21 грудня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1981/20-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Оніщенко Дмитра Степановича про визнання протиправною та скасування постанови.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Оніщенко Дмитра Степановича про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2020 р. ВП № 61951482.
В обґрунтування позовних позивач зазначив, що спірна постанова є протиправною, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього коштів, оскільки він проживання по АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 07.12.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, із врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених ст. 287 КАС України.
Цією ж ухвалою суду заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду задоволено. Поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду та визнано причини його пропуску поважними.
Крім того, ухвалою суду від 07.12.2020 р. залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Фінансова компанія Управління Активами" (Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, будинок, 9А, офіс 203, код ЄДРПОУ 35017877).
Даною ухвалою також витребувано від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Оніщенко Дмитра Степановича письмові докази по справі.
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Оніщенко Дмитро Степанович (далі - відповідач) не скористався правом подання відзиву на адміністративний позов в порядку ст. 162 КАС України.
ТОВ "Фінансова компанія Управління Активами" (далі - третя особа) правом, передбаченим ст. 163 КАС України, не скористалося, письмові пояснень з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову до суду не надало.
Позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами.
У судове засідання призначене на 17.12.2020 р. відповідач та третя особа не прибули, причини неприбуття не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду шляхом надсилання у порядку встановленому ст. 268 КАС України на офіційну електронну адресу тексту повістки, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 62).
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Частиною 1, 9 ст. 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи положення ст. ст. 194, 205, 268 КАС України, суд вважає, що не має перешкод для розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
14.04.2020 р. ТОВ "Фінансова компанія Управління Активами" звернулося до приватною виконавця виконавчого округу міста Києва Оніщенко Д.С. із заявою № 70216 про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 12690 від 26.11.2019 р. виданого приватним нотаріусом нотаріального округу Київського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів у розмірі 2663,97 грн (а.с. 34).
30.04.2020 р. приватним виконавцем Оніщенко Д.С. на підставі заяви стягувача та виконавчого напису виконавчого напису № 12690 від 26.11.2019 р. виданого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів у розмірі 2663,97 грн винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61951482 від 30.04.2020 р. В даній постанові вказано адресу боржника: ( АДРЕСА_1 )/ АДРЕСА_2 (а.с. 36).
Не погоджуючись із оскаржуваною постановою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон № 1403-VІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до ст. 1 Закону № 1403-VІІІ примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Статтею 25 Закону № 1403-VІІІ встановлено виконавчі округи і територіальні межі діяльності приватного виконавця. Так, відповідно до ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 р. за № 1302/29432 (далі - Інструкція), місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.
Положеннями ч. 1, 3, 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття та місце виконання приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов'язок встановити, чи пред'явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.
Судом встановлено, що згідно відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі приватних виконавців, приватний виконавець Оніщенко Дмитро Степанович здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва (а.с. 56).
Дослідженням паспорту позивача серії КР № 352360 встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 18.08.2006 р. по теперішній час (а.с. 11-13).
На час розгляду справи, відсутні відомості про зміну місця реєстрації позивача в матеріалах справи.
Суд констатує, що місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 також зазначено у довідці Головного управління Пенсійного фонду у Чернівецькій області від 16.09.2020 р. (а.с. 21).
Згідно наведеної довідки, позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду у Чернівецькій області і отримує пенсію за віком.
Суд зазначає, що у виконавчому написі нотаріуса виданого приватним нотаріусом нотаріального округу Київського нотаріального округу Гуревічовим О.М. за № 12690 від 26.11.2019 р. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів на загальну суму 2663,97 грн, зазначено адреса реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (а.с. 35).
Водночас, у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 61951482 від 30.04.2020 р. вказано дві адреси боржника: ( АДРЕСА_1 )/ АДРЕСА_2 ) (а.с. 36).
Згідно інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 26.10.2020 р., за позивачем не зареєстровано речові права на нерухоме майно (а.с. 17).
Таким чином, жодних доказів та правових підстав для внесення ще однієї адреси: АДРЕСА_2 про місце проживання позивача, відповідачем у постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61951482 від 30.04.2020 р., не надано, відтак не відповідають тим відомостям щодо фактичного місця проживання боржника, які вказані у виконавчому написі нотаріуса виданого приватним нотаріального округу Київського нотаріального округу Гуревічовим О.М. за № 12690 від 26.11.2019 р.
Суд звертає увагу, що ні відповідачем, ні третьою особою не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника: АДРЕСА_2 , з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації боржника є: АДРЕСА_1 .
Таким чином, при відкритті виконавчого провадження приватний виконавець Оніщенко Д.С. не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивача.
Наявні матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначене твердження спростовується матеріалами справи.
Крім того, суд зазначає, що надані стягувачем документи до відповідача не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві.
У спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, визначає Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - № 1382-IV, в редакції чинний на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 3 цього Закону місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).
Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.
Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника АДРЕСА_1 , та зазначене у заяві стягувача - місце проживання боржника ( АДРЕСА_2 ) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, суд вважає, що в цьому випадку приватний виконавець був зобов'язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.
Вказана у заяві про примусове виконання рішення, інформація про проживання боржника (позивача) на час його вчинення у місті Києві, на переконання суду, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, оскільки у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу.
Враховуючи встановлені по справі обставини, на думку суду, зазначена третьою особою в заяві про примусове виконання рішення адреса місця перебування боржника (позивача) документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.
Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника (позивача) або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Онищенко Д.С здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Таким чином, під час розгляду справи по суті відповідачем не обґрунтовано правомірності винесення оскаржуваної постанови та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника (позивача) - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів (м. Чернівці).
Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Оніщенко Д.С. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 61249424 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв'язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у місті Чернівці.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням правил територіальної підвідомчості, є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).
Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю, визнає протиправною та скасовує оскаржувану постанову.
Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З метою офіційного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 07.12.2020 р. витребувано від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Оніщенко Дмитра Степановича наступні докази: копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 61951482; копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61951482 від 30.04.2020 р., а оригінал - для огляду; докази надіслання (вручення) ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2020 р. ВП № 61951482 рекомендованим поштовим відправленням з відміткою про вручення.
Частинами 7 та 9 ст. 80 КАС України встановлено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані, в т.ч.: подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Суд звертає увагу, що відповідач не виконав вимоги ухвали суду в цій частині та не надав до суду жодних документів та матеріалі, які стали підставою та враховувались ним під час прийняття оскаржуваної постанови від 30.04.2020 р. ВП № 61951482.
В супереч вимог ч. 7 ст. 80 КАС України, відповідач не повідомив суд про причини неможливості подання вказаних доказів.
Оскільки, відповідач не надав до суду витребувані докази, для з'ясування яких вони витребовувалися, суд з урахуванням положень ч. 9 ст. 80 КАС України визнає відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин наявності підстав для відмови позивачу в позовних вимогах.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи встановлені по справі обставини, суд кваліфікує неподання відповідачем без поважних причин до суду відзиву на позов як визнання позову в частині, яка судом задоволена.
В ході розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваної постанови, а тому позов підлягає задоволенню.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 78, 90, 194, 205, 241, 250, 255, 268, 287 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Оніщенко Дмитра Степановича про відкриття виконавчого провадження ВП № 61951482 від 30.04.2020 р.
Згідно ст. 272 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
У відповідності до ст. ст. 287, 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Оніщенко Дмитра Степановича (вул. Сурикова, 3, офіс 11, м. Київ);
третя особа - ТОВ "Фінансова компанія Управління Активами" (Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, будинок, 9А, офіс 203, код ЄДРПОУ 35017877).
Суддя В.К. Левицький