Провадження № 3/470/381/20
Справа № 470/794/20
22 грудня 2020 року смт Березнегувате
Суддя Березнегуватського районного суду Миколаївської області Лященко В.Л., при секретарі Прохоровій С.О., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Березнегуватського відділення Снігурівського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
06 листопада 2020 року о 20 годині 40 хвилин в смт Березнегувате по вулиці 1 Травня, в районі будинку 26, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2101, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора "Драгер" на місці зупинки та проходження медичного огляду в медичному закладі у встановленому законом порядку відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вину визнав та пояснив, що дійсно відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, оскільки вживав алкогольні напої. Просив зменшити суму стягнення у виді штрафу, а також не стягувати судовий збір, оскільки він вперше вчинив адміністративне правопорушення, є батьком багатодітної сім'ї та єдиним годувальником, працює у Березнегуватському КП “Послуги-2” та отримує 4675 грн. заробітної плати, його дружина перебуває у декретній відпустці. Призначення стягнення у виді штрафу в розмірі шестиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 10200 грн., поставить його сім'ю в скрутне матеріальне становище.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши наявні докази, суд дійшов наступних висновків.
Згідно п.2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 ст.130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже об'єктивна сторона зазначеного правопорушення, полягає у відмові водія на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, передбачає умисну форму вини.
Порядок фіксації вказаного порушення та проходження медичного огляду регламентовано ст.266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі Порядок) та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015р. № 1452/735 (далі Інструкція).
Згідно ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів працівників поліції у присутності двох свідків.
Згідно п. 2 розділу І Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 6 розділу І Інструкції, огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Згідно п. 7 розділу І Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення, відповідно до ст.266 КУпАП.
Відповідно до п. п. 6, 7, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду (далі- Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008р. № 1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.
У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного вище правопорушення, крім визнання ним своєї вини, підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 06.11.2020 року серія ОБ № 030927, яким встановлено факт керування ОСОБА_1 06.11.2020 року о 20 годині 40 хвилин транспортним засобом ВАЗ 2101 з явними ознаками алкогольного сп'яніння та його відмова в присутності двох свідків від встановленого законом порядку проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння;
- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтверджують обставини відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та у медичному закладі відповідно до встановленого законом порядку;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 , згідно яких він повідомив, що випив 200 грамів горілки, сів за кермо та після зупинки поліцейськими відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в присутності двох свідків;
- відеозаписом з камери поліцейського, з якого вбачається факт відмови ОСОБА_1 у присутності двох свідків від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Таким чином, факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я не викликає сумнівів, оскільки підтверджується вищезазначеними доказами, та визнанням особою своєї вини.
Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини, встановлені в суді. При цьому достатні та допустимі дані, які б спростовували чи ставили під сумнів наведені досліджені докази, вказували про порушення вимог ст.266 КУпАП України, під час їх отримання у справі відсутні і не встановлені.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке, з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є частиною національного законодавства, зазначив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Таким чином, суд приходить до висновку, що своїми неправомірними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, а саме - відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Разом з тим, при визначенні міри адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 суд враховує характер правопорушення, обставини справи щодо місця, часу вчинення, і їх наслідків, ступінь вини правопорушника, вчинення ним адміністративного правопорушення вперше, його майновий стан, який є батьком багатодітної сім'ї та єдиним годувальником, працює у Березнегуватському КП “Послуги-2” та отримує 4675 грн. заробітної плати, його дружина перебуває у декретній відпустці, та вони перебувають в скрутному матеріальному становищі, а також обставини, що пом'якшують відповідальність - визнання своєї вини та щире каяття, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Вказані обставини свідчать про те, що вочевидь в силу свого матеріального становища ОСОБА_1 не матиме змоги сплати штраф, визначений санкцією ч. 1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Статтею 27 КУпАП передбачено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст.33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.34 КУпАП, однією з обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнається щире розкаяння винного.
Аналіз вказаних статей Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить про те, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Однак, при розгляді справ про адміністративні правопорушення відсутній визначений Законом механізм, який би дозволяв накладати стягнення за вчинені адміністративні правопорушення нижче визначеної санкцією відповідної статті Кодексу або замінювати стягнення на інше.
Таким чином, з метою забезпечення виконання положень вказаного Кодексу, при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення, виникла необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права, тобто кримінального права та, при вирішенні цього питання, суду необхідно керуватися положеннями ст. 69 КК України.
Тобто, враховуючи норми ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Тобто, законодавець надав суду можливість призначати менше покарання навіть за вчинене кримінальне правопорушення за наявності окремих обставин, а за вчинення адміністративного правопорушення такого механізму не перебачив.
Разом з тим суд звертає увагу, що розмір штрафу, який визначено ч. 1 ст. 130 КУпАП, як безальтернативне покарання фактично є близьким до кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, і за відсутності норми, яка дозволяла б призначати стягнення менше ніж передбачено санкцією відповідної статті або замінити його на інше, неможливо у повній мірі реалізувати положення ст.ст.23, 33 КУпАП.
Тому накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10200 грн.) на особу, яка визнала свою вину та щиро розкаялась у вчиненому, вперше притягується до відповідальності за вчинення вказаного адміністративного правопорушення, а також, є батьком багатодітної сім'ї і єдиним годувальником, працює і отримує мінімальний дохід - 4675 грн. заробітної плати, його дружина перебуває у декретній відпустці, перебувають в скрутному матеріальному становищі, вочевидь не сприятиме її вихованню та виправленню, а призведе до того, що несплачений вчасно штраф буде звернутий до примусового виконання у подвійному розмірі. Таке покарання виглядає не просто надмірним, а явно несправедливо тяжким у відношенні ОСОБА_1 з огляду на його майновий стан.
Згідно приписів статей 1, 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Так, згідно з положеннями ст.129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Чинна редакція ч.1 ст.130 КУпАП, встановлює безальтернативний штраф у розмірі 10200 грн., що значно перевищує мінімальний розмір штрафу, який сьогодні може бути призначений за вчинення кримінального правопорушення - від 510 грн. (ст.53 КК України). У зв'язку з цим не дивно, що Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» в розумінні норм Конвенції.
У рішенні від № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року у справі про призначення судом більш м'якого покарання Конституційний Суд України визнав неконституційним положення ч.1 ст.69 КК України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності».
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що для досягнення визначеної в ст.23 КУпАП мети адміністративного стягнення (виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами) з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, майнового стану ОСОБА_1 , наявних обставин, що пом'якшують покарання та відсутності обтяжуючих покарання обставин, необхідно і достатньо накласти більш м'яке адміністративне стягнення, ніж передбачено ч.1 ст.130 КУпАП, а саме у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн., що буде посильним для правопорушника, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Згідно статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України “Про судовий збір”, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті, а саме враховуючи майновий стан сторони та те, що особа є малозабезпеченою.
Враховуючи клопотання правопорушника та його майновий стан, останній у відповідності до ст.8 Закону України “Про судовий збір”, звільняється від сплати судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 33, 40-1, 252, 280, 283, 284, 285 КУпАП, ст.8 Закону України “Про судовий збір” , суд,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України, та накласти на нього стягнення у виді штрафу у розмірі шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1020 (одна тисяча двадцять) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України “Про судовий збір”.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Суддя В. Л. Лященко