21 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/6066/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
за участю секретаря Андрушко І.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.11.2020 ВП № 63540895.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно винесено оскаржувану постанову, оскільки приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міст Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Вказує, що відповідач здійснює примусове виконання в межах виконавчого округу м. Києва, однак жодного майна на території м. Києва він не має, постійно мешкає на території міста Чернігова, а тому відповідачем прийнято до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі та залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Горая Олега Станіславовича та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд».
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки стягувачем було подано заяву про примусове виконання виконавчого напису із зазначенням місця проживання боржника: АДРЕСА_1 , а тому виконавче провадження відкрито за місцем проживання боржника.
В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що згідно вимог частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача просив розгляд справи провести за його відсутності.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм О.С. 08.09.2020 видано виконавчий напис № 34447 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 32183,52 грн (а.с.49).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни з заявою про примусове виконання вищенаведеного виконавчого напису (а.с.47).
Приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна здійснює діяльність у виконавчому окрузі міста Київ, номер посвідчення 0365 з датою видачі 10.06.2019, що підтверджується офіційними відомостями Єдиного реєстру приватних виконавців України (https://erpv.minjust.gov.ua/).
09.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63540895 (а.с.60).
Позивач, вважаючи, що виконавчий документ було пред'явлено до виконання не за належним місцем виконання, звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
За приписами частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих написів нотаріусів.
Вимоги до виконавчого документа визначені статтею 4 Закону №1404-VIII.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 4 вказаного Закону у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII) приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1404-VIII місцем виконання рішення є місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.
Отже, виконавче провадження здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом № 1404-VIII випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника.
Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
Як підтверджується матеріалами справи, виконавчим округом відповідача у справі є саме місто Київ.
Тобто, приватний виконавець Дорошкевич В.Л. має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах саме м. Києва, що є можливим у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Частиною 1 статті 25 Закону № 1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Місце виконання рішення згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону № 1404-VIII.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За змістом статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що вказаними приписами визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, згідно з частиною 3 статті 25 Закону № 1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 24 Закону № 1404-VIII, якщо місце проживання, перебування боржника-фізичної особи та місцезнаходження боржника-юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Таким чином, суд вважає, що визначальними для відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем є вчинення таких дій щодо боржника, який проживає в межах його виконавчого округу, або знаходження майна боржника в межах цього ж виконавчого округу.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорту позивача серії НК № 880561, виданого Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області 07.03.2001, позивач з 21.08.1993 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5-6).
При цьому, в постанові про відкриття провадження від 09.11.2020 ВП № 63540895 вказано адресу боржника: АДРЕСА_1 , яка і є місцем виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за № 34447 від 08.09.2020 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 32183,52грн (а.с.9).
Тобто, адреса проживання позивача у м. Києві зазначена лише у виконавчому написі та заяві стягувача про примусове виконання рішення, жоден інший документ в матеріалах виконавчого провадження не вказує на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису.
Крім того, згідно довідки Комунального підприємства «АТП-2528» Чернігівської міської ради від 03.12.2020 № 01-21/645 позивач працює на посаді начальника автоколони № 2 з 01.09.2014 по теперішній час (а.с.12).
Згідно з частинами 1, 2, 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Частиною третьою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
На думку суду, застосоване у Законі № 1404-VIII словосполучення «місце проживання, перебування боржника-фізичної особи» означає саме місце проживання, перебування фізичної особи у розумінні Цивільного кодексу України та Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». При цьому зазначена у виконавчому написі адреса місця проживання боржника, з урахуванням вищевикладеного, не є його офіційною адресою місця проживання, оскільки виконавчий напис не відноситься до переліку документів, які визначені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення виконавчого документа не за зареєстрованим місцем проживання боржника, стягувачем до заяви мали бути приєднані підтверджуючі документи, що дають змогу достовірно встановити, що боржник проживає, перебуває за адресою, зазначеною як місце проживання.
Висновок щодо необхідності подання стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження (у разі направлення виконавчих документів за місцезнаходженням майна боржника) доказів, які б підтверджували місце проживання боржника, станом на момент подання такої заяви за відповідною адресою, викладений у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 826/7969/16.
Згідно з частиною 5 статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
На переконання суду, вищевикладене є підставою для висновку, що на момент відкриття спірного виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. не володіла достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною у виконавчому написі адресою саме у м. Києві та не вжила жодних заходів щодо перевірки цієї інформації, оскільки у неї були наявні всі підстави для цього, виходячи з документів виконавчого провадження.
Натомість матеріалами даної справи підтверджується, що позивач має зареєстроване місце проживання, за яким дійсно мешкає та працює поза межами виконавчого округу міста Києва.
За відсутності доказів того, що боржник офіційно проживає у місті Києві, відповідач повинна була повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту10 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII.
Це означає, що відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження його майна, а в іншому виконавчому окрузі.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 09.11.2020 ВП № 63540895.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги від 04.12.2020, акт прийому-передачі наданої правової/правничої допомоги від 17.12.2020 на загальну суму 5000,00 грн та квитанцію № 0003773 від 17.12.2020.
Таким чином, позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Отже, адвокатом та позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Горай Олег Станіславович та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 09.11.2020 № 63540895.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (вул. Окіпної Раїси, буд. 4-А, офіс 71-А, м. Київ, 02002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 21 грудня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко