П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1479/20
Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі) в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13903-51У від 12 листопада 2019 року щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 10 719,72 грн.
Обґрунтовуючи вимоги позивач указував, що оскаржувана вимога складена з порушенням чинного законодавства, оскільки документ визначає суму недоїмки, але не зазначає період, не містить посилань на інші підстави, крім статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VI) та даних інформаційної системи органу доходів та зборів.
Далі позивач звертає увагу, що згідно ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів та зборів, у випадках передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отож, за відсутності проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, на думку позивача, відсутні належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 10 719,72 грн.
Ключовою підставою для задоволення позову позивач зазначає перебування в період 2017-2020 р. р. у трудових відносинах з ТОВ «Авіс-Фарма», яке як роботодавець сплачувало за нього усі необхідні податки та збори, у тому числі і ЄСВ.
Використовуючи практику Верховного Суду, викладену в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, позивач наголошує, що стягнення з нього, за спірною вимогою, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування буде мати результат подвійного оподаткування, що є порушенням принципів податкового законодавства та Конституції України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року №Ф-13903-51У на загальну суму 10 719,72 грн.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції, за аналізом вимог Закону №2464-VI, дійшов висновку про те, що якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою, і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах, та одночасно перебувають у трудових відносинах, на думку суду першої інстанції, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального права, ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник указує, що позивач як фізична особа-підприємець має, станом на 31 жовтня 2019 року, недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 26 539,26 грн. Ця сума, за його поясненнями, складається з нарахування з єдиного соціального внеску у його мінімальному розмірі за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., та за три квартали 2019 року - 8262,54 грн.
Аргументуючи апеляцію скаржник також звертає увагу на те, що у контролюючого органу є право формувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи даного органу.
Доводами апеляції є також те, що оскаржувана вимога є узгодженою, оскільки позивач не оскаржив її протягом 10 календарних днів з дня її надходження (отримання), не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом, не оскаржив, останню, в судовому порядку та не сплатив.
ОСОБА_1 не скористався процесуальним правом на звернення до суду з відзивом на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 з 04 березня 2009 року перебуває у статусі фізичної особи-підприємця та зареєстрований за № 24990000000029855, вид діяльності 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринках.
Наявна в матеріалах справи копія трудової книжки НОМЕР_1 свідчить, що ОСОБА_1 у період з 26 вересня 2016 року по 15 червня 2020 року перебував в трудових відносинах з ТОВ «Авіс-фарма». (а.с.62-65).
Згідно інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за 2016 - 2019 роки ТОВ «Авіс-фарма» сплачувала за позивача страхові внески.
12 травня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 за власним рішенням.
ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року №Ф-13903-51 «У» на суму 10 719,72 грн. та у квітні 2020 р. звернулося до державної виконавчої служби із заявою про її примусове виконання.
23 квітня 2020 р. державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року №Ф-13903-51 «У» в сумі 10 719,72 грн. прийняв постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
З метою виконання, дана постанова була направлена за місцем роботи ОСОБА_1 до ТОВ «Авіс-фарма» та зобов'язано роботодавця здійснювати відрахування із заробітної плати боржника на користь стягувача у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 11 991,69 грн.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2016-2020 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Вирішуючи спірні правовідносини колегія суддів зазначає про наявність усталеної судової практики Верховного Суду, яка, зокрема, викладена в постанові від 04.12.209 р. у справі №440/2149/19.
Верховний Суд, розглядаючи подібну правову ситуацію, дійшов таких висновків.
Так, касаційний суд зазначив, що, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд зробив висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець), саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року №824/876/19-а.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів, ретельно проаналізувавши доводи апеляційної скарги податкового органу, не знайшла будь - яких заперечень щодо доводів суду першої інстанції про відсутність обов'язку особи, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець (господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує), та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплачувати єдиний внесок.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду першої інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
У цій справі суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень процесуального права і ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
За приписами статті 139 КАС України розподіл судових витрат за судовим рішенням не здійснюється.
У відповідності до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 22.12.2020 року.