування з третіми особами, а також банківські та фінансові документи від імені Товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів (скріплені двома підписами щонайменше двох посадових осіб Філії) уповноважених на це посадовими особами Філії, які діють на підставі довіреності, виданої Товариством (керівник та заступник керівника філії, іншого структурного підрозділу Філії або іншою уповноваженою на це посадовою особою Філії тощо).
Відповідно до ч. 1, ч. 4, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 №51/97-ВР (далі - Закон):
- Запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
- Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
- Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2, п. 5, п. 7 «Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532:
- Сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Держрезерв зобов'язаний на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначати середній розмір сум витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо. Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Умови укладеного договору між позивачем та відповідачем від 29.04.2003 №ОД/НР-03-670-НЮ передбачають, що:
Зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними позивачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках позивача (п. 1.1 договору).
Відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 (п. 1.2 договору);
Відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого відповідачем зведеного кошторису витрат позивача, який здійснює відповідальне зберігання цих Цінностей мобілізаційного резерву (п 4.1. договору);
Позивач надає відповідачу щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою (п. 4.3 договору);
Відшкодування витрат (з урахуванням ПДВ) позивачу на зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює в межах, визначених відповідними актами взаєморозрахунків, фактичних витрат у відповідності до умов п. 4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (п. 4.4 договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (п. 7.3 договору).
Відповідно до п. 4.1. договору Кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2020 рік був погоджений позивачем та відповідачем на загальну суму 3 544 112,4 грн.
Відповідно до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2 квартал 2020 року позивач фактично з втратив на зберігання 749 462,26 грн.
Згідно з умовами п. 4.3 договору позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2 квартал 2020 року, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії первинних документів на підтвердження витрат листом від 15.07.2020 №НР-14/103. Зазначені документи відповідач не повернув позивачу з погодженням або без погодження із зазначенням недоліків, та витрати позивача не компенсував.
Враховуючи, що згідно п. 4.4 договору відшкодування витрат позивачу на зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов'язання з відшкодування витрат за 2 квартал 2020 року на суму 749 462,26 грн. та з 31.07.2020 є простроченим (невиконаним).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто (ч.1 ст.943 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Отже договір зберігання за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх (синалагматичних) договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. В даному випадку зберігач зобов'язаний забезпечити зберігання майна, яке йому передане поклажодавцем і повернути його поклажодавцеві у схоронності, тоді як поклажодавець зобов'язується після закінчення строку зберігання взяти назад здане ним майно на зберігання та сплатити зберігачеві винагороду за зберігання майна, розмір якої встановлений договором.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір від 29.04.2003 №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач фактично надавав відповідачу послуги відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, відповідно до укладеного між сторонами Договору від 29.04.2003 №ОД/НР-03-670-НЮ. З матеріалів справи вбачається, що надання позивачем наданих послуг не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.
Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначеного договору. Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, надані послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 749 462,26 грн.
Таким чином, враховуючи надані суду докази суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за надані послуги у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 749 462,26 грн. є обґрунтованими.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.
Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" слід задовольнити.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
2. Стягнути із Державного агентства резерву України (вул. Пушкінська, буд. 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Є. Гедройця, буд.5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄРПОУ 40081200) 749 462,26 грн. - суму основного боргу та 11 241,93 грн. - суму судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 23.12.2020
Суддя М.О. Лиськов