"21" грудня 2020 р.
Справа № 642/2651/19
Провадження № 2/642/462/20
Іменем України
14 грудня 2020 року Ленінський районний суд м.Харкова в складі:
головуючої судді Гримайло А.М.,
за участі секретаря судових засідань Старікова О.В.,
представників позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представників відповідачів Крашенінніков В.В., Нестеренко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Поліції Охорони в Харківській області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про захист прав споживачів та відшкодування майнової шкоди, -
У квітні 2019 року позивач звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивували тим, що «01» червня 2010 року, ОСОБА_1 з Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, було укладено Договір №301- 24822 про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені у житлових приміщеннях громадян, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу «ТРИВОГА» та їх технічне обслуговування, за умовами якого:
- п.2.1 відповідач здійснює в інтересах позивача спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації, що встановлена на об'єкті позивача та забезпечує виїзд до об'єкту наряду міліції охорони у випадку спрацювання сигналізації об'єкта.
Відповідно до п.2.2 договору, періодом спостереження вважається час з моменту здавання позивачем або його довіреною особою об'єкта під охорону відповідачу до моменту знаття об'єкта з охорони позивачем або його довіреною особою.
Місцезнаходження об'єкта охорони визначено сторонами у п. 2.5. договору - АДРЕСА_1.
«17» грудня 2018 року на об'єкті позивача в період коли об'єкт перебував під охороною сталася подія, що за своїми ознаками кваліфікується як крадіжка, поєднання з проникненням у житло (ч.3 ст.185 КК України). З домоволодіння позивача було викрадено матеріальні цінності а саме: сейф - вартістю 200 доларів США; 2-й комплект ключів від автомобіля Мерседес МЛ350 , д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований на ОСОБА_2 - чоловіка Позивача, вартість відновлення яких відповідно до рахунку складає 15 045,32 грн.; золотий ланцюжок 35 г. з ладанкою ( Микола Чудотворець ) 7 г. вартістю за 1 500,00 доларів США; золота каблучка ексклюзивної роботи у вигляді орла, 10 г. вартістю 390 доларів США; золота каблучка з чорним непрозорим фіонітом 5 г. вартістю 150 доларів США; тримач для краватки золотий з фіонітом 6г. вартістю 470 доларів США; набір сережок з квадратним рубіном та каблучка з рубіном та двома маленькими фіонітами вартістю 400 доларів США; золота обручка 5 г., вартістю 150 доларів США; ланцюжок золотий 35 г. вартістю 1000 доларів США; Сережки з бріліантами 0,45 карати, вартістю 4000 доларів США; браслет з фіонітами 5г. вартістю 250 доларів США; брошка із турецького золота, покрита синьою емаллю у вигляді метелика вартістю 500 доларів США; обручка Сваровського вартістю 200 доларів США; маленькі золоті зливки 2 по 2г. та 3 по 1 г. вартістю 7000,00грн.; грошові кошти на загальну суму 50 доларів США купюрами по 20 доларів у кількості 2 шт. та по 5 доларів у кількості 2шт; золотий чоловічий ланцюжок 57 г. вартістю 2250 доларів США; театральна сумочка зі срібла 1903р. 600 г., вартістю 300 доларів США; підвіски у кількості 2 шт. з фіонітом вартістю 90 доларів США; грошові кошти у сумі 2000 грн.; грошові кошти у сумі 3000 грн. купюрами номіналом 100 грн. у кількості 30 шт.; відео реєстратор, вартістю 150 доларів США.
Загальна вартість викраденого складає: 362 482,30 гривень при курсі валюти станом на 17.12.2018 року 27,8371 грн. за 1$ США.
За даним фактом позивач звернулась до поліції та відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР. При проникненні до будинку на пульті відповідача мав відображатись сигнал і відповідно до умов договору мала виїхати група швидкого реагування. Але виконавець умови договору не виконав, що мало прояв в бездіяльності, яка призвела до настання збитків.
Так, згідно з відповіді відповідача «Встановлена на об'єкті охоронна сигналізація, належить гр. ОСОБА_1 на праві власності і складається з контрольно-приймального приладу ППКОП «Лунь-9Т», виробництва ТОВ «Охорона та безпека», сповіщувачів (датчиків) та ін. Технічні характеристики та опис ППКОП «Лунь-9Т» розміщені на веб-сайті виробника. Згідно з умовами укладеного договору від 01.06.2010 року №301- 24822, для забезпечення зв'язку між встановленим на об'єкті ППКОП «Лунь-9Т» та нашою апаратурою ГПЦС використовувався безпровідний канал GSM-зв'язку оператора мобільного зв'язку АТ «Київстар». У зв'язку з повним руйнуванням злочинцем ППКОП «Лунь-9Т» на об'єкті та викраденням сім-карти, зробити перевірку його працездатності виявилося технічно неможливо. Згідно з умовами п.п. 5.1.2, 5.1.7, 5.1.8 Договору замовник був зобов'язаний самостійно, своєчасно та за власний рахунок здійснювати заміну джерел основного та резервного живлення апаратури ОС. Проведеним обстеженням стану об'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ були встановлені обставини встановлення в них непрацездатних джерел живлення. Згідно з умовами п.п. 4.1.6 та 5.1.14 замовник був зобов'язаний своєчасно повідомляти виконавця про необхідність усунення несправностей ОС, а технічне обслуговування ОС об'єкта повинно було проводитися виконавцем за заявками замовника. Заявок про необхідність обслуговування ОС об'єкта від замовника на нашу адресу не надходило.
У ході подальшої перевірки працездатності об'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ із застосуванням іншого справного ППКОП та з новими справними джерелами живлення, нашими працівниками було встановлено, що всі ці сповіщувачі на об 'єкті знаходяться у працездатному стані.
Ретельно проаналізувавши усі вказані вище наявні фактичні обставини подій 17.12.2018 року на об'єкті, нашими фахівцями зроблено висновок про те, що проникнення сторонніх осіб на Об'єкт 17.12.2018 року за обставин не надходження тривожного сигналу про спрацювання ОС, стало можливим через фактичну непрацездатність об 'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ на момент події та застосування злочинцями спеціальної технічної апаратури для блокування сигналів GSM/GPRS- зв'язку біля об'єкта , яка перешкодила передачі тривожних радіосигналів від ППКОП «Лунь-9Т» на ГПЦС та подальшим його руйнуванням. »
Позивач з вищезазначеними доводами відповідача не погодився обгрунтовуючи наступним.
Виходячи з умов укладеного між позивачем та відповідачем договору, а саме Розділу 1 договору, терміни, що вживаються у договорі, мають наступне значення:
- сигналізація, це сукупність змонтованих на Об'єкті спільно діючих технічних засобів охорони, які призначені для контролю та передачі сповіщень про стан сигналізації на Пульті Централізованої Охорони.
- обслуговування, це забезпечення відповідачем функціонування сигналізації згідно з її експлуатаційною документацією шляхом здійснення профілактичних оглядів, а саме, перевірок сигналізації з метою забезпечення безперебійної її роботи, виявлення пошкоджень, які можуть привести до виходу її з експлуатації, а також ліквідації несправностей, які можуть бути усунуті безпосередньо за місцем знаходження сигналізації.
Відносно обов'язку саме відповідача забезпечити обстеження та здійснення профілактичного огляду обладнання:
- п.п. 4.2.2.1 передбачено, що Відповідач має право тимчасово не приймати сигналізацію Об'єкта під спостереження, якщо не з вини Відповідача виникли технічні несправності сигналізації Об'єкта, а Позивач відмовляється від їх ремонту.
-п.п. 4.2.3.2. передбачено що Відповідач має право тимчасово не приймати сигналізацію Об'єкта під спостереження, якщо сигналізація на Об'єкті вийшла з ладу не з вини Відповідача і потребує ремонту. Необхідність проведення ремонту технічних засобів сигналізації Об'єкта встановлюється Відповідачем при обстеженні Об'єкта.
Враховуючи витяг з електронного журналу подій, наданий відповідачем, за період з 16.11.2018 по 17.12.2018 року сигналізація на Об'єкті Позивача працювала в штатному режимі без яких не будь збоїв. Пульт централізованого спостереження Відповідача за вказаний період жодного разу не спрацював по сигналу «ТРИВОГА» за обставин несправності об'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ, на які вказує Відповідач у своїй відповіді на адвокатський запит.
Як видно з електронного журналу подій, система ГПЦО ЦТО УПО Харківської області влаштована та настроєна таким чином, що пульт централізованого спостереження Відповідача тестує працездатність системи сигналізації на Об'єкті Позивача всього лише двічі на добу - вранці, в проміжку часу з 00 годин 00 хвилин до 01 години 00 хвилин та в середині дня, що є дуже малим значенням з огляду на налаштування тестування систем сигналізації у інших виконавців подібних послуг на ринку Харківської області та міста Харкова.
Тобто, з 14:44:14 (постановка на сигналізацію користувачем) і до 01:28:58 18.12.2018 року - тестування системи пультом централізованого спостереження відповідача не проводилось. В той самий час, як свідчать покази позивача співробітникам поліції, викладені в Протоколі огляду місця події , крадіжка сталася в період часу з постановки на сигналізацію об'єкта позивача в 14:44:14 і до 19:00, коли позивачем було виявлено факт проникнення сторонніх осіб на Об'єкт, що повинен був охоронятись відповідачем.
Натомість, в обов'язки та права відповідача згідно з Розділом 5 Договору входило:
- п. 5.1.5 договору негайно повідомити по телефону ПЦО відповідача про виявлення слідів проникнення сторонніх осіб на об'єкт, що було виконано позивачем;
- п.5.1.6. - з метою перевірки працездатності сигналізації, її обслуговування, допускати на Об'єкт працівників Відповідача, які обслуговують сигналізацію, при наявності у них посвідчення працівника Відповідача з метою перевірки працездатності сигналізації, а також НМО, що в котрий раз свідчить про те, що саме відповідач повинен обслуговувати обладнання, встановлене на об'єкті позивача;
- п.5.1.8. придбавати за власний рахунок та своєчасно замінювати джерела резервного живлення апаратури сигналізації Об'єкта. При цьому відносно своєчасності заміни джерел резервного живлення апаратури, Відповідач жодним чином не проінструктував Позивача в жодному з документів, складених спільно з Відповідачем.
Більш того, п.5.1.13. Договору, Позивач зобов'язаний не здійснювати ремонт та обслуговування сигналізації Об'єкта самостійно та не залучати до цього сторонніх осіб.
Крім того, відповідно до розділу 12 Інструкції про порядок приймання/ здавання/ сигналізації об'єкта під спостереження на ПЦО (ручна тактика прийому/зняття об'єкта), позивачу та його довіреним особам забороняється допускати осіб, які не уповноважені Відповідачем до обслуговування встановлених на Об'єкті засобів сигналізації.
Позивач зазначає, що п.6.2.1 договору не встановлено відповідальності відповідача за неналежне виконання зобов'язань по договору, а саме за незбереження майна, що знаходиться на об'єктах, обладнаних сигналізацією, що знаходиться під спостереженням. Така умова договору не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про охоронну діяльність», тому даний пункт договору є нікчемним, а оскільки даний пункт є недійсним, тому відповідач має відповідати у повному обсязі за порушення зобов'язань.
Позивач просить суд визнати положення п.6.2.1 договору №301-24822 про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені у житлових приміщеннях громадян, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу «ТРИВОГА» та їх технічне обслуговування від 01 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, недійсним та стягнути з Відповідача - Управління Поліції Охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 362 482 грн. 30 коп.
10 травня 2019 року до суду надійшов відзив представника відповідача УПО в Х/о на позов. Не погоджуючись з позовом відповідач вказав, що 01.06.2010 між УДСО при ГУМВС України в Харківській області (далі скорочено - УДСО) та Позивачем було укладено два договори на надання послуг про спостереження за станом охоронної (№ 301-24822) та ручної тривожної (№ 301-24821) сигналізації належного Позивачу (замовнику) будинку АДРЕСА_1 (далі скорочено - об'єкт).
Ці два договори є окремими один від одного правочинами, з різними умовами, правами та обов'язками сторін. Правовідносини щодо спостереження за станом охоронної сигналізації об'єкта були врегульовані умовами договору від 01.06.2010 № 301-24822 (далі скорочено - Договір) і не регулюються договором № 301-24821.
Згідно з розділом 1 та пунктом 2.1 тексту договору, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати в інтересах замовника спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації об'єкта та забезпечувати виїзд до об'єкту НМО (нарядів реагування) у випадку спрацювання сигналізації. При цьому, пунктом 4.1.2 тексту Договору обов'язками відповідача було визначено приймати сигналізацію об'єкта під спостереження ПЦО і здійснювати нагляд за її станом за допомогою пункту централізованої охорони з моменту передачі сигналізації об'єкта під спостереження замовником до моменту зняття сигналізації об'єкта з під спостереження замовником.
Також, умовами пункту 4.1.6 Договору Відповідач взяв на себе зобов'язання усувати за заявою замовника несправності сигналізації у технічно можливий строк.
Згідно з умовами пункту 5.1.8 договору безпосередньо на позивача було покладено обов'язки придбавати за власний рахунок і своєчасно замінювати джерела резервного живлення апаратури сигналізації об'єкта, здійснювати заходи щодо відновлення електроживлення, що використовуються сигналізацією об'єкта для спостереження (п. 5.1.7), а умовами пункту 5.1.14 Договору - своєчасно повідомляти виконавця про порушення роботи сигналізації об'єкту. При цьому, пункти 4.1.6, 5.1.7, 5.1.8, 5.1.14 тексту договору є спеціальними по відношенню до умов пунктів 5.1.13 Договору.
В момент його підписання позивач відмовився від передачі працівникам УДСО ключів від всіх вхідних дверей об'єкта (і не виконав такі свої обов'язки згідно з п.5.1.3 договору), про що також було вказано у п.п.4.1.5 тексту договору, а також не скористався своїм правом на внесення у текст пункту 5.2.1. договору інформації про всіх своїх уповноважених осіб та всіх їхніх контактних телефонів, для здійснення цими особами виїзду на об'єкт за викликом відповідача для його відкриття у випадку такої необхідності.
З урахуванням такої поведінки та дій позивача у ході переддоговірних переговорів, а також з огляду на значну віддаленість об'єкта від місць дислокації найближчих нарядів реагування поліції охорони та з огляду на технічні особливості встановленої на об'єкті сигналізації, за згодою обох сторін договір було укладено (підписано) УДСО на умовах відсутності майнової відповідальності УДСО перед позивачем за збереження майна на об'єкті (п. 6.1.1 Договору).
Протягом всього часу дії Договору на протязі 9 років позивач не вимагав від відповідача перегляду будь-яких його умов та протягом 2018 року не повідомляв відповідача про наявність будь-яких несправностей сигналізації об'єкту.
Встановлена на об'єкті охоронна сигналізація належить позивачу на праві власності і складається з контрольно-приймального приладу ППКОП "Лунь-9Т" виробництва ТОВ "Охорона і безпека", сповіщувачів (датчиків) та ін.
Технічні характеристики та опис ППКОП "Лунь-9Т" розміщені на веб-сайті його виробника в мережі Інтернет за електронною адресою http://p-sec.eu/products/obiektovie-pribori/lun-9t.html і є загальновідомими та доступними для ознайомлення.
Згідно з умовами укладеного Договору (п.5 додатку № 1 до Договору) для забезпечення зв'язку між встановленим на об'єкті ППКОП "Лунь-9Т" та апаратурою ПЦО (ГПЦС) використовувався безпровідний канал GSM-зв'язку оператора мобільного зв'язку АТ "Київстар".
Тривожний сигнал про спрацювання ОС об'єкта 17.12.2018 на ГПЦС Відповідача не надходив.
Згідно з наданим позивачем витягом з електронного журналу обліку подій ГПЦС ОС об'єкта була в автоматичному режимі здана під спостереження ГПЦС о 14:44 год. 17.12.2018 і до 19:12 год. Цього-ж дня тривожний сигнал про спрацювання ОС об'єкта на ГПЦС Відповідача не надходив.
17.12.2018 о 19:12 год. позивач зателефонувала на ГПЦС відповідача і повідомила про вчинення крадіжки майна з об'єкта невідомими особами. Одночасно з цим, Позивач проінформувала про цю крадіжку майна з об'єкта і за спецлінією "102", у зв'язку з чим на об'єкт виїхав відповідний наряд територіального органу Національної поліції та СОГ Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області.
У зв'язку з повним руйнуванням (знищенням) злочинцем ППКОП "Лунь-9Т" на об'єкті та викраденням з нього SIM-карти, зробити перевірку його працездатності виявилося технічно неможливим.
Проведеним працівниками відповідача обстеженням стану об'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ ОС були встановлені обставини встановлення в них непрацездатних джерел живлення (батарейок) 2012 року випуску, про що було складено відповідний акт.
У ході подальшої перевірки працездатності об'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ із застосуванням іншого справного ППКОП та з новими справними джерелами живлення, працівниками Відповідача було встановлено, що всі сповіщувачі (датчики) на об'єкті знаходяться у працездатному стані.
Проаналізувавши усі вказані вище наявні фактичні обставини подій 17.12.2018 на об'єкті, працівниками відповідача було зроблено обґрунтований висновок про те, що проникнення сторонніх осіб на об'єкт 17.12.2018 за обставин ненадходження тривожного сигналу про спрацювання ОС об'єкта, стало можливим через фактичну непрацездатність об'ємних безпровідних сповіщувачів РТХ на момент події та застосування злочинцями спеціальної технічної апаратури для блокування каналів GSM/GPRS-зв'язку біля об'єкта, яка перешкодила передачі тривожних радіосигналів від ППКОП "Лунь-9Т" на ГПЦС та подальшим його руйнуванням.
Технічний опис, принципи роботи та характеристики наявних на ринку України приладів для блокування каналів GSM/GPRS-зв'язку розміщені в мережі Інтернет (https://glushilka.com.ua та ін.) і є загальновідомими та доступними для ознайомлення.
Так позивачі не надали доказів та не обґрунтували наявність винних дій відповідача, які б мали наслідком завдання шкоди, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити.
Представник відповідача УПО в Х/о зазначив, що сторони є вільними в укладенні договорів, погодженні їх умов. Закон України «Про захист прав споживачів» містить умови, за яких договори можуть бути визнані недійсними. Укладений договір відповідає вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його умов недійсними. Просив відмовити в задоволенні позову.
Позивачем було надано відповідь на відзив, яка міститься в матеріалах справи.
Представник відповідача УПО в Х/о надав заперечення на відповідь на відзив, які містяться в матеріалах справи.
Також до суду надійшов відзив на позовну заяву від долученого судом співвідповідача, представника ДКСУ, в якому не погоджуючись з позовом представник просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на висновки Великої Палати Верховного суду від 27.11.2019 №242/4741/16-ц, висновки Верховного суду викладеним у постанові від 19.06.2018 №910/23967/16.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. Просили суд задовольнити позов.
У судовому засіданні представник відповідача УПО в Х/о Крашенінніков В.В. проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача ДКС Нестеренко І.С. проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
При розгляді справи судом встановлено, що 01.06.2010 між УДСО при ГУМВС України в Харківській області та позивачем було укладено договори:
договір на надання послуг про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за станом засобів сигналізації, що встановлені у житлових приміщеннях громадян, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу «ТРИВОГА» та їх технічне обслуговування № 301-24822;
договір ручної тривожної № 301-24821 сигналізації належного Позивачу (замовнику) будинку АДРЕСА_1.
У зв'язку з запровадженням процедури ліквідації УДСО на підставі наказу МВС України від 07.11.2015 № 1399 і початком з 07.11.2015 своєї діяльності Відповідачем на підставі Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", постанов КМУ від 13.10.2015 № 834 та від 25.12.2015 № 1139 та численних інших відомчих документів щодо правонаступництва Відповідача по правовідносинам УДСО з іншими особами, починаючи з 07.11.2015 свої права та обов'язки перед позивачем по договору здійснював безпосередньо відповідач і з урахуванням проведення Позивачем оплат послуг по Договору на банківський рахунок відповідача спір з цих питань фактично відсутній і ці обставини не потребують додаткового доказування.
Відповідно до п.2.1 договору № 301-24822 від 01.06.2010 відповідач здійснює в інтересах позивача спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації, що встановлена на Об'єкті позивача та забезпечує виїзд до Об'єкту наряду міліції охорони у випадку спрацювання сигналізації об'єкта.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пунктом 6.1.2 договору № 301-24822 від 01.06.2010 передбачено, що виконавець не несе перед замовником відповідальності за збереження майна, що знаходиться на об'єктах, обладнаних сигналізацією, що знаходиться під спостереженням.
Факт скоєння протиправних дій щодо майна замовника зловмисниками, які проникли на об'єкт в період охорони та вина виконавця встановлюється в порядку, що передбачений чинним законодавством України. Розмір збитків, нанесених замовнику внаслідок неналежного здійснення договірних зобов'язань виконавцем, встановлюється уповноваженими працівниками сторін або судом і повинен підтверджуватись відповідними документами та розрахунками вартості викраденого, пошкодженого або знищеного майна.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним даного пункту договору, позивач вказував, що він суперечить положенням ЦК України щодо договорів та відшкодування шкоди, ЗУ «Про охоронну діяльність» та Закону України «Про захист прав споживачів».
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.
Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Аналізуючи умову договору, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права замовника як споживача стосовно виконавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом.
Відповідно до частин 1, 3-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У договору погоджено сторонами істотні умови відповідного договору.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачені підстави недійсності правочину, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України.
Згідно з вимогами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.
Зважаючи на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання умови договору недійсною, оскільки під час його укладення було дотримано вимог цивільного законодавства України, зокрема, ЦК України, Закону України Закону України «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про охоронну діяльність». При цьому суд враховує, що чинним законодавством надається право сторін на погодження розміру збитків, що було і визначено сторонами. При укладенні правочину позивач не заперечував проти таких умов.
Під час укладення оспорюваного договору сторони досягли згоди з усіх істотних його умов та визначили предмет договору, суму договору та порядок розрахунків, строк дії договору, права та обов'язки, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. При цьому сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач особистим підписом засвідчив, що він ознайомився та погодився з умовами цього договору, і сторони протягом довгого часу виконували свої обов'язки за договором щодо оплати послуг та надання послуг охорони. Тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та недоведеними.
При укладенні договори сторони погодили права та обов'язки.
Зокрема, замовник зобов'язується своєчасно вносити плату виконавцю за послуги охорони та плату за технічне обстеження та обслуговування об'єкту. А саме оплата вартості послуг з охорони об'єкту, що надаються виконавцем на умовах цього договору здійснюється на умовах передплати і проводиться щомісячно, не пізніше 15 числа кожного поточного місяця шляхом перерахування замовником коштів на рахунок виконавця згідно умов договору.
Виконавець зобов'язаний при виявленні НМО ознак проникнення сторонніх осіб на об'єкт, вживати заходи щодо їх затримання, здійснювати охорону місця пригоди до прибуття СОГ територіального органу ВС, викликати на об'єкт замовника або його довірених осіб. (п.4.1.3)
Відповідно до п.4.1.4 договору у разі спрацювання охоронної сигналізації, відкривати і проводити внутрішній огляд об'єкту виключно в присутності замовника, його довірених осіб чи понятих.
Відповідно до витягу з ЄДР№12018220280001883 від 18 грудня 2018 року в період часу з 14-00 год. по 19-10 год. 17 грудня 2018 року невстановлена особа шляхом пошкодження вікна проникла до будинку АДРЕСА_1 та викрала належне ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 майно, чим спричинила матеріального збитку.
Статтею 56 КК України передбачено, що протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Таким чином, шкода, завдана кримінальним правопорушенням повинна бути відшкодована особами, які вчинили кримінальне правопорушення.
Згідно до положень ч.1 ст.906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.978 ЦК України, за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання відповідно до ст.611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Сторони у договорі також погодили і відповідальність сторін за порушення умов договору та підстави звільнення виконавця від відповідальності за збитки, завдані замовнику.
П.6.1.2 договору № 301-24822 від 01.06.2010 передбачено, що виконавець не несе перед замовником відповідальності за збереження майна, що знаходиться на об'єктах, обладнаних сигналізацією, що знаходиться під спостереженням.
Згідно з п.2.1 договору, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати в інтересах замовника спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації об'єкта та забезпечувати виїзд до об'єкту НМО (нарядів реагування) у випадку спрацювання сигналізації. При цьому, пунктом 4.1.2 тексту договору обов'язками відповідача було визначено приймати сигналізацію об'єкта під спостереження ПЦО і здійснювати нагляд за її станом за допомогою пункту централізованої охорони з моменту передачі сигналізації об'єкта під спостереження замовником до моменту зняття сигналізації об'єкта з під спостереження замовником.
Також, умовами пункту 4.1.6 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання усувати за заявою замовника несправності сигналізації у технічно можливий строк.
Разом з цим, умовами пункту 5.1.8 Договору безпосередньо на позивача було покладено обов'язки придбавати за власний рахунок і своєчасно замінювати джерела резервного живлення апаратури сигналізації об'єкта, здійснювати заходи щодо відновлення електроживлення, що використовуються сигналізацією об'єкта для спостереження (п. 5.1.7), а умовами пункту 5.1.14 договору - своєчасно повідомляти виконавця про порушення роботи сигналізації об'єкту. При цьому, пункти 4.1.6, 5.1.7, 5.1.8, 5.1.14 тексту договору є спеціальними по відношенню до умов пунктів 5.1.13 договору.
Слід зазначити, що у ході проведення переговорів щодо укладання Договору та в момент його підписання позивач відмовився від передачі працівникам УДСО ключів від всіх вхідних дверей об'єкта (і не виконав такі свої обов'язки згідно з п.5.1.3 Договору), про що також було вказано у п.п.4.1.5 договору, а також не скористався своїм правом на внесення у текст пункту 5.2.1. Договору інформації про всіх своїх уповноважених осіб та всіх їхніх контактних телефонів, для здійснення цими особами виїзду на об'єкт за викликом відповідача для його відкриття у випадку такої необхідності.
Факт скоєння протиправних дій щодо майна замовника зловмисниками, які проникли на об'єкт в період охорони та вина виконавця встановлюється в порядку, що передбачений чинним законодавством України. Розмір збитків, нанесених замовнику внаслідок неналежного здійснення договірних зобов'язань виконавцем, встановлюється уповноваженими працівниками сторін або судом і повинен підтверджуватись відповідними документами та розрахунками вартості викраденого, пошкодженого або знищеного майна.
З матеріалів справи вбачається, що досудове слідство по факту крадіжки з домоволодіння триває, винних осіб не встановлено.
Сторони правочину самостійно погодили умови надання послуг, їх вартість, порядок оплати та відповідальність за порушення зобов'язань.
При цьому, позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували саме факт спричинення відповідачем шкоди, а отже, суд не може прийняти в якості належних та допустимих доказів завдання позивачу шкоди саме в такому обсязі, та з вини відповідача, з наступних підстав.
Так, згідно зі статтею 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: в повному обсязі - відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода; особою, яка безпосередньо завдала шкоду.
Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача.
Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК.
За наявності між сторонами спору зобов'язальних відносин, які випливають із договору, немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.1166 ЦК.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.
За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає (постанова Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 3-18гс15).
Судом враховано, що кримінальне провадження на даний час знаходиться на стадії досудового розслідування, отже, вирок суду за даними обставинами відсутній.
Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів суду також належними та допустимими доказами протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Поліції Охорони в Харківській області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про захист прав споживачів та відшкодування майнової шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 21 грудня 2020 року.
Суддя А.М.Гримайло