Провадження № 22-ц/803/2508/20 Справа № 202/3455/18 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
09 грудня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Кравченко Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Львів про стягнення боргу за договором позики та договором поруки, -
В червні 2018 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Львів про стягнення боргу за договором позики та договором поруки.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Львів про стягнення боргу за договором позики та договором поруки - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) грошові кошти у розмірі 111 435,00 грн., пеню у розмірі 98 062,80 грн., а всього - 209 497,80 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2 094,98 грн.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року та направити справу на розгляд до Рівненського міського суду.
У відзиві ОСОБА_3 на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року просить відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні апеляційних скарг на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року та рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Львів про стягнення боргу за договором позики та договором поруки.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2018 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Львів про стягнення боргу за договором позики та договором поруки.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без змін, а ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2018 року про відкриття провадження по справі - залишено без змін.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без змін, а ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2018 року про відкриття провадження по справі - залишено без змін.
Вказані постанови набрали законної сили та у касаційному порядку не оскаржувались.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2017 року ОСОБА_2 отримав в борг у ОСОБА_3 суму позики в розмірі 4250 доларів США та 1000 євро, які зобов'язався повернути з 30.05.2017 року до 20.12.2017 року.
Також, 10.04.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився перед позивачкою за виконання ОСОБА_2 обов'язку за договором позики від 10.04.2017 року.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 553 ЦК порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення ЦК України про зобов'язання та про договори.
Частиною 1 ст.553 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, а відтак, відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за борговими зобов'язаннями перед ОСОБА_3 .
Також, судом першої інстанції було встановлено, що позивачкою 05 січня 2018 року, 25 січня 2018 року на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , були надіслані вимоги та повідомлення про повернення боргу за договором позики, що підтверджується відповідними чеками за оплату послуг поштового відправлення.
Станом на день подання позову відповідачі відповіді на отримані листи-вимоги не надали, заборгованість не оплатили.
Як вбачається з розрахунку заборгованість за договором позики становить у розмірі 209 497,80 грн., яка складається з наступного: 111 435,00 грн., - суми боргу; 98 062,80 грн., - пеня.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що необхідно солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача борг за договором позики та договором поруки у розмірі 209 497,80 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи правил виключної підсудності є безпідставними, оскільки згідно з п. 8 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати через їх особливість можна не тільки в певному місці, можуть пред'являтись також за місцем виконання цих договорів.
Як вбачається з п.п. 3.4 договору позики №001 від 10.04.2017 року передбачено, що місце повернення позики є місце знаходження позивача (а.с. 12-13 т. 1).
В свою чергу з матеріалів справи встановлено, що місцем фактичного проживання та реєстрації ОСОБА_3 є АДРЕСА_4 (а.с. 7-8).
Окрім того, Дніпровським апеляційним судом вже розглядалось питання щодо визначення підсудності справи №202/3455/18, а саме: постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без змін, а ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2018 року про відкриття провадження по справі - залишено без змін.
Також, постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без змін, а ухвалу судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2018 року про відкриття провадження по справі - залишено без змін.
Вказані постанови набрали законної сили та у касаційному порядку не оскаржувались.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом до поручителя, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до умов договору позики №001 від 10.04.2017 року позика мала бути повернута у період з 30.05.2017 року по 20.12.2017 року, тобто останнім днем виконання умов договору було встановлено 20.12.2017 року.
Таким чином, шестимісячний строк слід обраховувати від 21.12.2017 року, тоді як позов подано до суду 15.06.2018 року, тобто протягом шести місяців.
Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції стягнув пеню в надмірному розмірі, яка майже дорівнює сумі позики, колегія суддів вважає недоведеними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст.1049, ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві борг (грошові кошти в тій же самій сумі або речі, визначені родовими ознаками в тій же кількості, такого ж роду та тієї ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк і в порядку встановленому договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притримання, завдатком.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено п.п. 1 договору позики, при порушенні ОСОБА_2 строків повернення позики, він повинен сплатити пеню в розмірі 0,5 % від розміру неповернутої частини позики за кожен день прострочення.
Згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу,процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
А тому, заборгованість за договором позики становить у розмірі 209 497, 80 грн, з яких: 111 435,00 грн. - сума боргу, 98 062,80 грн. - пеня.
Будь-яких доказів на спростування суми заборгованості за вказаним договором апелянтом не надано, свого розрахунку заборгованості також не навів.
Отже, доводи апеляційної скарги з цього приводу не спростовують висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди з ними, однак, без належного для цього обґрунтування, у зв'язку з чим така позиція апелянта не може бути прийнята апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними до доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , а тому не підлягають окремому аналізу та повторної відповіді на кожен аргумент його апеляційної скарги.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова