Іменем України
09 грудня 2020 року м. Кропивницький
справа № 390/348/17
провадження № 22-ц/4809/899/20
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Жеребенко Олена Валеріївна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Левицька Ліана Анатоліївна,
третя особа: Соколівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Наталя Петрівна, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року у складі головуючого судді Терещенка Д. В.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , залучені до участі у розгляді справи треті особи (а.с.85-86, 237-238 т.1): Соколівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Руденко Наталя Петрівна, ОСОБА_3 , про перерозподіл спадщини, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с. 80 т. 1), просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за реєстром № 426 на ім'я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будинок АДРЕСА_1 , та визнати його право власності на 1/2 частку будинку під АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що наявність вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 порушує законні права та інтереси позивача, перешкоджає йому оформити своє право на спадщину після смерті його матері ОСОБА_5 . Остання після смерті своєї матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкувала разом з братом ОСОБА_4 (батьком відповідача ОСОБА_2 ) в рівних частках право на належний спадкодавиці на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1 , фактично прийняла спадщину, що підтверджується наявністю у спадкоємиці оригіналів правовстановлюючих документів на вказаний будинок, користувалась і управляла спадковим майном протягом шести місяців після відкриття спадщини. З заявою про прийняття спадщини до нотаріуса ОСОБА_5 не зверталась, своє право на спадщину стосовно нерухомого майна не оформила. ОСОБА_4 протягом шести місяців після смерті ОСОБА_6 прийняв спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, проте не оформив своє право на спадкове майно
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25.04.2016 у справі № 390/2321/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Соколівської сільської ради Кіровоградського району і області про визнання права власності в порядку спадкування, встановлено, що ОСОБА_5 прийняла спадщину в порядку ст. 549 Цивільного кодексу УРСР (в ред. 1963 року). Тим рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 постійно, за виключенням періоду з 2006-2011 років, також проживав у спірному будинку разом зі своєю матір'ю та дядьком ОСОБА_4 .
Позивач зазначав, що після смерті ОСОБА_5 він в установлений законом строк подав заяву до Кіровоградської державної районної нотаріальної контори про прийняття спадщини , в зв'язку з чим вважає, що набув право на спадкування 1/2 частки у праві власності на вказаний будинок, який належав ОСОБА_6
07.09.2020 позивач подав заяву про відмову від позовних вимог в частині поділу будинку АДРЕСА_1 та виділення ОСОБА_2 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 (а.с.107 т.2).
Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 07.09.2020 прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в частині поділу будинку АДРЕСА_1 та виділення ОСОБА_2 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 , провадження у цій частині закрито (а.с. 109 т. 2).
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено, з підстав необґрунтованості та недоведеності.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 прийняв спадщину відповідно до вимог ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР в ред. 1963 року шляхом фактичного вступу у володіння і управління спадковим майном, оскільки до смерті і після смерті матері постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку та 18 грудня 2002 року за № 833 подав заяву про прийняття спадщини. Мати позивача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину у встановлені законом строк і порядок не прийняла, ні шляхом фактичного вступу у володіння і управління спадковим майном, ні шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса.
Суд першої інстанції зазначив, що достовірних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_5 належним чином прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 , позивачем не надано. Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що його мати ОСОБА_5 проживала до дня своєї смерті та на час смерті ОСОБА_6 у спадковому будинку, не знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи. ОСОБА_6 померла в с. Високі Байраки Кіровоградського району Кіровоградської області, за місцем проживання її іншої доньки - ОСОБА_3 (третя особа у справі), яка доглядала матір до смерті. Ця обставина не узгоджується з позицією ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_5 на момент смерті матері проживала разом з нею.
Суд вважав, що правовстановлюючі документи на будинок знаходяться у позивача, але це не свідчить про те, що його мати ОСОБА_5 володіла вказаними документами на законних підставах протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_6 . Крім того, позивач звертається до суду із позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частку будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , однак спірний будинок, як об'єкт нерухомого майна, зареєстрований в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією інвентарної справи та архівною довідкою ОКП «КООБТІ», довідкою виконкому Соколівської сільської ради № 1275 (т. 1 а.с. 99-130, 149, 150, т. 1 а.с. 184).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що не встановлено будь-яких обставин на підтвердження того, що ОСОБА_5 належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , а відтак позивач ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_5 пред'явив позов на захист права, яке йому не належить.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на доводи аналогічно тим, що викладені у позовній заяві.
Додатково зазначив, що відповідач, знала про те, що у ОСОБА_1 знаходяться оригінали правовстановлюючих документів на спадковий будинок, тому на його думку розуміла, що є не єдиною спадкоємицею, не зважаючи на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25.04.2016 по справі № 390/232/15-ц, де вирішувався спір за її позовом, вчинила дії на отримання оспорюваного свідоцтва про право на спадщину: 10.06.2016 отримала дублікати свідоцтв про право власності на спірний будинок; 23.06.2016 (через 2 місяці після вказаного рішення суду) отримала довідку Соколівської сільської ради № 1275 про те, що належний померлій ОСОБА_6 будинок згідно архівної документації має поштову адресу АДРЕСА_1 (а. с. 127-128 т. 1); 23.06.2016 подала заяву (через представника за дорученням ОСОБА_19) до КООБТІ про перейменування буд. АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 на підставі вказаної довідки; отримала архівну довідку № 24753 про відповідність адреси спадкового будинку (а.с. 130 т. 1); 05.07.2016 отримує свідоцтво про право на спадщину на весь будинок по АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05.07.2016 на ім'я ОСОБА_2 з порушенням норм матеріального права, що судом першої інстанції не було враховано. Судом всі надані позивачем докази сприйняті критично, не оцінені належним чином, судове рішення повністю грунтується лише на доказах відповідача.
Вказав, що судом залишено поза увагою положення ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР, п.113 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №18/5 від 14 червня 1994 року, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за №152/361.
Також зазначив, що як члени сім'ї ОСОБА_6 ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_1 в погосподарській книзі Соколівської сільської ради не значаться. Дійсно вони не були зареєстровані за адресою спірного будинку, проте це не спростовує факт їхнього проживання в будинку як до смерті спадкодавиці, так і після її смерті, що підтверджується іншими доказами по справі.
Соколівська сільська рада і свідки не заперечують, що ОСОБА_5 не була зареєстрована у спірному домоволодінні, дані про неї відсутні у погосподарської книзі, при цьому вона проживала там з 2002 року до дня свої смерті, що не суперечить вимогам Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно яких громадянам України гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання.
У суді неодноразово вказувалось, що ОСОБА_6 померла в с. Високі Байраки лише з тих підстав, що саме на момент смерті територіально перебувала у своєї доньки ОСОБА_3 , при цьому це жодним чином не суперечить тому, що місцем її останнього тривалого проживання є будинок АДРЕСА_1 , де вона проживала разом зі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
В рішенні суду зазначено зміст показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які повідомили, що у спадковому будинку проживали спочатку ОСОБА_10 із дружиною ОСОБА_6 , а після їх смерті проживав і був зареєстрований їх син ОСОБА_4 , а також проживали без реєстрації їх донька ОСОБА_5 із синами ОСОБА_1 і ОСОБА_11 , проте не надано належної оцінки вказаним обставинам.
Позивач звертає увагу, що у справі № 390/2321/15-ц судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_5 прийняла спадщину в порядку ст. 549 ЦК УРСР, саме в зв'язку із встановленням цього факту судом вирішено відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Соколівської сільської ради про визнання права власності на спадковий будинок, оскільки позов подано до неналежного відповідача і не залучено спадкоємця ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Крім того вважає необхідним врахувати надану до суду інформацію КООБТІ від 31.07.2017 про те, що первинне право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення Кіровоградської районної ради від 15.02.1989, в подальшому право власності зареєстроване станом на 01.01.2013 за ОСОБА_6 ; у матеріалах інвентаризаційної справи є довідка Соколівської сільської ради від 23.06.2016 про поштову адресу належного померлій ОСОБА_6 будинку: АДРЕСА_1 (а.с. 149 т. 1).
На думку позивача, судом безпідставно не враховано, що в правовстановлюючих документах адреса спірного домоволодіння: АДРЕСА_1 , такаж - в дублікаті свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 червня 1992 року, виданому 10 червня 2016 року державним нотаріусом Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області Лебедченко А. Д. т (а.с. 181 т. 1), про зміну зміну нумерації будинку будь-яке рішення відсутнє, лише довідка Соколівської сільської ради № 1275 від 23.06.2016 року про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 має поштову адресу АДРЕСА_1 .
Довідкою Соколівської сільської ради від 28.08.2017 року на адвокатський запит (а.с. 199 т. 1) підтверджується, що рішень про зміну нумерації будинків по АДРЕСА_1 за період з 1989 року по даний час, зокрема і щодо будинку, належного ОСОБА_6 виконавчим комітетом Соколівської сільської ради не приймалось.
Що підтверджує відсутність будь-яких правових підстав для зміни адреси з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відповідач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 230 т. 2).
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Іншими учасниками справи відзиви на апеляційну скаргу не подано.
Позивач подав відповідь на відзив (а.с. 2-6 т. 3).
Приватний нотаріус в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивача та його представника адвоката Жеребенко О. В., які підтримали доводи апеляційної скарги, відповідача та її представника адвоката Левицьку Л. А., представників третіх осіб ОСОБА_20, ОСОБА_21 та адвоката Троянську І. В., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Згідно копій свідоцтв, оригінали яких знаходяться у позивача ОСОБА_1 і оглянуті судом, померлій ОСОБА_6 належав на праві власності цілий житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності було посвідчено і зареєстровано після смерті попереднього власника - її померлого чоловіка ОСОБА_10 - на 1/2 частку будинку в спільному майні подружжя на підставі свідоцтва про право власності від 19.06.1992, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1108, та на 1/2 частину будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.06.1992, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1110 (а.с. 7-8 т. 1).
Згідно копії довідки ОКП «КООБТІ» від 23.06.2016 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_6 - 1/2 ч. (приватна), свідоцтво про право власності від 19.06.1992, № 1- 1108/Друга Кіровоградська державна нотаріальна контора, зареєстровано 23.06.1992 р.; 1/2 ч. (приватна), свідоцтво про право на спадщину від 19.06.1992, № 1-1110/Друга Кіровоградська державна нотаріальна контора, зареєстровано 23.06.1992р.; реєстрова книга № 1 запис № 93. Відповідно до технічної характеристики об'єкта за матеріалами технічної інвентаризації станом на 03.06.1992 - загальна площа житлового будинку складає 64,60 кв.м, житлова - 38,80 кв.м. Згідно архівних відомостей, наявних в ОКП «Кіровоградське ООБТІ», адреса АДРЕСА_1 , відповідає адресі: АДРЕСА_1 (а.с.184 т.1).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 07.11.2015 (т.1 а.с.123).
Заповіту ОСОБА_6 не залишила.
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її діти - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Відповідно до копій свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - діти померлої ОСОБА_6 (а.с.11, 166, 226-228 т.1).
Відповідно до інформації, наданої Кіровоградською районною державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_6 18.12.2002 заведена спадкова справа за № 742. До нотаріальної контори надійшла заява від сина спадкодавця - ОСОБА_4 . Від інших спадкоємців заяви до нотаріальної контори не надходили, свідоцтва про право на спадщину не видавалися (т. 1, а.с. 168).
ОСОБА_4 прийняв спадщину, відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК УРСР в ред. 1963 року, шляхом фактичного вступу у володіння і управління спадковим майном, оскільки до смерті і після смерті матері постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку та 18 грудня 2002 року за № 833 подав заяву про прийняття спадщини.
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9 т. 1).
Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв ОСОБА_1 , він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, зберігає правовоустановлюючі документи на спірний житловий будинок, які отримав від матері.
Відповідач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 145 т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_2 прийняла спадщину - подала заяву до нотаріуса, отримала оспорюване позивачем свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 , право власності підтверджується дублікатом свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10.06.2016 Державним нотаріусом ДНА в Кіровоградській області, за рєстром 165, дублікатом свідоцтва про право власності, виданого 10.06.2016 Державним нотаріусом ДНА в Кіровоградській області, за реєстром 166, що належало ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої був син ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав ( а.с. 190 т. 1).
Суд першої інстанції зазначив, що позивач звертається до суду із позовом про визнання за ним права власності на Ѕ частку будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , однак спірний будинок, як об'єкт нерухомого майна, зареєстрований в АДРЕСА_1 .
З наданих Соколівською сільською радою письмових пояснень та копій документів встановлено, що після проведеної Кіровоградським ООБТІ інвентаризації вулиць у с. Черняхівка, відбулося зміщення нумерації будинків: будинку АДРЕСА_1 було присвоєно АДРЕСА_1, відповідно АДРЕСА_2 - присвоєно АДРЕСА_2 і так далі, без прийняття відповідного рішення сільською радою (а.с.76-79 т. 3), після одержання правовстановлюючих документів власники будинку АДРЕСА_1 із заявами про зміну юридичної адреси нерухомого майна не звертались, зміни до погосподарського обліку не вносились.
До матеріалів справи долучено копію інвентарної справи №83 на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 100-120 т. 1). У довідці до справи зазначено про належність будівель АДРЕСА_1 спочатку ОСОБА_10 реєстрація 05.05.1982, далі ОСОБА_6 - з 23.06.1992 (а.с. 101 т. 1).
Матеріали інвентарної справи містять різні дані щодо номеру будинку по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1.
Згідно інформації наданої Кіровоградським обласним об'єднаним буро технічної інвентаризації від 31.07.2017 року первинне право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності від 05.05.1989 р., виданого на підставі рішення Кіровоградської районної Ради народних депутатів №60 від 15.02.1989 р. Вищезазначене рішення в матеріалах інвентаризаційної справи відсутнє (не збереглось). В подальшому станом на 01.01.2013р. право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_6 .
В матеріалах інвентаризаційної справи є довідка №1275 від 23.06.2016 р. Соколівської селищної ради про те, що житловий будинок, який належав померлій ОСОБА_6 має поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 149-151 т. 1).
Згідно довідки Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 28.08.2017 рішення про зміну нумерації будинків по АДРЕСА_1 за період з 1989 року по даний час, зокрема щодо будинку, належного ОСОБА_6 виконавчим комітетом Соколівської сільської ради не приймалося (а.с.199 т.1).
З наявної у матеріалах справи копії довідки, виданої виконкомом Соколівської сільської ради, ОСОБА_6 проживала і зареєстрована в АДРЕСА_1 , на день смерті разом з нею проживав і був зареєстрований син ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с. 183 т.1).
Як члени сім'ї спадкодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в погосподарській книзі Соколівської сільської ради не значаться ( а.с. 185 т. 1).
Відповідно до копій довідок, виданих виконкомом Соколівської сільської ради, ОСОБА_4 проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1 . На день смерті разом з ним проживав, але не був зареєстрований ОСОБА_1 (а.с. 160 т.1). ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала але не була зареєстрована в АДРЕСА_1 . На день смерті разом з нею проживав і був зареєстрований брат ОСОБА_4 , проживав і не був зареєстрований син ОСОБА_1 (а.с. 212 т.1).
Згідно копії довідки Соколівської сільської ради ОСОБА_1 дійсно проживав в АДРЕСА_1 з 2002 року по 2005 рік, але не був зареєстрований з матір'ю ОСОБА_5 , та дядьком ОСОБА_4 . Підстава: пояснення свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . З 2005 року ОСОБА_1 змінив місце проживання і до 2011 року проживав за іншою адресою. З 2011 року проживав в АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до дня їхньої смерті, а після смерті матері та дядька проживає один по теперішній час (а.с.16 т.1).
ОСОБА_5 та її син ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , в період з 23.01.2001 до 2003 року, зняті з місця реєстрації по АДРЕСА_3, прибули в АДРЕСА_8 (а.с. 60 т. 2).
Згідно довідки Кропивницького МВК від 23.05.2018 року ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у Кіровоградському ОМВК з 26.06.2000 року, проживав за адресою АДРЕСА_3 , 06.11.2003 року знятий з військового обліку у інші облікові органи (а.с. 100 т. 2).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1216, 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 5 Прикінцевих та перехідних положень чинного ЦК України до спадщини, яка відкрилась і була прийнята спадкоємцем до набрання чинності цього Кодексу, застосовуються правила ЦК УРСР 1963 року.
За змістом статті 524 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) , який був чинним на час смерті спадкодавця ОСОБА_6 , спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Заповіту ОСОБА_6 не залишила, а тому має місце спадкування за законом.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу; місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
Відповідно до статей 529-531 ЦК УРСР, які діяли на час відкриття спадщини, за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.
Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР визначається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння майном.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 24.06.1983, якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.
Відповідно до п.113 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №18/5 від 14 червня 1994 року, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за №152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 Розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009, якими визначено, що Цивільний кодекс УРСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК УРСР) передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР (1540-06) спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути:
- довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним;
- довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню;
- копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини;
- запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі);
- інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.
Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
Встановлено, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були її діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Після смерті спадкодавця із заявою до нотаріальної контори звернувся лише ОСОБА_4 , було відкрито спадкову справу за № 742.
Інші спадкоємці заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини не подавали.
ОСОБА_5 фактично вступила у володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_6 , оскільки зберігала у себе оригінали правовстановлюючих документів на спадковий будинок, користувалась будинком для свого та своїх членів сім'ї проживання, що відповідає вимогам ст. 549 ЦК УРСР.
Після смерті ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину, що складається зі спадкового будинку за адресою: АДРЕСА_1 не видавались.
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15.01.2020 (а.с. 43-47 т. 3), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом (а.с.38-42 т. 3).
У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12 викладено правовий висновок, що спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину».
Встановлено, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц), яке набрало законної сили після закриття апеляційного провадження на підставі ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 16.06.2016, якою прийнято відмову ОСОБА_2 від апеляційної скарги на вказане судове рішення (а.с. 12 т. 3), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Соколівської сільської ради Кіровоградського району та області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , про визнання права власності у порядку спадкування на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-15 т. 1).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що відповідачем неправильно визначено Соколівську сільську раду Кіровоградського району та області, позивачем не враховано, що належними відповідачем є ОСОБА_1 - спадкоємець ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину в порядку ст. 549 ЦК УРСР, до складу якої входить спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , , що належав на праві власності померлій ОСОБА_6 , спадкоємцем якої також був батько ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, подавши заяву до нотаріальної контори.
Згідно вказаного рішення судом встановлено, що спадкоємці власника вказаного будинку: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 своє право на успадковане нерухоме майно не оформили, обоє померли, існує спір щодо оформлення спадкового майна між їхніми спадкоємцями: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки у останнього перебувають оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що видані на ім'я ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час розгляду справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутні відомості щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
При розгляді цієї справи, суд першої інстанції не врахував преюдиційних обставин, встановлених рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц), дав їм свою оцінки з урахуванням інших доказів, чим не дотримався вказаних норм процесуального права.
З викладеними в оскарженому рішенні суду висновками щодо неприйняття спадщини ОСОБА_5 (матір'ю позивача ОСОБА_1 ) після смерті ОСОБА_6 не можна погодитись.
Колегія суддів, враховуючи досліджені судом докази у цій справі і факти, встановлені рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц), вважає доведеними обставини, що після смерті ОСОБА_6 спадщину, в тому числі на належний їй на праві власності жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , прийняли її діти: ОСОБА_4 , який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, та ОСОБА_5 , яка фактично вступила в управління, володіння спадковим майном, оскільки взяла та зберігала у себе правовстановлюючі документи на спадковий будинок і користувалась ним для проживання разом з ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось.
З урахуванням норм ст. 548, 560, 561 ЦК УРСР прийнята спадщина належала спадкоємцям померлої ОСОБА_6 : ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з моменту відкриття спадщини і вони після спливу шести місяців з дня смерті спадкодавиці могли звернутися до нотаріальної контори і одержати свідоцво про право на спадкове майно, проте закон не зобов'язував спадкоємців оформлювати своє право на спадщину.
Таким чином, після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1)їх спадкоємці, які прийняли спадщину: позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 відповідно успадкували належний спадкодавцям на праві спільної часткової власності (в рівних частках) будинок АДРЕСА_1 , право на який спадкодавці сторін у цій справі набули в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 .
При оформленні оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 щодо спадкового майна - будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 було відомо про ці обставини, що підтверджується рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц).
Проте, не зважаючи на існування перешкод - відсутність правовстановлюючих документів на спірний будинок, в порушення прав іншого спадкоємця - ОСОБА_1 , до якого раніше (ІНФОРМАЦІЯ_3 - після смерті ОСОБА_5 ) перейшло право на частку у праві спільної часткової власності на спадковий будинок, на ім'я ОСОБА_17 було видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається із цілого будинку АДРЕСА_1 , на підставі дублікатів: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10.06.2016 Державним нотаріусом ДНА в Кіровоградській області, за рєстром 165, свідоцтва про право власності, виданого 10.06.2016 Державним нотаріусом ДНА в Кіровоградській області, за реєстром 166, про належність ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».Згідно з статтею 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_5 щодо усіх прав і обов'язків, що належали останній на момент відкриття спадщини, в тому числі на частку у спільній частковій власності на спірний будинок, право власності на який було нею та ОСОБА_4 в рівних частках успадковане після смерті ОСОБА_6 .
ОСОБА_1 використовував спірний будинок для проживання після смерті ОСОБА_5 , володів ним разом з ОСОБА_4 до смерті останнього, проте не оформив свого права на спадкове майно до цього часу.
Відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 , і могла оформити своє право лише на те майно, зокрема частку у справі спільної часткової власності на спірний будинок, яке належало спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за № 426, порушує права позивача, перешкоджає йому реалізувати своє право на оформлення права власності на успадковану ним після смерті ОСОБА_5 частку у праві власності на спадковий будинок АДРЕСА_1 , тому підлягає скасуванню у судовому порядку.
Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 є передчасною та задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів позивача про безпідставність зазначення в оспорюваному свідоцтві про право на спадщину за законом номеру спірного будинку НОМЕР_3 замість НОМЕР_4, як вказано у правовстановлюючих документах, виданих на ім'я ОСОБА_6 , необхідно враховувати таке.
Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих законом повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради в галузі житлово-комунального господарства віднесено облік та реєстрацію відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форми власності.
Згідно статті 40 цього ж Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Системний аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що вирішення питання про присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової адреси належить до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради. При цьому, діюче в Україні законодавство чітко не регламентує процедуру присвоєння такої адреси, незважаючи на те, що жодного правочину з нерухомим майном неможливо здійснити, якщо йому не присвоєно поштову адресу. В той же час, органи місцевого самоврядування не позбавлені можливості затверджувати такі процедури на місцях.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 441/1625/15-а.
Натепер діє Тимчасовий порядок реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна, затверджений Постановою КМУ від 27 березня 2019 р. № 367 "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності".
Проте питання щодо нумерації успадкованого сторонами будинку не вливає на суть спору, оскільки поштова адреса об'єкту нерухомого майна може бути з'ясована при оформленні їхніх спадкових прав на будинок з урахуванням відомостей органів місцевого самоврядування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити частково, визнавши недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на будинок АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_2 .
Позов в частині визнання за позивачем права власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 не втратив можливості оформити своє право на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у Кіровоградській районній державній нотаріальній конторі, де відкрита (почата) 02 березня 2015 року спадкова справа № 35/2015.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам, підлягає стягненню 950,60 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Соколівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Наталя Петрівна, ОСОБА_3 , про перерозподіл спадщини задовольнити частково.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за реєстром № 426 на ім'я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будинок АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 відмовити.
В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 950,60 грн сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 21.12.2020.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді Л. М. Дьомич
О. Л. Карпенко