ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2020Справа № 910/10245/20
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 2; ідентифікаційний код 32393877)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код 19355964)
про стягнення 1 279 916, 65 грн,
Представники сторін:
від позивача: Лиценко З.В.
від відповідача: Левченко О.О.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Валтекс" з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 479 (3) 19 УК від 30.09.2019, яка в загальному становить 1 279 916, 65 грн і яка складається із суми основного боргу - 1 239 961, 31 грн, 3 % річних - 19 617, 37 грн та суми інфляційних втрат - 20 337, 97 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 12.08.2020.
У підготовчому засіданні 12.08.2020 судом оголошено перерву до 30.09.2020
14.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з тим, що у ним належним чином було оплачено суму поставленої продукції (без ПДВ), а вимоги щодо строку сплати суми ПДВ договором не встановлено.
12.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає, що ним належним чином виставлялися відповідачу податкові накладні, а відтак враховуючи положення договору та його ціну, строк оплати за отриману продукцію у відповідача настав.
25.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначає, що договором не передбачено поетапну поставку продукції, а зобов'язання останнього з оплати продукції припинено з огляду на перерахування позивачу суми 400 939, 87 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 28.10.2020.
У зв'язку із перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному судове засідання 28.10.2020 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 розгляд справи призначено на 02.12.2020.
У судовому засіданні 02.12.2020 судом оголошено перерву до 11.12.2020.
07.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення позивача.
У судовому засіданні 11.12.2020 представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував щодо заявлених позивачем вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 11.12.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
30.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Валтекс" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" укладено договір поставки № 479 (3)19УК, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію згідно з специфікацією.
Відповідно до п. 3.1. договору вартість договору складає: 1 367 417, 65 грн (один мільйон триста шістдесят сім тисяч чотириста сімнадцять гривень 65 коп.), крім того ПДВ 273 483, 53 грн, разом 1 640 901,18 грн (один мільйон сорок тисяч дев'ятсот одна гривня 18 коп.).
Пунктом 3.2. договору встановлено, що розрахунок за продукцію, поставлену відповідно до п. 1.1., здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту поставки продукції.
Поставка продукції відбувається відповідно до правил Інкотермс 2010, на умовах DDP - м. Енергодар. Вантадоодержувач - ЗВ ВП «Складське господарство», вул. Промислова, 133 (склд), м. Енергодар, Запорізька область. (п.4.1. договору).
Відповідно до п. 4.2. договору поставка продукції відбувається у строк згідно п. 1.3, а саме: жовтень-грудень 2019 року.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати підписання (п. 11.1 договору).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 640 901, 18 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 2200 від 16.11.2019 року на суму 1 549 980,42 грн., № 2390 від 05.12.2019 року на суму 90 920,76 грн.
Враховуючи п. 3.2. договору відповідач повинен був здійснити розрахунок за поставлену продукцію за видатковою накладною № 2200 від 16.11.2019 у строк до 31.12.2019 (включно) та за видатковою накладною № 2390 від 05.12.2019 у строк до 19.01.2020 (включно).
Проте, як зазначає позивач, всупереч умовам договору покупець (відповідач) здійснив лише часткову оплату за отриману продукцію в розмірі 400 939, 87 грн, у зв'язку з чим в останнього з 03.07.2020 існує заборгованість в розмірі 1 239 961, 31 грн, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.
Крім того, позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з претензіями, однак відповідач пояснював існування заборгованості виключно через відсутність коштів для її погашення.
Із наданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо заявлених позивачем вимог з наступних підстав.
Відповідач зазначає, що п. 3.2. договору сторони встановили, що підставою для здійснення розрахунку з позивачем за вартість поставленої продукції в розмірі 1 367 417, 65 грн (сума без ПДВ) є постачання продукції, визначеної п. 1.1. договору, а відтак строк оплати відраховується з моменту постачання всієї продукції тобто з 05.12.2019 (дата останньої поставки згідно видаткової накладної № 2390) і був до 20.01.2020 (оскільки 19.01.2020 був вихідним днем).
На переконання відповідача, зобов'язання щодо оплати продукції з його боку є припиненим, у зв'язку з перерахуванням грошових коштів на поточних рахунок позивача в загальному розмірі 400 939, 87 грн.
Що стосується оплати суми ПДВ в розмірі 273 483, 53 грн, то відповідач зазначає, що підставою її оплати є отримання ним від позивача податкової накладної, а строк оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ сторонами в договору взагалі не встановлений.
Відтак, відповідач стверджує, що вимога щодо сплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ - 273 483, 53 грн до відповідача не надходила, а тому строк оплати останньої у відповідача не настав.
Позивач у своїй відповіді на відзив не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає що зобов'язання останнього в частині здійснення оплати за поставлений товар не є припиненим оскільки відповідачем сплачено суму в розмірі 400 939, 87 грн, а товару було поставлено на загальну суму 1 640 901, 18 грн, яка в свою чергу передбачена п. 1.1. договору.
Також позивач зазначає, що сума ПДВ - 273 483, 53 грн включена до вартості договору, закріплена п. 3.1. та відповідно була погоджена сторонами.
Крім того із відповіді на відзив вбачається, що згідно п. 3.2. договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
Так, податкова накладна № 149 (поставка за видатковою накладною № 2200 від 2019 року на суму 1 549 980,42 грн. (сума ПДВ 258 330,07 грн.)) була виписана позивачем 16.11.2019 року та зареєстрована в ЄРПН; податкова накладна № 41 (поставка за видатковою накладною № 2390 від 05.12.2019 року на суму 90 920,76 грн. (сума ПДВ 15 153,46 була виписана позивачем 05.12.2019 року та зареєстрована в ЄРПН.
Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що податкові накладні надсилались на електронні адреси відповідача, в порядку встановленому договором що підтверджується відсутністю претензій відповідача щодо ненадання йому позивачем податкових накладних.
Таким чином, з огляду на те, що відповідач вимогу про сплату заборгованості в тому числі ПДВ отримував двічі, позивач зазначає, що строк оплати за отриману ним продукцію разом з ПДВ настав.
Із наданих відповідачем заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, вбачається, що останній заперечує щодо поетапної поставки продукції оскільки такий порядок не передбачено договором.
Крім того, відповідач зазначає, що вимоги щодо сплати продукції в розмірі суми ПДВ до нього не надходили, а відтак оплата ПДВ є правом відповідача, а не обов'язком.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 479(3)19УК від 30.09.2019 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 640 901, 18 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 2200 від 16.11.2019 року на суму 1 549 980,42 грн. (ПДВ 258 330, 07 грн), № 2390 від 05.12.2019 року на суму 90 920,76 грн. (ПДВ 15 153, 46 грн).
Суд зазначає, що вказані вище видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень, що в свою чергу підтверджує факт належного виконання позивачем умов договору - поставку товару та виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату протягом 45 календарних днів з моменту поставки продукції як це передбачено п. 3.2. договору.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, з огляду на дати поставки продукції згідно видаткових накладних та врахувавши п. 3.2., за висновком суду, відповідач повинен був здійснити оплату за видатковою накладною № 2200 від 16.11.2019 року на суму 1 549 980,42 грн у строк до 31.12.2019 (включно) та за видатковою накладною № 2390 від 05.12.2019 року на суму 90 920,76 грн. у строк до 19.01.2020 (включно).
Водночас, як вбачається із банківських виписок позивача та що в свою чергу підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву, останній здійснив оплату лише в частині суми 400 939, 37 грн, а саме: 20.01.2020 на суму 2 587, 20 грн, 20.01.2020 на суму 39 822, 60 грн, 20.01.2020 на суму 258 330, 07 грн та 01.04.2020 на суму 100 200, 00 грн, у зв'язку з чим залишається неоплаченою поставлена продукція на суму 1 239 961, 31 грн.
Що стосується трактувань відповідача щодо умов договору в частині відсутності домовленості між сторонами про поетапну поставку продукції, то суд зазначає, що п. 1.1. договору закріплено, що постачальник зобов'язується поставити продукцію на суму 1 640 901, 18 (разом з ПДВ - 273 483, 53 грн).
Пунктом 1.3. договору визначенно, що поставка продукції здійснюється протягом жовтня-грудня 2019 року.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено обов'язок постачальника зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця.
Суд проаналізувавши умови договору поставки № 479(3)19УК від 30.09.2019 зазначає, що умовами останнього передбачено поставку продукції на загальну суму 1 640 901, 18 грн протягом жовтня-грудня 2019 року, при тому, що у договорі сторонами не погоджена заборона здійснення поставки окремими партіями.
Також суд зазначає, що з огляду на правовідносини сторін щодо поставки товару, такого як: напівчобітки, чоботи, туфлі та інше, судом не встановлено законодавчо визначеної заборони щодо здійснення поставки поетапно, тобто, за різними видатковими накладними.
Крім того, відповідачем у відзиві та запереченнях також не зазначено нормативно-правої заборони постачальнику здійснювати поставку за декількома видатковими накладними.
Відтак, з огляду на викладене вище, суд не погоджується з доводами відповідача щодо трактування п. 3.2. договору та зазначає, що позивачем належним чином було виконано свій обов'язок та відповідно здійснено відповідачу поставку на виконання умов договору, протягом погодженого строку та в незаборонений спосіб.
Що стосується порядку сплати відповідачем суми ПДВ в загальному розмірі 273 483, 53 грн, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 3.2. договору розрахунок за продукцію, поставлену відповідно до п. 1.1 здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку.
Як вбачається із доводів позивача, які в свою чергу не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, податкова накладна № 149 (поставка за видатковою накладною № 2200 від 2019 року на суму 1 549 980,42 грн. (сума ПДВ 258 330, 07 грн.)) була виписана позивачем 16.11.2019 року та зареєстрована в ЄРПН; податкова накладна № 41 (поставка за видатковою накладною № 2390 від 05.12.2019 року на суму 90 920,76 грн. (сума ПДВ 15 153,46 була виписана позивачем 05.12.2019 року та зареєстрована в ЄРПН.
Суд, вказує, що зазначені вище податкові накладні містяться в матеріалах справи та відповідно містять докази їх належного реєстрування в ЄРПН.
Також судом встановлено, що копії зазначених зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних надсилалися на дві електронні адреси відповідача та в порядку як це передбачено п. 4.4. договору.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що сторонами п. 1.1. та п. 3.1 було належним чином погоджено суму договору - 1 640 901, 18 грн, в тому числі суму ПДВ - 273 483, 53 грн, а відтак, відповідачу були відомі розміри розрахованого ПДВ, який в свою чергу було включено постачальником до ціни договору та відповідно були в цій частині прийнято відповідачем вцілому.
Також суд вказує, що сума ПДВ була зазначена у видаткових накладних № 2200 від 16.11.2019 та № 2390 від 05.12.2019.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією № 881/03 від 25.03.2020 (щодо заборгованості 1 340 161, 31 грн) та № 1128/04 від 29.04.2020 (щодо заборгованості 1 239 961, 31 грн), в якій позивач вимагав невідкладно здійснити погашення існуючої заборгованості. Докази направлення претензій містяться в матеріалах справи.
У відповідь на зазначені претензії, відповідач листом № 28-23/8971 від 28.04.2020 зазначив, що станом на 28.04.2020 заборгованість в розмірі 1 340 161, 31 грн відсутня, в той час як листом № 28-23/12617 від 15.06.2020 повідомив, що існуюча заборгованість 1 239 961, 31 грн буде погашено за фактом надходження коштів з ДП «НАЕК «Енергоатом».
Суд звертає увагу відповідача на те, що листом № 28-23/12617 від 15.06.2020 ним фактично визнано факт існування заборгованості в розмірі 1 239 961, 31 грн, яку зазначено позивачем в претензії № 1128/04 від 29.04.2020, а з боку відповідача відсутні заперечення з приводу того, що позивачем порушено умови договору в частині надання податкових накладних.
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлені судом обставини, з огляду на те, що сторонами узгоджено загальну вартість договору та порядок поставки продукції, суд дійшов висновку, що у відповідача станом на дату ухвалення рішенням строк оплати за видатковою накладною № 2200 від 16.11.2019 року на суму 1 549 980,42 грн настав 01.01.2020, а за видатковою накладною № 2390 від 05.12.2019 року на суму 90 920,76 грн. - 20.01.2020.
Таким чином, враховуючи часткову оплату відповідача - 400 939, 87 грн та загальну вартість поставленого товару (разом із ПДВ), суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині здійснення оплати згідно п. 3.2. договору, у зв'язку з чим у відповідача станом на 11.12.2020 існує заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 1 239 961, 31 грн, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
З огляду на існування з боку відповідача порушень виконання ним договірних зобов'язань в частині здійснення оплати за поставлений товар, суд погоджується з доводами позивача щодо нарахування відповідачу на існуючу суму заборгованості 3 % річних та інфляційних втрат, а тому суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині.
Крім того, суд вказує, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у наданому до суду розрахунку здійснено нарахування наступним чином: інфляційних втрат за період з 21.01.2020 по 31.03.2020 на суму 1 340 161, 31 грн та за період з 02.04.2020 по 02.07.2020 на суму 1 239 961, 31 грн; 3 % за період з 01.01.2020 по 19.01.2020 на суму 1 549 980, 42 грн, з 21.01.2020 по 31.03.2020 на суму 1 340 161, 31 грн та за період з 02.04.2020 по 02.07.2020 на суму 1 239 961, 31 грн.
Відтак, враховуючи встановлені судом строки настання у відповідача обов'язку здійснити оплату товару, з огляду на часткові оплати відповідача здійснені 20.01.2020, 01.04.200 та виходячи із зазначених позивачем періодів, суд вважає правомірним вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат, нарахованих за повні місяці на суму 1 340 161, 31 грн з лютого 2020 по березень 2020 та на суму 1 239 961, 31 грн з травня 2020 по червень 2020, що відповідно становить 12 875, 89 грн (6 668, 64 грн + 6 207, 25 грн), а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Що стосується 3 % річних, то за підрахунками суду згідно зазначених позивачем періодів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума в розмірі 19 563, 73 грн, у зв'язку з чим вимоги в цій частині також підлягають частковому задоволенню.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 2; ідентифікаційний код 32393877) суму основного боргу в розмірі 1 239 961 (один мільйон двісті тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят одна) грн 31 коп., 3 % річних в розмірі 19 563 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят три) грн 73 коп., інфляційні втрати в розмірі 12 875 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн 89 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 19 086 (дев'ятнадцять тисяч вісімдесят шість) грн 01 коп.
3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 21.12.2020
Суддя Д.О. Баранов