ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 грудня 2020 року м. Київ № 640/11735/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м.Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 2933548) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.05.2018 по 28.02.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ 2933548) виплатити нараховану, але не виплачену пенсію ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.05.2018 по 28.02.2019.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вказує, що за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 відповідачем не здійснено виплату пенсійного забезпечення.
Позивач стверджує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, всупереч конституційним гарантіям, без законних підстав та необґрунтовано відкладає на невизначений час повернення заборгованості по виплаті пенсійного забезпеченні за зазначений період.
З огляду на викладене, позивач вважає, що її право на пенсійне забезпечення підлягає захисту, в зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Оскільки порядок на даний час не затверджений, відповідач вважає, що діяв у межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 18.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію у разі втрати годувальника.
Згідно з копією паспорту, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 13.08.2018 № 0000595430, позивач є внутрішньо-переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Як убачається з матеріалів справи, у період з 01.05.2018 по 28.02.2019 відповідачем не здійснювалась виплата пенсії.
20.02.2020 позивач звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати пенсії за період з 01.05.2018 по 28.02.2019.
Листом від 19.03.2020 № 1000-0217-8/19990 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з цим, пенсія з 01.05.2018 по 28.02.2019 в сумі 29 342,47 грн. нарахована та буде виплачена після погодження вищевказаного Порядку.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача що невиплати пенсії за спірний період, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (надалі - ЗУ № 1058).
Відповідно статті 5 ЗУ № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Стаття 7 вказаного Закону визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у подальшому Порядок №365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335) орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Однак, Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 у справі № 640/18720/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 було визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30.08.2019 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зокрема, пункт 1 доповнено абзацом наступного змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Судом встановлено, що відмовляючи у виплаті пенсії позивачу за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 19.03.2020 № 1000-0217-8/19990 посилається на той факт, що суми доплати за минулий період обліковуються в управлінні та будуть виплачені на умовах окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Отже, посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Відповідно до статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд акцентує увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Оскільки станом на час розгляду та вирішення даної справи органом пенсійного фонду не надано доказів здійснення виплати заборгованості зі сплати пенсії за період її несплати у зв'язку з призупиненням, факти призупинення пенсії та наявності заборгованості за минулий період не спростовував, суд дійшов висновку, що відповідач, в даному випадку, своїми діями порушив гарантовані державною соціальні права позивача, які підлягають поновленню.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.
За змістом статей 113, 116, 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058 визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки від має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати закону №1058 щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
В контексті наведеного суд звертає увагу на тому, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Беручи до уваги наведене, суд констатує, що пенсія позивачу за період її невиплати повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час з огляду на відсутність окремого порядку Кабінету Міністрів України.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд вважає, що відповідачем протиправно не вчинено відповідних дій, спрямованих на виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2018 по 28.02.2019.
Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області Пенсійного фонду України, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії починаючи з 01.05.2018 по 28.02.2019 пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити пенсію за період з 01.05.2018 по 28.02.2019, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що листом від 19.03.2020 № 1000-0217-8/19990 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області підтвердило наявність заборгованості перед позивачем за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 пенсії в сумі 29 342,47 грн.
Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 24.07.2020 № 3610 ОСОБА_1 позивачу нараховано та не виплачено пенсію з травня 2018 року по лютий 2019 року у розмірі 29 342,47 грн.
При цьому, на момент ухвалення рішення по даній справі Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, не було надано жодних доказів на підтвердження виплати вказаної суми пенсії.
Враховуючи нарахування та невиплату позивачу на день ухвалення рішення пенсії за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 в сумі 29 342,47 грн., суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити на користь позивача призначену пенсію за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 в сумі 29 342,47 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць у розмірі 3183,98 грн.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № ПН2684 від 25.05.2020.
З урахуванням висновку суду про задоволення позовних вимог суд вважає, що стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2018 по 28.02.2019.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: 04071, місто Київ, вул. Ярославська, будинок 40) здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 в сумі 29 342 (двадцять дев'ять тисяч триста сорок дві) грн. 47 коп.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: 04071, місто Київ, вул. Ярославська, будинок 40) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
5. Допустити негайне виконання рішення суду у межах виплати суми пенсії за один місяць у розмірі 3183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн. 98 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Т.П. Балась