21 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 808/2718/17
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
секретар судового засідання Лащенко Р.В.
за участі позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференцзв'язку)
представника відповідача Армашової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2020 р. (головуючий суддя Сацький Р.В., судді Батрак І.В., Бойченко Ю.П.) в справі № 808/2718/17 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії,
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2017 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов'язання доплатити заробітну плату відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за червень-грудень 2016 р. в розмірі 598 968,9 грн., за січень-квітень 2017 р. - 653 605,9 грн., в загальній сумі 1 252 574,8 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2017 р. постанова залишена без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.02.2019 р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2017 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2017 р. у цій справі залишено без змін.
Тобто, рішення суду першої інстанції набрало законної сили.
27.04.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2017 р. у зв'язку з виключними обставинами, в обґрунтування якої вказав, що Рішенням від 26.03.2020 № 6-р/2020 Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Просив переглянути рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2020 р. в задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, переглянути судове рішення у зв'язку з виключними обставинами, задовольнивши позовні вимоги.
Доводами апелянта є наступне:
1) безпідставність висновку про відсутність необхідних видатків бюджету для виплати йому заробітної плати;
2) неприйняття рішення на підставі норм Конституції України;
3) необґрунтованість посилання на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 р. в справі № 820/2640/17 щодо відсутності ретроактивності у рішенні Конституційного Суду України;
4) неврахування положень частини 3 статті 152 Конституції України, якими гарантовано відшкодування шкоди від дії актів, що визнані неконституційними.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Позивач, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення у зв'язку з виключними обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 26.03.2020 р., тому Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення та мали місце з червня 2016 року по квітень 2017 року.
Суд визнає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури.
Підставою звернення позивача до суду в межах цієї справи з питання перерахунку та виплати заробітної плати за червень-грудень 2016 р. та січень-квітень 2017 р. є нарахування заробітної плати за вказані періоди без дотримання вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з наступного.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України №763 від 30.09.2015 р. та №1013 від 09.12.2015 р.
Відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII Кабінету Міністрів України доручено у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
Кабінетом Міністрів України на виконання приведених приписів не приведено нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону.
Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31.05.2012 р. №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури» щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а законами України про Державний бюджет України на 2015-2016 роки видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, суди при розгляді справи по суті позовних вимог дійшли висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами встановлені статтею 361 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами пункту 1 частини 5 статті 361 КАС підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 26 березня 2020 р. № 6-р/2020 (справа № 1-223/2018(2840/18)) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом другим резолютивної частини Рішення встановлено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційним Судом України в рішенні № 6-р/2020 від 26.03.2020 р. прямо вказано про втрату чинності положеннями закону саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 26 березня 2020 р.
Відтак, саме з 26 березня 2020 р. втратили чинність положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Рішення, є правильним висновок суду першої інстанції, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення та мали місце з червня 2016 року по квітень 2017 року.
Доводи апелянта щодо неправильності висновку суду першої інстанції про відсутність ретроактивності Рішення Конституційного Суду України спростовані приведеними вище висновками суду.
В судовому засіданні заявник послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.11.2020 р. в справі № 4819/49/19, та зазначив, що Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.
Дійсно, в цьому судовому рішенні Великою Палатою Верховного Суду викладено наступний правовий висновок:
«Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.
Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).
У тексті рішення КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 3 ст. 307КПК втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.».
На думку суду, позивачем довільно трактовані приведені висновки Великої Палати Верховного Суду.
Суд зазначає, що висновок суду першої інстанції не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, адже правовідносини, за вирішенням яких позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2017 р., стосувались неправильного визначення розміру заробітної плати за період з червня 2016 року по квітень 2017 року, тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 р. № 6-р/2020, та припинились, тобто не продовжують існувати (тривати) після ухвалення Рішення.
Стосовно посилання апелянта не неврахування судом першої інстанції положень частини 3 статті 152 Конституції України, якими гарантовано відшкодування шкоди від дії актів, що визнані неконституційними, суд зазначає, що не було предметом позову та предметом перегляду у зв'язку з виключними обставинами питання відшкодування шкоди, заподіяної позивачу від дії актів, що визнані неконституційними, позаяк предметом позову в цій справі є виключно питання розміру заробітної плати.
Таким чином, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для перегляду рішення у зв'язку з виключними обставинами.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2020 р. в справі № 808/2718/17 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2020 р. в справі № 808/2718/17 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 21.12.2020 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.12.2020 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко