Провадження № 2/641/70/2020 Справа № 641/4818/18
18 грудня 2020 року
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого у справі судді - Боговського Д.Є.,
за участю секретаря судового засідання - Павленко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , 2010 р.н., та ОСОБА_3 , 2014 р.н., ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом, в якому просять визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що на підставі рішення Райжилкомісії Жовтневого району м. Харкова від 27.06.1967 на ім'я ОСОБА_8 та членів його родини - дружина ОСОБА_7 , доньки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було видано ордер № 132 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому адреса житлового приміщення була змінена на: АДРЕСА_3 . Головний наймач ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартира не приватизована, є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова. На теперішній час в квартирі зареєстровані: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , а також малолітні ОСОБА_2 , 2010 р.н., та ОСОБА_3 , 2014 р.н. При цьому, в квартирі фактично мешкають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_7 в спірній квартирі не мешкає з 1997 року, з цього часу вона фактично проживає зі своєю донькою за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідач ОСОБА_6 не мешкає в спірній квартирі з липня 2014 року, з квітня 2017 року він є власником кімнати АДРЕСА_5 , в якій він фактично і мешкає. Грошові кошти на придбання цієї кімнати надавались відповідачу ОСОБА_6 протягом 2014-2017 років позивачем ОСОБА_4 . Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в спірній квартирі не мешкають, участі в утриманні житла, оплаті за користування квартирою, сплаті комунальних платежів не приймають, що підтверджується актом, складеним сусідами ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Крім того, позивачі змушені сплачувати комунальні платежі, що нараховуються на усіх зареєстрованих осіб, а необхідність їх сплати ставить родину позивачів в скрутне становище. Спільне господарство разом із позивачами відповідачі тривалий час не ведуть, свої особисті речі відповідачі давно забрали, житло не відвідують більше півроку, хоча жодних перешкод їм в цьому не створюється.
Відповідач ОСОБА_6 , не визнаючи заявлені позовні вимоги, подав відзив, в якому вказує, що його не проживання з 2014 року в спірній квартирі було обумовлено домовленістю між членами сім'ї, пов'язане із народженням у сестри дітей та неможливістю її з родиною проживання в іншому місці. Він погодився уступити своїй сестрі із родиною своє місце, проте інтересу до житла не втрачав. Згодом відносини у них зіпсувались, йому постійно створювались перешкоди у користуванні квартирою, були замінені замки на вхідних дверях, що в свою чергу призвело до повного позбавлення його права користування житлом, було обмежено його право вільно перебувати у приміщенні, користуватися особистими речами. Кімната у гуртожитку, яка перебуває у його власності, не придатна до проживання, в ній проводяться ремонтні роботи, а він змушений мешкати у своїх друзів. Відповідач ОСОБА_6 зазначає, що втратив право на користування житловим приміщенням не з власної волі, замки на вхідних дверях були змінені без погодження із ним. В квітні 2018 року відповідач ОСОБА_6 був змушений звернутися до Слобідського ВП ГУНП в Харківській області із заявою щодо неможливості його потрапляння до спірної квартири та необхідності впливу на членів його родини. За результатами розгляду даної заяви співробітниками поліції з метою захисту інтересів відповідача ОСОБА_6 був проведений комплекс заходів, спрямований на недопущення подібних випадків у майбутньому, у відповіді Слобідського ВП ГУНП в Харківській області підтверджено факт зміни замка вхідних дверей, вказано на обов'язок позивачів надати ОСОБА_6 дублікат ключів та не чинити перешкоди у користуванні квартирою, однак дублікат ключів відповідач ОСОБА_6 до теперішнього часу так і не отримав. Крім того, площа і планування спірної двокімнатної квартири не дають можливості одночасного проживанні в ній усіх зареєстрованих осіб, а тому саме наявна домовленість між членами родини та добра воля ОСОБА_6 є причиною його переїзду на орендовані квартири, а потім до друзів. Перерахування на його користь протягом 2014-2017 р.н. грошових коштів не може вважатися допомогою на придбання житла, оскільки в умовах сучасного ринку вартість житла не може становити 44291,00 грн.
Позивачами надано відповідь на відзив, в якому вони вказують, що не погоджуються із доводами, міркуваннями та аргументами відзиву. Так, відповідачем не було надано доказів на підтвердження, що йому створювались перешкоди у користуванні житлом, проведена перевірка за фактом звернення ОСОБА_6 не знайшла підтверджень порушення його прав. Було замінено лише один замок, але з об'єктивних причин - через остаточне псування і неможливість ремонту старого, однак у зв'язку із тривалою відсутністю ОСОБА_6 та його небажання приймати участь в утриманні квартири йому про це не було відомо. Саме необізнаність відповідача ОСОБА_6 щодо стану спірної квартири, незацікавленість в утриманні житла, необхідності поточного ремонту житла, не вчинення жодних дій для отримання ключа від зміненого на вхідних дверях замка свідчить, на думку позивачів, про його не зацікавленість у спірному житлі, комунальні послуги він не сплачує, поштову кореспонденцію за місцем реєстрації не отримує. Також позивачі категорично заперечують наявність домовленостей із відповідачем ОСОБА_6 щодо його непроживання у спірній квартирі, він із власної ініціативи припинив проживання в квартирі, це було його особистим рішенням, на яке позивачі жодним чином не впливали.
У судове засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не з'явились, від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності. Також від позивачів до суду надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких останні зазначали, що відповідач ОСОБА_6 самостійно в липні 2014 року залишив місце реєстрації та з цього часу житлом не цікавиться, однак вимагає від них гроші.
Представник позивачів - адвокат Барінов Д.В. у судовому засіданні підтримав доводи позовної заяви, просив її задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, додатково надавши свої письмові пояснення по суті заявлених вимог, в яких вказував на те, що по домовленості між членами родини він залишив місце проживання та знімав помешкання, його мати ОСОБА_4 допомагала йому матеріально. Після того, як він був вимушений провернутися за місцем реєстрації, він дізнався, що замок вхідних дверей змінений, дублікат ключа він отримати не може, тобто причини його непроживання в спірному приміщенні є поважними, оскільки йому створюються перешкоди з боку інших мешканців квартири.
Його представник - адвокат Калугін О.Ю. у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , вивчивши матеріали справи, давши добутому правової оцінки, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
На підставі рішення Райжилкомісії Жовтневого району м. Харкова від 27.06.1967 за № 12 на ім'я ОСОБА_8 , сім'я якого складається з 4 осіб - дружина ОСОБА_7 , доньки ОСОБА_9 та ОСОБА_17 , було видано ордер № 132 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 .
Згідно довідки дільниці № 24 КП «Жилкомсервіс» адреса житлового приміщення - квартира АДРЕСА_2 була змінена на: АДРЕСА_3 ; особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_8 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 25.08.1999 Харківським міським відділом реєстрації актів цивільного стану складено відповідний актовий запис № 7113.
Згідно довідки дільниці № 24 КП «Жилкомсервіс» двокімнатна квартира АДРЕСА_7 не приватизована, належить територіальній громаді м. Харкова; в жилому приміщенні зареєстровано 7 осіб:
-ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дружина наймача), з 23.11.1967;
-ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (дочка наймача), з 25.05.1977;
-ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зять, чоловік дочки), з 25.05.1983;
-ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (онука), з 07.06.2000;
-ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (онук), з 07.04.2004;
-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , (правнук), з 13.09.2011;
-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , (правнучка), з 18.02.2014.
ОСОБА_2 , 2010 р.н., є дитиною-інвалідом, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Позивачі стверджують, що відповідач ОСОБА_7 не мешкає у спірній квартирі з 1999 року, а відповідач ОСОБА_6 не мешкає в квартирі з липня 2014 року без поважних причин.
Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 810 ЦК України визначено, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 61 Житлового кодексу Української РСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо перелічені особи перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Частиною 3 ст. 71 ЖК УСРС передбачені випадки зберігання жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, а саме 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних
Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.
Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим
приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК УРСР).
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу УСРСР» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами. Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
На підтвердження факту відсутності відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин позивачами надано складений 28.04.2018 наймачами квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в присутності мешканців сусідніх квартир - ОСОБА_11 (кв. ІНФОРМАЦІЯ_10 ), ОСОБА_12 (кв. ІНФОРМАЦІЯ_11 ) та ОСОБА_13 , (кв. ІНФОРМАЦІЯ_12 ) акт про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в квартирі фактично не мешкають, їх особисті речі в квартирі відсутні.
З наданих позивачами до суду копій квитанцій за комунальні послуги вбачається, що за надані послуги житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 , проводить оплату позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
З копій квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що позивачем ОСОБА_4 здійснювались банківські перекази грошових коштів на рахунок її сина - відповідача у справі ОСОБА_6 у період з жовтня 2014 року по червень 2017 року із призначенням платежу - поповнення картки/рахунку.
Також відповідач ОСОБА_6 має у власності кімнату № НОМЕР_3 загальною площею 13,6 м2, житловою 9,2 м2, у багатоповерховому житловому будинку гуртожитку літ. «А-2» по АДРЕСА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18.04.2017 ПН ХМНО Макушевою Н.В.
З відповіді ПАТ «Укрпошта» від 08.05.2018 вбачається, що ОСОБА_7 не отримує пенсійні виплати за адресою: АДРЕСА_3 .
Факт непроживання понад шість місяців відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_1 підтверджено і допитаними у судовому засіданні свідками ОСОБА_14 та ОСОБА_12 .
Натомість відповідач ОСОБА_6 вказує, що він не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з поважних причин, а саме у зв'язку із домовленістю між членами його сім'ї, оскільки у зв'язку із народженням у його рідної сестри ОСОБА_1 другої дитини стало фізично неможливо його проживання, а тому він почав винаймати житло, на оплату якого йому допомагала мати ОСОБА_4 . В 2017 року мати припинила матеріальну допомогу, до того ж він придбав у власність житлове приміщення у непридатному для проживання стані, для проведення ремонтних робіт йому не вистачало коштів, а тому він вирішив повернутися для проживання у спірну квартиру, однак не зміг потрапити до неї, оскільки замок на вхідних дверях був змінений.
03.04.2018 відповідач ОСОБА_6 звернувся до Слобідського ВП ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення йому перешкод у користуванні житлом.
У відповіді Слобідського ВП ГУНП в Харківській області на звернення ОСОБА_6 останньому запропоновано для захисту своїх прав звертатися до суду із позовною заявою. В ході перевірки працівниками поліції здійснювався вихід за адресою: АДРЕСА_3 , опитано ОСОБА_1 , яка підтвердила, що у січні 2018 року було змінено поламаний замок від вхідних дверей, однак ключи від нього брату ОСОБА_6 ще не віддали.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При цьому, вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Здійснення оплати за комунальні послуги позивачами, наявність у власності відповідача ОСОБА_6 нерухомого майна не є беззаперечною підставою згідно зі статями 71, 72 ЖК Української РСР для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, тому що не свідчать про втрату інтересу відповідачів до спірного житла.
Окрім того, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_7 з грудня 1996 року виїхала до Сумської області доглядати свою матір, у 1998 році повернулась, тривалий час страждала на гіпертонічну хворобу, декілька разів її госпіталізували, а після смерті чоловіка - ОСОБА_8 була вимушена мешкати у своєї іншої доньки, яка за нею здійснювала належний догляд після перенесеного інсульту, залишивши всі особисті речі в спірній квартирі.
Також, в спірній двокімнатній квартирі житловою площею 33,11 м2 мешкає позивач ОСОБА_4 разом із чоловіком ОСОБА_5 , а також її донька ОСОБА_1 разом із двома різностатевими дітьми - хлопчиком, 2010 року народження, який є інвалідом, та дівчинкою 2014 року народження, що дозволяє суду прийняти до уваги твердження відповідача ОСОБА_6 про наявність домовленостей між членами сім'ї щодо порядку користування жилим приміщенням, оскільки площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в квартирі всіх зареєстрованих осіб.
Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 підтвердили, що ОСОБА_6 не мешкає за місцем реєстрації з поважних причин. З 2014 рік по 2017 рік він не мешкав за усною домовленістю між членами його сім'ї, а в подальшому йому чинились перешкоди у користуванні квартирою, оскільки йому так і не віддали ключі від замку на вхідних дверях.
Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги заявлені не обґрунтовано та задоволенню не підлягають з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .
Позивач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .
Позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_3 .
Повне судове рішення складено 22 грудня 2020 року.
Суддя: Д. Є. Боговський