22 грудня 2020 р. Справа № 520/6548/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бершова Г.Є.,
суддів: Катунова В.В., Ральченка М.І.
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року по справі № 520/6548/2020 (головуючий 1 інстанції Полях Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві в якому просив:
- визнати бездіяльність по розгляду заяви від 05 березня 2020 року на ім'я гаранта Конституції Президента протиправною доказом чого є відповідь №Д-3767/15-02-2-20 від 15.04.2020 року підтверджуюча правомірність відповіді № Д-8436/15-02-2 від 17.01.2020 року за підписом слідчого, що є суттєвим порушенням вимог Закону України "Про звернення громадян" та відсутність будь-яких матеріалів для звернення за судовим захистом у порядку статті 303 КПК України що пропонує посадова особа ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначив, що слідчий Платонов А.В. не є особою, яка має право підпису на звернення, у частині 3 статті 15 Закону викладений вичерпний перелік осіб, які мають право підпису відповіді на звернення. Таке право має слідчий у кримінальному провадженні, яке відсутнє при розгляді звернення. Окрім того, в даному випадку відсутні будь-які підстави для звернення у порядку ст. 303 - 307 КПК України, бо відсутні матеріали про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи, що позбавляє права на судовий захист. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року закрито провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначив, що відповідь ТУ ДБР в місті Полтава є невмотивованою, що є підставою до скасування судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позивач в своїй заяві, яку розглядав слідчий ОСОБА_3 , фактично просив відкрити за його заявою кримінальне провадження стосовно судді Зміївського районного суду Харківської області та притягнути його до кримінальної відповідальності, то така заява повинна розглядатися не в рамках Закону України "Про звернення громадян", а за правилами встановленими Кримінальним процесуальним кодексом. На підставі викладеного просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на адресу ТУ ДБР 26.12.2019 р. за вхідним №Д-8436, надійшла заява ОСОБА_1 від 23.12.2019 р., в якій він просив прийняти вплив до судді Зміївського районного суду Харківської області згідно діючого Кримінального кодексу України щодо постанови неправосудної ухвали та порушення права позивача на захист. Позивач фактично просив відкрити за його заявою кримінальне провадження відносно судді Зміївського районного суду Харківської області та притягнути його до кримінальної відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Пунктом 10 частини першої статті З КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Порядок відкриття кримінального провадження за заявою особи, визначено в ч.ч. 1, 5 ст. 214 КПК України де вказано, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
З огляду на пп.2 п.1 розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 року №139, внесенню до ЄРДР підлягає не будь-яка заява, а лише та, яка містить в собі обставини вчинення кримінально караного, суспільно небезпечного винного діяння (дії або бездіяльності), вчинене суб'єктом злочину.
Всі наведені доводи ОСОБА_1 в його заяві від 23.12.2019 р., щодо порушення суддею Зміївського районного суду Харківської області норм процесуального законодавства, є обставинами, на які він, як учасник провадження може посилатись при оскаржені судового рішення, реалізуючи гарантоване йому право на перегляд судових рішень.
У зв'язку із зазначеним, слідчим Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, листом від 17.01.2020 №Д-8436/15-02-2, в рамках КПК України, ОСОБА_1 надано мотивовану відповідь про відсутність об'єктивних та фактичних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення суддею Зміївського районного суду Харківської області.
У зв'язку із чим, слідчим слідчого управління ТУ ДБР тим же листом від 17.01.2020 р. №Д-8436/15-02-2 в рамках КПК України, також роз'яснено ОСОБА_1 його право, в разі незгоди з прийнятим рішенням щодо невнесення відомостей до ЄРДР, оскаржити таке рішення в порядку ст.ст. 303-307 КПК України до слідчого судді суду, в територіальній юрисдикції якого знаходиться орган, який прийняв відповідне рішення.
Однак, 04.03.2020 р. за вх. №Д-2582, на адресу ТУ ДБР від ОСОБА_1 надійшла ще одна заява від 03.03.2020 р. за наслідком отримання відповіді ТУ ДБР від 17.01.2020 р. №Д-8436/15-02-2. За змістом вказаної заяви, ОСОБА_1 зауважує, що відповіді за результатами розгляду звернень повинні бути підписані керівником або особою, яка виконує його обов'язки, згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян", бо слідчий, здійснює свої повноваження відповідно до вимог КПК України тобто в кримінальному провадженні.
Не скориставшись своїм правом на оскарження дій слідчого ТУ ДБР, до Октябрського районного суду м. Полтави, щодо невнесення відомостей до ЄРДР за своєю заявою від 23.12.2019 року стосовно судді Зміївського районного суду Харківської області, ОСОБА_1 05.03.2020 звернувся до Президента України із зверненням щодо вирішення питання бездіяльності ТУ ДБР.
Вказане звернення, Департаментом з питань звернень громадян Офісу Президента України листом від 06.03.2020 №22/012535-20П направлено для розгляду до Державного бюро розслідувань, яке в свою чергу листом від 01.04.2020 р. №7686-20/10-01-05-4286/20 перенаправило його до ТУ ДБР.
Вищезазначене звернення ОСОБА_1 розглянуто вже директором ТУ ДБР та листом від 15.04.2020 №Д-3767/15-02-2-20. Позивачу надано мотивовану відповідь про правомірність розгляду його попередніх заяв слідчим та начальником слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, а також в черговий раз зауважено та роз'яснено право оскаржити результат розгляду звернення органом розслідування, відповідно до ст-ст. 303-307 КПК України.
Вважаючи відповіді ТУ ДБР, від 15.04.2020 №Д-3767/15-02-2-20 та від 17.01.2020р. №Д-8436/15-02-2, доказом протиправної бездіяльності по розгляду заяви від 05.03.2020 на ім'я Президента України, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду.
Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір, що розглядається не містить ознак публічно-правового, та з того, що даний спір підлягає розгляду до юрисдикції місцевого загального суду в порядку Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів погоджується з таким рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами ч. 1 ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Зазначене узгоджується з положеннями ст. ст. 2, 4, 19 КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, зміст та характер спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У той час як участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового.
Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Таким чином, обов'язковим є з'ясування у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Так, Верховним судом у постанові від 19.06.2019 по справі № 826/5806/17 (№11-290апп19) сформований правовий висновок, відповідно до якого якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Отже, при визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 60 КПК України, заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначаються Законом України "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794) та Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
Відповідно до статті 1 Закону № 794, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Частиною 4 статті 216 КПК України та статтею 5 Закону №794 визначено злочини, які розслідуються слідчими органів Державного бюро розслідувань.
Частиною 1 статті 214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Таким чином, всі заяви або повідомлення громадян, які надходять до ТУ ДБР та стосуються вчинення кримінальних правопорушень, внесення з цих підстав відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відкриття кримінального провадження, початку досудового розслідування тощо, розглядаються в рамках Кримінального процесуального кодексу України.
Втім, відповідно до пп.2 п.1 розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 року №139, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п.4 ч.5 ст.214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ст. ст. 303, 304, 306 КПК України, на досудовому провадженні, зокрема, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду. За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу, яка не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Колегія суддів наголошує, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Судом встановлено, що позивач по суті в своїх заявах звертався з вимогою відкрити за його заявою кримінальне провадження відносно судді Зміївського районного суду Харківської області та притягнути його до кримінальної відповідальності.
З цих підстав судом не враховуються посилання сторін у справі на норми Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки саме КПК України, визначений та встановлений порядок розгляду заяв та скарг у кримінальному провадженні.
Таким чином, предметом спору по даній справі є обставини врегульовані кримінально процесуальним законодавством, мають виключно процесуальний характер, пов'язаний з реалізацією інтересів позивача.
Відповідно позов по даній справі направлено на поновлення прав позивача порушених на його думку в порядку КПК України, тому суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором, на думку позивача, про бездіяльність відповідача під час досудового розслідування кримінального провадження, а тому має вирішуватися судами за правилами кримінального судочинства.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та інтересу позивача, за захистом якого він звернувся, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно спірної бездіяльності, суд не може визначати чи поновлювати права позивача в кримінальному провадженні.
Отже, спір у даній справі не є публічно-правовим, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року по справі № 520/6548/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко