21 грудня 2020 р. Справа № 520/7755/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року (суддя Панов М.М., м. Харків) по справі № 520/7755/2020
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, що складає 114544 грн. (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок чотири грн.) 80 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , наказом від 13.08.2019 звільнений з військової служби. На момент звільнення позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки з 2017 року по 2019 рік. Зазначена компенсація була перерахована позивачеві лише 19.05.2020. Оскільки сума компенсації не була виплачена позивачеві в день звільнення, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України ОСОБА_1 просить стягнути на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідач подав до суду відзив, у якому проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 по справі № 520/7755/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості з 13 серпня 2019 року по 19 травня 2020 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати пов'язані з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 по справі № 520/7755/2020 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскільки спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, під час вирішення питань, які виникають у зв'язку зі зверненням до суду із позовами цієї категорії, застосуванню підлягають саме положення норм спеціальних законів. Вказує, що ані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2018 №1153/2008, не встановлено та не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. Вказує, що грошова компенсація за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому на неї не розповсюджуються вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 08.08.2016 по 13.08.2019 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Відповідно до Витягу з наказу та відомостей, зазначених на стор. 12 військового квитка, позивач з 08.10.2016 приймав участь в антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил в угрупуванні Національної гвардії України “Д” та отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_5 від 17 травня 2017 року, видане Головним управлінням Національної гвардії України (далі - посвідчення УБД), та, відповідно, з 17.05.2017 набув права на пільги та щорічну додаткову відпустку, як учасник бойових дій, 14 діб на рік.
Упродовж проходження військової служби за контрактом з 2017 року по 13.08.2019 позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував.
13.08.2019 позивач звільнився з військової служби відповідно підпункту “а” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” у зв'язку із закінченням строку контракту.
Наказом командира військової частини по стройовій частині від 13.08.2019 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової військової частини з 13.08.2019.
Під час звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату йому компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки з 2017 року по 2019 рік.
Проте, відповідачем було відмовлено позивачу у виплаті компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки з 2017 року по 2019 рік.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки з 2017 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та статтею 24 Закону України “Про відпустки”, останній звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року по справі №520/1168/2020 визнано протиправну бездіяльність відповідача та зобов'язано його нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 13 серпня 2019 року, а остаточний розрахунок з ним відповідачем здійснено 19.05.2020.
Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: з 13 серпня 2019 року по 19 травня 2020 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 117, 118 Кодексу законів про працю України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, що визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України.
Колегія суддів зазначає, що оскільки нормами спеціального законодавства (Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України) не врегульовано питання порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовцям, тому до спірних правовідносин мають бути застосовані норми загального законодавства (Кодексу законів про працю України).
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18.
За таких обставин доводи відповідача, щодо неправомірності застосування до спірних правовідносин норм КЗпП є помилковими.
Так, статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Судом встановлено, що в день звільнення позивача - 13.08.2019, відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. 19.05.2020 здійснено остаточний розрахунок з позивачем.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації у відповідності до частини 2 статті 117 КЗпП України за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з довідкою ВЧ 3017 від 21.08.2019 № 294, середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 344,26 грн. (а.с. 64).
Кількість днів затримки з 13.08.2019 по 19.05.2020 - день виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, складає 277 робочі дні, таким чином сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 95360,02 грн. (344,26 * 277).
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням часу, протягом якого з позивачем не було проведено розрахунку, розміру його грошового забезпечення до звільнення та враховуючи той факт, що сума компенсації була перерахована відповідачем добровільно, враховуючи принцип справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню кошти в сумі 14399,36 грн., оскільки сума середнього заробітку у розмірі 95360,02 грн. є неспівмірною по відношенню до суми, з якої, на думку позивача, прострочена виплата в день звільнення (14407,10 грн. - компенсація невикористаної відпустки).
Варто зазначити, що сума нарахованої грошової компенсації за невикористані календарні додаткової відпустки складає 14407,10 грн., що становить приблизно 15,1% від розрахованого розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто, на момент звільнення зі служби не виплачена частина від усієї суми, на яку, як вважає позивач, він мав право при виключені зі списків військової частини, складає 15,1%. Таким чином, сума відшкодування повинна становити 14399,36 грн. (95360,02*15,1%).
Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково, зобов'язавши Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості з 13 серпня 2019 року по 19 травня 2020 року в сумі 14399,36 грн., з урахуванням принципів співмірності, справедливості та встановлених судом обставин справи.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України рішення суду підлягає зміні шляхом внесення змін до його резолютивної частини.
В іншій частині рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду, з наведених вище підстав, не спростовують, підстав для його скасування колегією суддів не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 по справі № 520/7755/2020 - змінити, виклавши абзаци 2 резолютивної частини постанови у наступній редакцій:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості з 13 серпня 2019 року по 19 травня 2020 року в сумі 14399,36 грн..»
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року по справі № 520/7755/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова