ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 грудня 2020 року м. Київ № 826/3981/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів : головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доДержавної архітектурно-будівельної інспекції України
про визнання протиправним та скасування наказу
Прийняв до уваги наступне :
На розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває позовна заява ОСОБА_1 про зобов'язання Державну архітектурно-будівельну інспекцію України призупинити дозвіл на виконання будівельних робіт від 03 жовтня 2016 року № ІУ 115162772447, у зв'язку із чисельними порушеннями при будівництві та плануванні житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об'єктами інфраструктури та блоком первинного обслуговування за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення/дії/бездіяльність відповідача є протиправними, оскільки останнім порушено Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Державні будівельні стандарти України для планування будівництва.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
В подальшому, враховуючи неявку учасників справи, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Як слідує з матеріалів справи, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, керуючись ст. 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, зареєстрував подану замовником будівництва - Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» декларацію про початок виконання підготовчих робіт з будівництва житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об'єктами соціальної інфраструктури та блоком первинного обслуговування на просп. 40-річчя Жовтня, 74 у Голосіївському районі міста Києва від 03.08.2015 № KB 030152150679.
У подальшому, Держархбудінспекцією замовнику будівництва - Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об'єктами соціальної інфраструктури та блоком первинного обслуговування на просп. 40-річчя Жовтня, 74 у Голосіївському районі міста Києва від 03.10.2016 № ІУ 115162772447.
Вважаючи, що вказане будівництво ведеться з істотними порушеннями будівельних норм і правил позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідношенням, які виникли між учасниками розгляду справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт визначено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 (далі - Порядок № 466).
Згідно п.п. 28, 29 Порядку № 466 (у редакції, що діяла на момент видачі дозволу), замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.
До заяви додаються:
копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку);
копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);
проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;
копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту чи технічного переоснащення діючих підприємств;
копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;
інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову у його видачі.
Як слідує з матеріалів справи, а іншого матеріали справи не містять, за результатами розгляду поданих замовником будівництва Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» документів, Держархбудінспекція 03.10.2016 видала дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115162772447 «Будівництво житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об'єктами соціальної інфраструктури та блоком первинного обслуговування на просп. 40-річчя Жовтня, 74 у Голосіївському районі міста Києва».
При цьому, Порядком № 466 (станом на час видачі дозволу), визначено наступні підстави для відмови у видачі дозволу:
- неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;
- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
- виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
Враховуючи, подання замовником будівництва, разом із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт, документів передбачених законодавством України, підстави для відмови у видачі дозволу були відсутні.
При цьому під час розгляду справи, позивачем не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження порушення Держархбудінспекцією його прав та інтересів при видачі оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт.
Отже, враховуючи викладене, під час видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 03.10.2016 № ІУ 11516277447 посадові особи Держархбудінспекції діяли на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є, зокрема, правомірність дозволу на виконання будівельних робіт, виданого третій особі.
Як убачається з оскаржуваного рішення, вони стосуються прав та інтересів лише визначених у ньому осіб, тобто є актами індивідуальної дії.
Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
За приписами п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до п. 18 ч. 1 статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 статті 4 КАС України).
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Ураховуючи наведені вище положення КАС України та ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржувані рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: видані відповідачем в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містять загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо виконання будівельних робіт на конкретно визначеному об'єкті будівництва та адресовані обмеженій кількості осіб; не регулюють певний вид суспільних відносин; не розраховані на багаторазове застосування й вичерпують дію після їх реалізації.
Крім того, суд зауважує, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Оскільки позивач у зв'язку із здійсненням відповідних будівельних робіт не є учасником (суб'єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваному рішенні, як акті індивідуальної дії, таке рішення не породжують для ОСОБА_1 жодних прав та обов'язків, а тому і не надають права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.
При цьому суд зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
Наведене вище позиція повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у його постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 9901/657/18.
Враховуючи в сукупності встановлені вище обставини, безпідставними є вимоги позивача, а тому відсутні підстави для їх задоволення.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп - відсутній)
Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 37471912)
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя Р.О. Арсірій
Судді В.А. Кузьменко
О.П. Огурцов