Справа № 953/16357/20
н/п 2/953/3116/20
22 грудня 2020 року Київський районний суд м. Харкова
у складі головуючого судді Колесник С.А.,
за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №953/16357/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, -
08.10.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якого просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2000 грн. у місяць до досягнення донькою повноліття, стягнення аліментів проводити на користь позивача з дня подання заяви до суду; допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць; судові витрати покласти на відповідача на користь держави.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 , посилається на те, що з 16.06.2017 вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з позивачем.
Позивачу не відомо, чи працює відповідач, допомоги дитині не надає. ОСОБА_2 - здоровий, працездатний чоловік.
Угоду про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2020 справа передана для розгляду судді Колесник С.А.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання позивач не з'явилась, до суду подала заяву про проведенян розгляду справи без її участі, зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задвоольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.17).
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влажи України (а.с.15, 19).
Частиною 1 ст.131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч.3 ст.131 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.
Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відповідно до ухвали суду від 21.12.2020, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
16 червня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюбу, про що 16.06.2017 складено відповідний актовий запис №1469 у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голвоного теритоірального управління юстиції у Харківськійй області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_3 , про що 17.10.2018 складено відповідний актовий запис №4766 у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голвоного теритоірального управління юстиції у Харківськійй області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.10).
Батьками дитини записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що також є місцем проживання позивача (а.с.9).
Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 ЦПК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідноі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Зі змісту ч.1,2 ст.184 СК України вбачається, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі і оплата праці (грошове забезпечення), з якої відраховують аліменти.
Обов'язок проведення індексації розміру аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, прямо передбачений законом, а саме, положеннями ст. 184 СК України, що зобов'язує державного виконавця проводити таку індексацію без додаткового судового рішення, керуючись при цьому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року за № 1078, з наступними змінами та доповненнями.
Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що зазначається у приписах постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"(п. 17).
Згідно до ст. 184 СК України суд погоджується зі способом визначення аліментів у твердій грошовій сумі, обраним позивачем.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
При визначенні величини аліментного платежу суд враховує, відповідно до ст. 182 СК України, матеріальне становище платника аліментів, той факт, що відповідач перебуває в працездатному віці, він не обтяжений турботами щодо утримання непрацездатних батьків чи інших дітей, з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей, вважає, що аліменти у розмірі 2000 грн. на утримання дитини, щомісяця, з індексацією відповідно до закону є сумою, що відповідатиме обов'язку батька дитини забезпечити частину витрат на її утримання, з урахуванням мінімальних життєвих потреб дитини і матеріального стану відповідача.
Суд вважає, що визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини.
Положеннями ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньо дитини у розмірі 2000 грн. щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду (08.10.2020) та до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 51, 129 Конституції України, ст. 2, 12, 13, 76, 81, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 274, 275, 280-284, 288, 289 ЦПК України, ст. 80, 84, 141, 150, 179, 180-182, 184, 191 СК України, ст..3, 6, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 08.10.2020 та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
При цьому, відповідно до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2020.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 18.12.2020.
Суддя Колесник С.А.